Ларін Олександр Сергійович

Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті.

Ларін Олександр Сергійович
Народився	10 лютого 1959(1959-02-10) Луганськ, СРСР
Помер	30 червня 2018(2018-06-30) (59 років) Київ, Україна
Країна	Українець
Діяльність	лікар-ендокринолог, хірург, викладач університету
Alma mater	Луганський державний медичний університет[d] (1992) НАДУ при Президентові України (1999)
Галузь	Ендокринна хірургія, клінічна ендокринологія
Заклад	Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і МОЗ України
Вчене звання	Професор
Науковий ступінь	Доктор медичних наук
Нагороди	(2009), (2014),

Ларін Олександр Сергійович (10 лютого 1959, Луганськ – 30 червня 2018, Київ) – український лікар-хірург, ендокринолог, доктор медичних наук, заслужений лікар України, директор Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин Міністерства охорони здоров'я України.

Олександр Ларін народився 10 лютого 1959 року в Луганську.

У 1982 році закінчив Луганський медичний інститут. Після проходження інтернатури за спеціальністю «хірургія» працював лікарем-хірургом хірургічного відділення поліклініки № 1 Московського райздороввідділу міста Києва.

У 1985-1995 рр.. працював в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка на посадах лікаря-хірурга консультативної поліклініки, лікаря-хірурга хірургічного відділення, завідувача хірургічного відділення.

У 1994 році завдяки зусиллям Ларіна був заснований Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин як головна науково-дослідна установа Міністерства охорони здоров’я України з питань ендокринології, ендокринної хірургії та трансплантації ендокринних органів і тканин.

У 1995 р. перейшов працювати до Центру ендокринної хірургії, який очолив у 2001 році, поєднавши діяльність хірурга та ендокринолога з функціями організатора охорони здоров'я.

У 1999 р. завершив навчання в Національній академії державного управління при Президентові України з дипломом магістра державного управління.

На посаді директора Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин виконував обов'язки головного редактора журналу «Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія» (заснований Центром у 2002 році). Входив до редакційної ради журналу «Проблеми ендокринної патології» і «Міжнародного ендокринологічного журналу».

З 2007 року – голова правління Асоціації хірургів-ендокринологів України.

Виконуючи обов'язки головного позаштатного спеціаліста МОЗ України зі спеціальності «Ендокринологія», Олександр Ларін працював над поліпшенням діяльності ендокринологічної служби України; брав активну участь у створенні державних медичних програм, наказів МОЗ України. Входив до Координаційної ради із виконання комплексної програми «Цукровий діабет». За його сприяння була організована кураторська робота у 9 областях України та укладені договори з управліннями охорони здоров'я обласних державних адміністрацій цих регіонів.

Лікар вищої кваліфікаційної категорії за фахом «хірургія», «ендокринологія», «організація охорони здоров'я», був членом Європейській асоціації з вивчення цукрового діабету, Європейської асоціації ендокринних хірургів.

Нагороджений Орденом «За заслуги» ІІ і ІІІ ступеня; Почесною грамотою Кабінету Міністрів України за внесок у розвиток сучасної науки й поліпшення якості лікувальної роботи.

Основні наукові роботи Олександра Сергійовича Ларіна присвячені розробці методів хірургічного лікування первинного гіперпаратиреозу, гормонально активних пухлин надниркових залоз, сучасних малоінвазійних хірургічних технологій лікування ендокринних захворювань; патогенезу, профілактики та лікування цукрового діабету та його ускладнень, а також клінічного застосування методів ксенотрансплантації клітинних культур ендокринних органів для лікування цукрового діабету, гіпотиреозу, гіпокортицизму.^[1]

Роль інтраопераційного електрофізіологічного моніторингу гортанних нервів у хірургії щитовидної залози // Клін. ендокринологія та ендокринна хірургія. 2009. № 4 (29)

Цукровий діабет 2-го типу у практиці сімейного лікаря: Практ. допомога. К., 2013;

Комбінована ксенотрансплантація як метод пролонгації життєздатності та функціонування трансплантата при лікуванні різних форм гіпокортицизму // Клин. ендокринологія та ендокринна хірургія. 2013. № 1 (42).

Хірургічне лікування раку щитовидної залози з урахуванням його клініко-морфологічних варіантів і прогностичних чинників: навч. дис. д-ра мед. Наук // Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. - М., 2009. - 39 с.

Патогенетичне обґрунтування діагностики та хірургічного лікування багатовузлового зоба: навч. дис. канд. мед. наук: 14.01.03 // АМН України, Інститут хірургії та трансплантології. - М., 2002. - 22 с.

Вагітність і рак щитовидної залози: метод. річок. // М .: Преса України, 2010. - 51

• ЕСУ [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.]
• Новини медицини та фармації [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України [Архівовано 13 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про українського науковця-лікаря. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.