Любимівка (Бучанський район)

село Любимівка
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Бучанський район
Тер. громада	Дмитрівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA32080130090080394
Основні дані
Засноване	1795
Населення	598
Площа	12,212 км²
Густота населення	48,97 осіб/км²
Поштовий індекс	08124
Телефонний код	+380 4598
Географічні дані
Географічні координати	50°26′6″ пн. ш. 30°3′44″ сх. д. / 50.43500° пн. ш. 30.06222° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	175 м
Місцева влада
Адреса ради	08120, Київська обл., Бучанський р-н, с.Гурівщина, вул.Київська,78/1
Карта
	Любимівка
	Любимівка
Мапа
	Любимівка у Вікісховищі

Люби́мівка — село в Україні, у Дмитрівській сільській територіальній громаді Бучанського району (до 2020 р. у Києво-Святошинському районі) Київської області. Населення становить 598 осіб.

Любимівка розташована на трасі Київ — Житомир. Біля центру села, на північному боку траси, стоїть комплекс будівель поштової станції 1846 року — пам'ятка архітектури національного значення.

В селі за адресою вулиця Київська, 11 розташована Гурівщинська дільнича лікарня.

Також у селі є церква — Храм Успіння Пресвятої Богородиці УПЦ КП.

Історія

Цариця Катерина ІІ, ще в 1775 році своїм розпорядженням дворянству були дані особливі права на користування землею. Через 20 років по тому, коли Польща перестала самостійно існувати, а Росія одержала Білорусію, Волинь, Поділля — було розселення поляків, чехів, німців по землях Росії і Русі (України) Київської.

І на нинішній трасі Київ — Львів поселень не було. Були постоялі станційні двори, де міняли коней. Катерина проїжджаючи особисто давала назву цим станціям: 1-ша Катеринівка, 2-га — Любимівка, 3-тя — Калинівка і т. д., звідки й назви сіл. Гурівщину найменували в честь проживаючих там братів Гурових.

У селі «смотрителем» був брат художника Карла Брюллова. Село почали заселяти переселенці з урочища «смолянка» в 1936-1938 роках^[1].

Відоме з XIX століття. Розвитку посприяло те, що через Любимівку пролягло відкрите в 1854 році Києво-Брестське шосе^[2].

Жителі пережили страшні часи, колективізації, розкуркулення, позбавлення землі, майна, висилки в Сибір. 1933 рік — голодомор, 1939- — фінська війна, 1941 рік — Німецько-совєцька війна, з якої не повернулось в села більше тисячі односельчан, та сотні інвалідів без рук і ніг, які повернулись з війни.

На жіночі плечі звалені всі роботи: косити, молотити, дітей ростити. Такі жінки як Олена Белінська косили план 1 год. — 0,20 га. вручну жита скиртували, вручну картоплю копали під лопату.

1945-1947 роки відбувається підйом сільського господарства.

1960-1970 роки — реорганізація колгоспів в радгоспи.

1990 рік — перебудова.