Клавдієво-Тарасове

селище Клавдієво-Тарасове
Герб Прапор
Вокзал та привокзальна площа
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Бучанський район
Тер. громада	Немішаївська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA32080210020027942
Основні дані
Засновано	1903
Колишня назва	Клавдієве
Статус	із 2024 року
Площа	5 км²
Населення	▲ 5 076 (01.01.2022)[1]
Густота	1010 осіб/км²;
Поштовий індекс	07850—07851
Телефонний код	+380 4577
Географічні координати	50°34′57″ пн. ш. 30°0′19″ сх. д. / 50.58250° пн. ш. 30.00528° сх. д. / 50.58250; 30.00528
Водойма	Річка Здвиж
Відстань
Найближча залізнична станція:	Клавдієве
До райцентру:
- залізницею:	13 км
- автошляхами:	15 км
Селищна влада
Карта
Клавдієво-Тарасове
Клавдієво-Тарасове
Клавдієво-Тарасове у Вікісховищі

Кла́вдієво-Тара́сове — селище Бучанського району Київської області. Входить до складу Немішаївської селищної громади. Засновано в 1903 році. Розташоване за 10 км від Бородянки та за 17 км від Бучі. Через селище пролягає залізниця Київ — Коростень.

Науковці Інституту археології НАН України у 2007 р. відкрили 7 нових різночасових археологічних пам’яток на відтинку між селищем Клавдієво-Тарасове і селом Миколаївка. Найраніші матеріали датувалися добою бронзи, а це більше 4 тис. років тому. У 2020 році дослідження продовжили через коригування проєкту. У результаті науковцям вдалося виявити ще 8 об’єктів археології^[2].

Селище Клавдієве засноване у 1903 році. Його виникнення пов'язане з початком будівництва залізниці Київ — Ковель. У 1900 році одночасно розпочались будівельні роботи на всіх дільницях майбутньої лінії залізниці. В 1902 був споруджений роз'їзд 45-а верста (майбутня станція Клавдієве), до якого вела одноколійна лінія. У 1908 році — після побудови на залізниці другої колії, а також з відкриттям станційних вокзалів — роз'їзди 39-а верста та 45-а верста були перейменовані у станції відповідно Немішаєве-I і Немішаєве-II — на честь начальника Південно-Західної залізниці Клавдія Семеновича Немішаєва. З розширенням поштових та товарних перевезень неминуча плутанина примусила в 1913 році перейменувати станцію Немішаєве-II в станцію Клавдієве.

У 1910 р. у Клавдієво побудовано мисливський будиночок прем'єра Російської імперії П. Столипіна, який зберігся^[3].

Після Жовтневої перевороту нова влада вирішила викреслити ім'я царського міністра із назв станцій — Немішаєве та Клавдієве перейменували відповідно у станцію Шевченкове та станцію Тарасове. Але Наркомат шляхів сполучення нових назв не затвердив, і станціям повернули старі. Проте назву Тарасове вирішили все ж залишити для селища — так на карті з'явилося Клавдієво-Тарасове^[4].

В містечку збереглася могила на місці бою повстанців отамана Орлика з більшовиками в 1921 р.^[3]

На 1926 рік у селищі налічувалося 155 домоволодінь на 176 садибах, населення становило 730 осіб.

У 1942—1943 pp. тут діяла підпільна група на чолі з І. О. Поляковим. У липні 1943 року в лісах поблизу Клавдієво-Тарасового було створено 1-й Бородянський партизанський загін, якому місцеві жителі надавали велику допомогу. В боях проти нацистів у селищі загинув партизан М. П. Макійчук. Тепер зупинка на 53 км залізниці має назву Макійчукове. У німецько-радянській війні брало участь 1053 жителі, майже всі вони нагороджені орденами й медалями СРСР.

В «Історії міст і сіл Української РСР» про Клавдієво-Тарасове початку 1970-х було подано таку інформацію:

Клавдієве-Тарасове - селище міського типу (з 1938 p.), розташоване за 10 км від районного центру. Залізнична станція Клавдієве. Населення - 5200 чоловік. У селищі працюють фабрики: меблева, ткацька, ялинкових прикрас. На цих підприємствах зайнято понад 700 робітників. На території селища є середня школа, вечірня середня школа, клуб, бібліотека, лікарня. За 2 км від селища розташована обласна протитуберкульозна лікарня[5].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[6]:

• Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас.^[7]

• Александрук Валерій Євгенович — український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Нігерії.
• Куровська Ілона Анатоліївна (1977-2022) — українська науковиця, доктор юридичних наук, волонтерка, що загинула під час російського вторгнення в Україну.
• Матвієнко Микола Миколайович — старший солдат резерву, стрілець-навідник батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України. Загинув у зоні АТО.
• Несін Валентин Антонович — відомий в Україні та за її межами палеотериолог.
• Павлюк Вадим Антонович — український радянський діяч.
• Рибалко Олександр Леонідович — український джерелознавець, історик культури, редактор, мовознавець, перекладач. Багаторічний автор і редактор часопису «Пам'ятки України».
• Телюк Ігор Володимирович (1979—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• Облікова картка^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.