Левицький Павло Олександрович
Павло Олександрович Левицький (нар. 26 червня 1926, с. Григорівка (нині — Херсонська область) — 2 лютого 2000, Вінниця) — український художник. Працював у жанрах станкової та монументальної скульптури. Член НСХУ (1992). Біографічна довідкаЗакінчив Сімферопольське художнє училище. Закінчив Харківський державний художній інститут, відділення скульптури у 1962 році. Учасник Другої світової війни. Мав бойові нагороди. З 1962 року працював на Вінницькому художньо—виробничому комбінаті. Створював станкові і монументальні скульптури, пам'ятні знаки. Деякі роботи зберігаються у Вінницькому обласному художньому і краєзнавчому музеях, та у музеї Вінницького національного технічного університету. Член Вінницької обласної організації Національної спілки художників України з 1984 року, НСХУ з 1992 року. Лауреат обласної премії ім. Миколи Трублаїні (1975). Помер у Вінниці 2 лютого 2000 року. Основні твориПам'ятник — комсомольцям 1920-х років (1969). Меморіальний пам'ятник жертвам голокосту у Гайсині (1990). Пам'ятник жертвам фашизму у Гайсині, скульптурна композиція «Мати і и дитина» (1974). Пам'ятник жертвам фашизму у Томашполі. Меморіал у Вінниці по вулиці Київській. Пам'ятник І. В. Бевзу (1982, Вінниця). Скульптурна композиція «Материнство» (Палац урочистостей, Вінниця), «Клятва партизан», «Пієта» (1987), «Трагедія війни» (1990).[1]
ВиставкиУчасник обласних та республіканських виставок з 1974 року. Персональна виставка відбулась у Вінниці. НагородиНагороджений медаллю «За відвагу» (1945)[2]. Джерела
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia