Лондонівська глибина проникнення

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (листопад 2023)

Лондонівська глибина проникнення — характеристика надпровідника, яка визначає наскільки глибоко може проникнути в нього магнітне поле. Названа на честь Фріца та Гайнца Лондонів, які в 1935 запропонували рівняння Лондонів для опису магнітних властивостей надпровідників.

Лондонівська глибина проникнення ${\displaystyle \delta }$ визначається формулою^[1]

${\displaystyle \delta ={\sqrt {\frac {mc^{2}}{4\pi e^{2}n_{s}}}}}$

де m — маса електрона, c — швидкість світла у вакуумі, e — заряд електрона, ${\displaystyle n_{s}}$ — густина надпровідної фракції електронів у надпровіднику.

Затухання магнітного поля в глибину надпровідника визначається формулою

${\displaystyle \mathbf {B} =\mathbf {B} _{0}e^{-x/\delta }}$

де ${\displaystyle \mathbf {B} }$ — магнітна індукція на глибині x, а вектор ${\displaystyle \mathbf {B} _{0}}$ — паралельний поверхні надпровідника.

Затухання магнітного поля в глибину надпровідника описується даною формулою в тому випадку, коли глибина проникнення ${\displaystyle \delta }$ набагато більша за довжину когерентності. Така ситуація щодо надпровідника називається лондонівською.

Зазвичай лондонівська глибина проникнення має порядок 10⁻⁶ ${\displaystyle \div }$ 10⁻⁵ см.

• Ефект Мейснера