Лепко Вікторія Володимирівна

Лепко Вікторія Володимирівна
Лепко Вікторія Володимирівна
Народилася	20 липня 1941 (84 роки) ; Москва, СРСР
Країна	СРСР; Росія
Діяльність	акторка
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Знання мов	російська
Заклад	Малый театр;; «Вернисаж»
Роки активності	1959 — тепер. час
Батько	Лепко Володимир Олексійович
Нагороди
IMDb	ID 0503315
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Вікторія Володимирівна Лепко (рос. Виктория Владимировна Лепко́; нар. 20 липня 1941 року) — радянська та російська акторка театру й кіно, театральний діяч, поетеса. Заслужена артистка Російської Федерації (1996)^[1]. Здобула популярність як виконавиця ролі пані Каролінки в телепроєкті «Кабачок 13 стільців» (1968—1980).

Біографія

Вікторія Лепко народилася 20 липня 1941 року в Москві (СРСР) у родині митців. Батько — Володимир Олексійович Лепко, народний артист РРФСР, відомий комедійний актор. Мати — Антоніна Крупеніна, танцівниця, акторка колективу Касьяна Голейзовського й Московського музичного театру імені К. С. Станіславського й В. І. Немировича-Данченка. Вітчим — балетмейстер, народний артист СРСР Володимир Павлович Бурмейстер.

Закінчила театральне училище ім. Б. Щукіна 1962 року. Художніми керівниками курсу були Йосип Матвійович Рапопорт й Анатолій Іванович Борисов. Разом з Вікторією Володимирівною навчались Андрій Миронов і Валентина Шарикіна^[2].

Вікторія Володимирівна зіграла понад 70 ролей на московських театральних сценах Малого театру і «Вернісажу».

Улюблениця глядачів 1970-х років, учасниця знаменитої телевистави «Кабачок 13 стільців». Заслужений діяч культури Польщі (1976).

1989 року Вікторія Лепко заснувала Московський театральний центр «Вернісаж»^[3] при Центральному будинку акторів імені Олександри Яблочкіної. Художнім керівником театру став Юрій Непомнящий. Прем'єра вистави «Сцены из супружеской жизни» за сценарієм Бергманом відбулась 10 листопада 1989 року в Будинку архітекторів^[4]. Перший сезон відіграли в будівлі кінотеатру «Темп» на Беговій. У театрі «Вернісаж» Вікторія Володимирівна працювала 12 років. За цей час було поставлено Достоєвського, Дюма, Чехова. Глядачі найбільш запам'ятами Аркадіну з чеховської «Чайки» й Маріанну в «Граємо Бергмана».

Фільмографія

1958 — Іван Бровкін на цілині — подружка Любаші
1959 — Колискова — Ауріка
1960 — Обережно, бабусю! — дівчина
1963 — Місто — одна улица — Ніна
1965 — Іду на грозу — Женя
1970 — А людина грає на трубі — Наташа
1974 — Вірний друг Санчо — Наталя Гаврилівна, класний керівник
1982 — Слідство ведуть ЗнаТоКі. Він десь тут. Справа № 17 — Алла Степанівна Бардіна
2008 — Москва посміхається — телеведуча

Телеспектаклі:

1967 — Випадок в готелі — дівчина
1966—1980 — Кабачок «13 стільців» — пані Каролінка
1975 — «Весілля Кречинського» О. В. Сухово-Кобиліна — Лідія Петрівна Муромська
1976 — «Визнання» — Олена
1979 — «Витівки Скапена» Мольєра — Зербінетта
1982 — «Літні прогулянки» — Лера

Озвучування мультфільмів:

1979 — Огневушка-поскакушка — Огневушка

Бібліографія

Збірки поезії: «Вчорашні квіти» (2003), «В просторі сну» (2008), «Навіщо?» (2015)
Документальна повість «Іменем отця» (2017)
Мемуари «Поза грою». М.: Вид-во АСТ", М. Вид-во «ЗЕБРА-Е». 2010. ISBN 978-5-17-067876-1