Левантійське море

	Левантійське море
Вливаються	Яркон і Ніл
Водозбір	Середземномор'я
Країни басейну	Туреччина, Сирія, Ліван, Ізраїль, Єгипет, Кіпр, Йорданія, Палестинська держава, Лівія і Греція
Названо на честь	Левант
Країна	Туреччина, Сирія, Ліван, Ізраїль, Єгипет, Лівія, Палестина, Йорданія і Греція
Адміністративна одиниця	Хайфа
Розташовується на водоймі	Східне Середземномор'я
Вертикальна глибина	4482 м
Площа	320 000 км²
	Левантійське море у Вікісховищі

34° пн. ш. 30° сх. д. / 34° пн. ш. 30° сх. д. / 34; 30

Левантійське море — найсхідніша частина Середземного моря.

Географія

Левантійське море обмежено Туреччиною з півночі, Сирією, Ліваном, Ізраїлем і сектором Гази на сході, Єгиптом на півдні, і Егейським морем на північному заході. Західна межа до відкритого Середземномор'я (також знаного як Лівійське море) визначається як лінія від мису Рас аль-Хелаль^[en] у Лівії до острова Гавдос, на південь від Криту. Найбільшим островом Левантійського моря є Кіпр. Найбільша глибина — 4384 м у жолобі Пліній, приблизно за 80 км на південь від Криту. Левантійське море має площу 320 000 км².

Північна частина Левантійського моря між Кіпром і Туреччиною називається Кілікійським морем. Також на півночі розташовані дві великі затоки: Іскендерун (північний схід) та Анталія (північний захід).

Басейни

Газове поле Левіафан розташоване під Левантійським басейном у південно-східній частині Середземномор'я^[1]^[2].

На захід від Левантійської котловини розташована котловина дельти Нілу, за якою розташовано басейн Геродоту, площею 130 тис. км² і глибиною до 3200 м^[3], підмурівком є найдавніша відома океанічна кора — 340 млн років^[4].

Екологія

Суецький канал було побудовано в 1869 році, що пов'язує Левантійське море з Червоним морем. Рівень Червоного моря вище, ніж у Східному Середземномор'ї, тому канал служить припливної протокою^[en], що виливає воду Червоного моря в Середземне море. Гіркі озера, які є природними озерцями, що входять до складу каналу, блокували міграцію червономорських видів у Середземне море протягом багатьох десятиліть, але, як солоність озер поступово зрівнялася з водою Червоного моря, перешкода для міграції була усунута, флора і фауна з Червоного моря почала колонізувати східне Середземномор'я. Ця міграція видів відома як Лессепська міграція^[en], на честь Фердинанда де Лессепса, головного інженера каналу.

Будівництво Асуанської греблі на річці Ніл в 1960-х роках зменшило подачу прісної води і мулу в Левантійське море. Це зробило море відносно солонішим і біднішим на поживні речовини, ніж раніше, що призвело до краху історично важливого рибальства сардин і надало додаткову перевагу видам Червоного моря, які пристосовані до солоного та бідного поживними речовинами Червоного моря.

Примітки

↑ Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2011. Процитовано 17 липня 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2011. Процитовано 12 лютого 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Hydrocarbon Potential in Herodotus Basin, Eastern Mediterranean [Архівовано 20 вересня 2015 у Wayback Machine.], p. 2
↑ Ben-Gurion University of the Negev: Three Hundred Million Years Under the Sea. Архів оригіналу за 4 січня 2020. Процитовано 20 червня 2019.

Література

Özsoy, E. and H. Güngör (1993). The Northern Levantine Sea Circulation Based on Combined Analysis of CTD and ADCP Data, In: P. Brasseur (editor), Data Assimilation: Tools for Modelling the Ocean in a Global Change Perspective, NATO ASI Seeries, Springer-Verlag, Berlin.
Sur, H. İ., Özsoy, E., and Ü. Ünlüata, (1992). Simultaneous Deep and Intermediate Depth Convection in the Northern Levantine Sea, Winter 1992, Ocean.