Лубенський 8-й гусарський полк
8-й гусарський Лубенський полк (рос. дореф. 8-й гусарскій Лубенскій полкъ [1]) — кавалерійська частина Російської імператорської армії у 1807—1917 роках. Назва
ІсторіяСформований 14 березня 1807 у складі двох п'ятиескадронних батальйонів і запасного ескадрону, під назвою Лубенський гусарський полк. Формував полк призначений його шефом генерал-майор Олексій Меліссіно.
Під час Французько-російської війни 1812 року лубенці входили до складу 3-ї резервної армії і перебували в загоні генерала Меліссіно, що діяв з 1 липня по 21 вересня проти французького VII корпусу генерала Реньє, і відбили одну гармату — перший трофей війни 1812 року. З 3 по 12 жовтня полк перебував у Варшавському герцогстві і, перебуваючи в авангарді барона Сакена, брав участь в боях при Горностаєвичах і Волковиську. 3 січня 1813 полк був переформований в 6 діючих і 1 запасний ескадрони. Після Люценської битви лубенці були призначені в ар'єргард і, прикриваючи з 21 по 27 квітня відступ російської армії до Дрездена, брали участь в боях біля Вальгейма, Версдорфа, Носса і Бішофсверда. У битві при Бауцені полк, перебуваючи на лівому фланзі, атакував французів і забезпечив Милорадовичу відступ. 14 серпня 1813, під Дрезденом, Лубенський полк атакував гвардійську піхоту і, втративши вбитими свого шефа Меліссіно, переміг французькі загони. За блискучу участь у війні 1813 полку були подаровані знаки на ківери з написом «За відзнаку». Перейшовши Рейн, лубенці брали участь в боях при Бар-сюр-Обі, у Лобресель, при Фер-Шампенуазі і Парижі.  Полкова гусарська уніформа в 1812 році мала таке забарвлення: доломан синій, ментик синій, комір і вилоги доломана жовті. Хутро ментика офіцерів — сіре смушеве, унтер-офіцерів — чорне, солдатів — біле. Пояс-кушак синій. Шаровари сині. Ташка синя з білою обробкою. Вальтрап синій з білою обробкою. Приладовий метал — срібло. У 1831 Лубенський полк взяв участь у приборканні польського повстання і знаходився при Бялоленці, Гроховому і при штурмі Варшави. 21 березня 1833 Лубенський полк був приведений до складу 8 діючих і 1 запасного ескадронів. 28 травня 1838 Ернст Август I, король Ганновера був призначений шефом, і полк був названий його ім'ям Гусарський Його Величності Короля Ганноверського полк. У 1849 Лубенський полк взяв участь у приборканні Угорської революції (1848—1849) і знаходився в бою біля Тура і в битві при Дебрецені. За Угорський похід імператор Микола I подарував всім чинам полку срібні медалі на Андріївській стрічці, а імператор австрійський — 40 австрійських медалей з тим, щоб вони завжди залишалися в полку і носилися найбільш гідними нижніми чинами. 11 листопада 1856, у зв'язку зі смертю шефа, полк названий Лубенським гусарським. 15 вересня 1853 ерцгерцог австрійський Карл-Людвіг був призначений шефом, і полку присвоєно його ім'я. 18 вересня 1856 полку наказано мати 4 діючих і 2 резервних ескадрони. 25 березня 1864 до назви полку приєднаний № 8.  Братська могила загиблим 31 липня 1877-го в боях біля Садини Під час російсько-турецької війни (1877—1878) Лубенський полк входив до складу Рущуцького загону цесаревича і брав участь у битвах при Маїркійой, Хайдаркійой, Карахасанкійой і Кацелево. 4 січня 1878, після розформування Рущуцького загону, Лубенський полк був відряджений до свого корпусу і перейшов через Балкани. За доблесну службу Рущуцькому загону полку були подаровані 21 липня 1878 Георгіївські штандарти з написом: «За відзнаку в Турецькій війні в 1877 і 1878». 18 серпня 1882 при загальному переформуванні кавалерії, Лубенський полк був перейменований в драгунський і названий 24-м драгунським Лубенським Його Імператорської Високості ерцгерцога Карла-Людвіга полком; 11 серпня 1883 полк був приведений до складу 6 ескадронів. 21 травня 1896, у зв'язку зі смертю шефа, полк був названий як 24-й драгунський Лубенський полк; 16 вересня 1896 з полку було виділено ескадрон на сформування 52-го драгунського Ніжинського полку. 15 квітня 1897 ерцгерцог австрійський Оттон був призначений шефом, і полку присвоєно його ім'я. 30 жовтня 1906, з нагоди смерті шефа, полк знову названий 24-м драгунським Лубенським полком. 14 березня 1907, в день столітнього ювілею, полку подарований новий штандарт з додатковим написом «1807 — 1907» та Олександрівською ювілейною стрічкою. 6 грудня 1907, при встановленні гусарських і уланських полків, Лубенський полк названий гусарським з переміною № 8. У 1917 був українізований і 21 грудня 1917 наказом по Українському генеральному штабу перейменований у 2-й Лубенський кінно-козачий імені Сагайдачного полк військ Центральної ради (згідно з наказом Російським військам Румунського фронту від 27 грудня 1917 № 1287 — в Лубенський гусарський український полк, «надалі до загальної реорганізації армії»). 3 червня 1918, після виведення з румунського фронту до Києва, перейменований в Лубенський Сердюцький кінно-козачий полк Сердюцької дивізії гетьмана Павла Скоропадського. У вересні — жовтні 1919 полк перейшов до білих під командування командира 3-го армійського корпусу генерала Слащова, який відразу ж кинув їх проти Махна. 10 жовтня 1919 наказом військам Новоросійської області за № 96 до складу ЗСПР і військ Новоросійської області з 1 жовтня включений Гусарський полк «сформований з кадрів колишнього 8 Гусарського Лубенського полку», найменувати Лубенським гусарським полком, що складається з чотирьох стройових і запасного ескадронів і команд — кулеметної, зв'язку та трубачеської, що налічували 500 чол. Командиром полку був призначений полковник А. А. Ієропес. 11 листопада 1919 полк був включений до Окремої кавалерійської бригади. Надалі полк, ймовірно, брав участь в Бредовському поході. На початку 1920 запасний ескадрон полку влився до бригади генерала Ю. К. Сахно-Устимовича, що обороняла Перекопський вал. Знаки відмінності
Місця дислокаціїУ 1820 — Дорогобуж Смоленської губернії[2]. Полк у складі 1-ї гусарської дивізії (командир — генерал-майор Безобразов 1-й). Командири
Шефи
Відомі люди, що служили в полку
Однострій Франко-російська війна 1812 рокуПри загальновживаному гусарському однострої, ізюмські гусари мали темно-сині доломани, ташки, ментики, чакчири, та вальтрапи; коміри та обшлаги доломанів жовті; тасьми, шнури, викладки вальтрапів і ташок білі; пояси сині з білим[3]. Металеві прибори жовті, шнури у офіцерів золоті, а у нижніх чинів білі. Крім того гусарським офіцерам дозволялося носити темно-зелені віцмундири і сюртуки піхотного зразка, з обшлагами і коміром кольору як і доломан (темно-синього). Вишивка на обшлагах і комірі також відповідала такій яка була на доломані[3]. Відвороти гусарських віцмундирів були червоні у всіх полків, чакчири ж були темно-зелені без вишивки[4]. Знаки розрізненьОфіцери
Унтер-офіцер і Рядові
ПриміткиБібліографія
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
