Луговський Володимир Іванович

Луговський Володимир Іванович
Народився	18 квітня 1929(1929-04-18) Линовиця, Прилуцький район, Прилуцька округа, Українська СРР, СРСР
Помер	19 лютого 2005(2005-02-19) (75 років) Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	письменник, кінорежисер
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Членство	Національна спілка кінематографістів України

|Примітки=

Луговський Володимир Іванович (18 квітня 1929, Линовиця — 19 лютого 2005, Київ) — радянський і український кінорежисер, письменник.

Народився 18 квітня 1929 р. у селі Линовиця, нині смт, Прилуцький район Чернігівської області, Україна в родині бухгалтера Івана Гавриловича (уроджений 31 січня 1886 р. у Бобровиці) та Прасков'ї Матвіївни. З народження жив у селі Бобровиця Чернігівської області на вулиці Калініна, 42^[1].

1943 року поїхав вчитись у Ніжинське училище культури й мистецтв імені Марії Заньковецької.

1950 року переїхав до Києва. Більшу частину свого життя прожив на Русанівці. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1955)^[2].

З 17 лютого по 6 квітня 1955 року був режисером драми «Останній сигнал» Івана Гайдаєнка в Сумському музично-драматичному театрі ім. Щепкіна.

У 1960-х працював на Київській кіностудії Довженка у Михайла Верхацького^[3].

У 1970-х працював на студії Укртелефільм.

У 1990-х викладав на Київському національному університеті культури і мистецтв.

Разом з Сергієм Параджановим був режисером фільму «Тіні забутих предків» (1964).

Поставив фільми:

• «Ця тверда земля» (1967)
• «На зорі туманної юності» (1970, т/ф)
• чотирисерїйний «Невідомий, якого знали всі» (1973)
• «Дивитися в очі» (1975)
• «Я знімаю геніальний фільм» (1991)
• «Людина з нашого оркестру» (К., 1973)^[4],
• «И пока ты живёшь. Повесть и рассказы» (рос.) (М., 1979)
• «Недокопана криниця» (К., 1984)^[5],
• «Глорія Дей» (К., 1988)^[6], нарису про Параджанова
• «Невідомий маестро» (Київ: Академія, 1998)^[7].

Член Національної спілки кінематографістів України.

Його дружиною була Соколова Інна Борисівна, котра померла 27 мая 2004 року.

Виховував сина Андрія Луговського від першого шлюбу.

Помер 19 лютого 2005 року, менше ніж рік після смерті дружини. Похований на Байковому цвинтарі.

Український художній фільм, екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Зйомки фільму здійснювалися в справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області.

Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні:

• Друга премія Міжнародного кінофестивалю у Мар-дель-Плата, Аргентина, 1965;

• Кубок Міжнародного кінофестивалю у Римі, Італія, 1965;
• Премія Британської кіноакадемії за найкращий закордонний фільм 1966;
• Спеціальна премія за талановитий пошук і новаторство Всесоюзного кінофестивалю у Києві, 1966;
• Золота медаль за режисуру Міжнародного кінофестивалю у Салоніках, Греція, 1966;
• Почесний диплом Міжнародного кінофестивалю у Мельбурні, Австралія, 1967.

Фільм став не лише лауреатом понад сотні міжнародних кінофестивалів, але й актом відродження слави українського духу, збудником української ідеї.

Льотчик-випробувач приїхав у рідне село розчарованим, морально травмованим, фізично виснаженим. Зустріч з дорогими йому людьми, милими серцю місцями, дотик до рідної землі відроджують його і повертають сили й впевненість у собі.

Фільм за оповіданням Андрія Платонова («Укртелефільм»; сценаристи: Р. Фурман, А. Красильщиков).

Головний герой картини — чоловік, в роки Великої Вітчизняної війни який брав участь у київському підпіллі, і звинувачений потім у співпраці з гестапо. Він доводить свою невинність і викриває справжнього зрадника Батьківщини.

Фільм про трудові будні сучасного Донбасу.

Документальна стрічка про роботу над «Тінями забутих предків».

На далекому азовському півострові в рибальському селищі Казантип працює творча група однієї з кіностудій. Йдуть зйомки нового фільму. Про те, як знімається кіно, про творців цього виду мистецтва розповідається в повісті. Герой твору Лесь Чугай, людина обдарована, сердечна, закохана в кіно, переживає й щасливі хвилини творчого піднесення, й розчарування. Переборюючи труднощі, він неухильно йде до мети, зростає як мистецька особистість, як активний громадянин.  

• Птах Фенікс
• Клен осиротілий
• Ковток живої води
• Костюм до свята
• Відголоски
• Згасла зірка Парижа
• І поки Ти живеш…
• Грона білої акації
• Прокоша

У романі йдеться про становлення Радянської влади на визволених землях західних областей України, про події, пов'язані з початком фашистської навали, ненависть місцевого населення до окупантів та їх поплічників.

Всього двадцять місяців прожили гуцули під захистом Радянської влади перед Великою Вітчизняною війною. Перед кожним з персонажів твору постає нелегке питання: з ким ти? Який шлях обрав? За що будеш боротися? У романі ми не бачимо палаючих ешелонів, не рвуться склади з пальним, але, вслухаючись у біль гуцулів та їх ненависть до фашистів, переконуєшся — горяни раз і назавжди зробили свій вибір: краще смерть, ніж зневолення.

Глорія Дей — це прекрасна троянда, а герой однойменної повісті колишній солдат Демид зовсім не кохався у квітах. У немолоді уже літа доля подарувала йому доньку, яка стала для нього головним і єдиним символом життя… Також до книги ввійшли інші твори: нелегко подолати суперечність власної душі молодому матросові Башуку з повісті "Збентеженість", крізь усе життя несе тягар скоєного злочину головний герой `Спокути`, стоїть перед випробуванням самотністю актриса з повісті "І поки ти живеш…"

Володимир Луговський працював з Сергієм Параджановим у фільмі «Тіні забутих предків». Автор близько знав його протягом десяти років, тому наважився опублікувати деякі маловідомі матеріали, що стосуються особистого життя Маестра. Цікаві тут розкадровки, зроблені рукою самого Параджанова до фільму.