Легенда про петриківську вишню (Панко)

«Леге́нда про петрикі́вську ви́шню» — цикл з чотирьох живописних панно Федора Савовича Панко, створених у 1983 році. Написані у стилі петриківського розпису, темперою на картоні. Цю серію Панко присвятив 200-річчю свого рідного села Петриківка.

В основу цієї серії покладена легенда, яку Федору Панко переповів один старець-односельчанин. За цією легендою, була в одного літнього козака дочка, молода та красива, а в неї був гарний парубок, і ту пару вся Петриківка любила. Але взяти шлюб вони не встигли: набігла татарська навала та запалила село, кого спіймали — забрали в ясир, а молодята загинули в бою. Люди поклали їх у одну могилу: нехай хоч на тому світі поживуть разом. На їх могилі висадили вишню, і виросла вона на диво пишна і гарна, як та дівчина була. А до клімату невибаглива, яким той хлопець був. Коли пішли відростки від неї, люди брали їх і садили садки. У цьому циклі майстер яскраво використовує і розвиває традиції народної картинки, використовуючи емоційний вплив кольорів.

Легенда про петриківську вишню (1983)

Картина перша

Картина друга

Картина третя

Картина четверта

На першому панно старий запорізький козак Остап грає на бандурі. Колорит цього панно стриманий, на спокійному жовтувато-зеленому фоні гармонійно поєднуються врівноважені кольори. Це народний епос, дума про героїчне минуле України часів козацької доби. Використовуючи мову народних художніх символів, художник розповідає його історію: на хаті сидить одна лелека — символ того, що дружини немає, а в житті у цього дідуся осінь — життя підходить до логічного кінця — тому і жовте тло.

В інших кольорах виконано друге панно, на ньому зображено побачення дочки Остапа, красуні Оксани з козаком Яремою ввечері у гаю край села. Таємниче місячне сяйво пронизує жовтуватим тоном усю картину і відтворює романтику першого кохання. Молоді люди збирались побратися, бо над головами у них церква. Зелений фон у картині постає перед нами як символ молодості та весни.

Грізно, трагічно звучать контрастні кольори на третьому панно серії: на Петриківку наскочила кримськотатарська навала, яка підпалила хати, насмерть порубали Ярему і Оксану.

На заключному панно серії, на блакитному, спокійно-величному тлі неба написана квітуча біло-червона петриківська вишня, що виросла на могилі Оксани та Яреми. Вона постає перед нами як старовинне дерево життя, як символ перемоги над смертю. Таке образне вирішення теми, розмова з глядачем мовою символів вважається новим явищем у петриківському розпису.

• Глухенька Н. У дзвінких кольорах Петриківки, «Культура і життя», від 20 червня 1976.
• Глухенька Н. Легенда про петриківську вишню, «Зоря», від 6 червня 1971.
• Мезатюк З. З роси та сонця, «Радянська Україна», від 6 грудня 1980.
• Федір Панко. Декоративний живопис. Упорядик: Глухенька Н. — Київ: «Мистецтво», 1978.
• Чуднівець А. С. Значення творчості Федора Панка для розвитку петриківського розпису, курсова робота, Криворізький державний університет, 2012.

• Панко Федір Савович