Любарська Леся Михайлівна

Зовнішні відеофайли
Зовнішні відеофайли
	Дім Книги. Леся Любарська на YouTube // Bohdanbooks. — 2011. — 7 квітня.
	Гість у студії: Леся Любарська на YouTube // Суспільне. Тернопіль. — 2020. — 6 лютого.
	Така як є — Леся Любарська, Людмила Червінська - Тернопіль 1 на YouTube // Телеканал Тернопіль 1. — 2021. — 2 березня.
	Після 50-ти років життя тільки починається: тернополянка Леся Любарська про секрети жіночої краси на YouTube // Т1 Новини. — 2020. — 11 вересня.

Леся Любарська
Леся Любарська
Леся Михайлівна Любарська
Народилася	13 червня 1964 (61 рік); м. Борщів, нині Борщівська громада, Чортківський район, Тернопільська область, Україна
Громадянство	УРСР → Україна
Національність	українка
Діяльність	письменниця
Alma mater	Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Нагороди	;
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Леся Михайлівна Любарська (нар. 13 червня 1964, м. Борщів, нині Україна) — українська письменниця, журналістка, педагогиня, культурно–громадська діячка, просвітянка. Членкиня Національної спілки журналістів України (2006), Асоціації українських письменників (2009), Національної спілки письменників України (2010).

Життєпис

Леся Любарська народилася 13 червня 1964 року в місті Борщеві, нині Борщівська громада, Чортківський район, Тернопільська область, Україна.

Закінчила педагогічне училище у м. Великі Луки (1986, нині Псковська область, РФ), історичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2009). Працювала оператором локаторної станції в Збройних силах України, вихователькою в дитячому садочку в Борщеві, нині — на творчій та громадській роботі.

Заступниця голови Тернопільської обласної громадської організації «Берег Єднання» імені Романа Шухевича. Організаторка концертів пам'яти Небесної сотні в Борщеві й Тернополі, вечорів пам'яти лікаря та поета Івана Чонки, встановлення йому 4 вересня 2018 року пам’ятної дошки на будинку в Тернополі на проспекті Степана Бандери, де він проживав.

У м. Борщеві: голова районної громадської організації осіб з інвалідністю «Тепло сердець», літературно-мистецького об’єднання «Ліра»; прессекретарка при церкві святих верховних апостолів Петра і Павла, діяльна у товаристві «Просвіта» та обласному товаристві «Бойківщина», членкиня осередку Українського козацтва ім. Д. Байди-Вишневецького та обласного товариства ім. Б. Лепкого.

Творчість

Авторка 18 поетичних збірок. Започаткувала видання літературно-мистецького альманаху «Краю мій Борщівський, краю стоголосий».

Співпрацювала та співпрацює із 40 композиторами, зокрема з Лесею Горлицькою (Мацьків), Леонідом Міллером, Богданом Іваноньківим, Іваном Островерхим, Олександром Смиком, Зеновією Присухіною, Кузьмою Смалем. Деякі пісні відзначені на всеукраїнських фестивалях, зокрема «Кущ молодої калини» (музика З. Присухіної, виконував Сергій Дерій) зайняла третє місце на центральному радіо у передачі «Хіт-забава».

15 листопада 2013 року в Бучацькому районному будинку культури відбувся творчий вечір Лесі Любарської, в якому взяли участь Іван Чонка, Леся Горлицька, Юрій Футуйма, Зоряна Вовк.

Поетичні збірки:

«Цвітуть сади на Україні» (2006),
«Стигла вишня» (2007),
«Пора калинового цвіту» (2010),
«Душі моєї джерело» (2012),
поема «Інакше жити він не вмів» (2012),
«Ангел кохання» (2012),
«Причастя» (2012),
«Був 2014…» (2018),
«Осене моя барвиста» (2018).

Пісенник:

«Мелодія вечірньої зорі» (2016, пісенник).

Книги для дітей:

«Прокидайся, квітонько» (2007),
«Ісус в моєму серці» (2007),
«Бджілка-трудівниця» (2008),
«Загадки» (2008),
«І марить весною земля» (2008).

Дитячі пісенники:

«Кольорові стрічки» (2010),
«Срібний голосочок» (2019).

Нариси :

«Роман Шухевич. Життя на вівтарі свободи» (2007).
«Моєї юності театр» (2018).

Упорядниця 9-ти колективних збірок, зокрема «Відлуння Майдану» (2014).

Нагороди

літературна премія ім. Мирона Утриска (Львівщина, 2008^[1], 2010),
лавреатка Всеукраїнського конкурсу «Барви життя» (Київ, 2010),
ювілейна медаль «20 років незалежності України» (2011)^[2],
лавреатка I Всеукраїнського фестивалю «Неспокій серця» в номінації «Поезія» (2011),
лавреатка Всеукраїнського фестивалю «Червона калина» за пісенні тексти (Тернопіль, 2013),
медаль «ювілейна медаль «25 років незалежності України»» (2016)^[3],
лавреатка конкурсу «Українська мова — мій вічний оберіг» (2016),
дипломантка Всеукраїнського фестивалю «Цвіт вишиванки» (2017),
відзнака Тернопільської міської ради (2017),
кавалер ордена княгині Ольги III ст. (2017)^[4],
лавреатка Міжнародного літературно-поетичного конкурсу «Обранців небес» (2019)^[5],
лавреатка премії журналу «Літературний Тернопіль» (2019)^[6],
Почесний громадянин міста Тернополя (2020)^[7],
всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Братів Богдана та Левка Лепких (2021)^[8].

Примітки

↑ Тадейчук, Є. У Лесі Любарської — диплом лауреата // Вільне життя. — 2009. — 3 квіт. — С. 4.
↑ Указ Президента України від 19 серпня 2011 року № 822/2011 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «20 років незалежності України»»
↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
↑ Указ Президента України від 24 серпня 2017 року № 251/2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності Українии»
↑ Костишин, Л. Серед «Обранців небес» — Леся Любарська // Вільне життя плюс. — 2019. — № 19 (15 берез.). — С. 8
↑ Семеняк, В. Нагороджено лавреаток премії журналу «Літературний Тернопіль» [Архівовано 24 травня 2021 у Wayback Machine.] // UaNews. — 2019. — 19 грудня.
↑ Рішення Тернопільської міської ради від 17 серпня 2020 року № «Про нагородження відзнаками Тернопільської міської ради».
↑ Громадська рада визначила лауреатів Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Лепких за 2021 рік [Архівовано 24 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Свобода. — 2021. — 24 грудня.

Джерела

Коропецька, У. Любарська Леся Михайлівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 380. — ISBN 978-966-528-318-8.
Інформаційний простір Тернопілля / Упорядн. Тернопільська обласна організація Національної спілки журналістів України.. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2010. — С. 107. — ISBN 978-966-457-091-3.

Кушнірук, А. Леся Любарська: «Посиди зі мною, доле, обійми крилом легенько…» // Свобода. — 2007. — 21 лип. — С. 8.
Дудка, А. «Господь почув усі мої молитви!» // Нова ера. — 2008. — 13—19 серп. — С. 9.
Брунда, І. У дзеркалі поезій — багатогранна душа // Чортківський вісник. — 2009. — 21 серп. — С. 4.
Дігай, Т. Калинова доля Лесі Любарської // Вільне життя. — 2010. — 6 січ. — С. 12. — (Імпрези).
Вільчинський, О. Поезія душі Лесі Любарської // 20 хвилин. — 2010. — 4 черв. — С. 17.
Огородник, Н. Зустріч з Лесею Любарською // Тернопіль вечірній. – 2010. – 6 жовт. – С. 6.
Гандзюк, Ю. «Джерело моєї душі» // Вільне життя. — 2010. — 22 жовт. — С. 5.
Вільчинський, О. «Чому «вибрані» мають право своїм віршам давать життя?» // 20 хвилин. — 2010. — 3 груд. — С. 16.
Самчук, А. Наша землячка – серед кращих // Вільне життя. — 2011. — 25 берез. — С. 1.
Дрозд, В. Із чистого джерела // Літературний Тернопіль. — 2012. — № 3. — С. 91—92. — (Враження).
Чубата, Д. «Я заспівати хочу про любов…» // Свобода. — 2012. — 31 серп. — С. 8.
Дігай, Т. Буває сонце і в холоднім січні // Літературний Тернопіль. — 2014. — № 1. — С. 68—69.
Зозуляк, Є. Справа життя Лесі Любарської // Вільне життя плюс. — 2014. — 13 черв. — С. 6.
Дігай, Т. Мелодії зорі // Вільне життя плюс. — 2016. — 9 верес. — С. 3.
Ковальчук, В. Творіть на радість і добро // Вільне життя плюс. — 2016. — 21 жовт. — С. 8.
Вербецька, І. Щедре літо Лесі Любарської // Вільне життя плюс. — 2017. — 16 черв. — С. 6.
Лазука, Н. Леся Любарська: «Треба просто прийняти те, що син тепер належить іншій жінці [Архівовано 24 травня 2021 у Wayback Machine.]» // Нова Тернопільська газета. — 2017. — 6 верес. — С. 10.
Леся Любарська [Архівовано 24 травня 2021 у Wayback Machine.] // Тернопільська обласна бібліотека для дітей. — 2021. — 16 травня.