Майнільський інцидент Майнільський інцидент — радянська провокація, що була використана керівництвом СРСР, як формальний привід для початку радянсько-фінської війни 1939 року. Історія26 листопада 1939 на першій сторінці газети «Правда» з'явилась стаття «Шут гороховый на посту премьера»[1], що стала сигналом до початку антифінської пропагандистської кампанії. У цей же день, за донесенням у Москву командувача військами Ленінградського військового округу командарма II рангу К. П. Мерецкова штаб округу отримав термінове повідомлення про обстріл фінською артилерією підрозділу Червоної армії, дислокованого північніше Майніли. Було вбито 4 й поранено 9 червоноармійців. З Москви надійшов наказ готуватися до контрудару[2]. Для розслідування обставин інциденту виїхав начальник оперативного відділу штабу округу полковник Тихомиров П. Г. Результати розслідування, як і прізвища загиблих, в СРСР не публікувалися[3]. За офіційним повідомленням уряду СРСР 26 листопада 1939 року о 15:45 фінська артилерія в районі Майніли випустила сім снарядів по позиціях 68-го стрілецького полку на радянській території. Загинуло три червоноармійці і один молодший командир. У той же день наркомат закордонних справ СРСР звернувся з нотою протесту до уряду Фінляндії і зажадав відводу фінських військ від кордону на 20-25 км. Фінський уряд заперечив факт обстрілу радянської території і запропонував спільно провести розслідування інциденту відповідно до Конвенції про прикордонних комісарів від 24 вересня 1928 року, а також заявив про готовність «приступити до переговорів з питання про взаємне відведення військ на певну відстань від кордону». 28 листопада уряд СРСР кваліфікував ноту уряду Фінляндії як неприйнятну, фактично відмовився від спільного розслідування інциденту й заявив, що «вважає себе вільним від зобов'язань, взятих на себе відповідно до пакту про ненапад» між Фінляндією і СРСР. 29 листопада 1939 року посланнику Фінляндії в Москві була вручена нота про розрив дипломатичних відносин з Фінляндією. Голова Раднаркому (уряду) СРСР Вячеслав Молотов по московському радіо заявив: «ворожа по відношенню до нашої країни політика нинішнього уряду Фінляндії примушує нас вжити негайних заходів для забезпечення зовнішньої державної безпеки». У тому ж виступі, не згадуючи про Майнільський інцідент, В. Молотов повідомив про якийсь-то «артилерійський обстріл наших військових частин під Ленінградом, що привів до тяжких жертв у червоноармійських частинах»[4]". Увечері 29 листопада політичні й господарські представники СРСР були відкликані із Гельсінкі. 29 листопада фінський уряд направив ноту у якій погоджувався відвести свої війська «на таку відстань від Ленінграду, за якої не можна було би говорити, що вони загрожують безпеці цього міста»[5]. На цю ноту уряд Фінляндії не отримав відповіді, за винятком усного зауваження, що «вже занадто пізно». 30 листопада о 8 годині ранку війська Ленінградського фронту отримали наказ перейти кордон з Фінляндією. У той же день президент Фінляндії Кюесті Калліо оголосив війну СРСР. 17 квітня 1940 року, за 5 днів після підписання мирного договору між СРСР і Фінляндією, Йосип Сталін на нараді, присвяченій підсумкам війни із Фінляндією, розкрив причини, необхідність цієї війни, та її вчасність, з точки зору уряду СРСР:
Сучасний поглядЗа часів «перебудови» стали відомі кілька версій Майнільського інциденту. За однією з них обстріл позицій 68-го полку провів секретний підрозділ НКВС. За іншою, взагалі ніякої стрілянини не було, і в 68-му полку 26 листопада не було ні убитих, ні поранених. Є й інші версії. Але, на жаль, ніяких документальних підтверджень жодна з них поки не має. На думку відомого історика Михайла Семиряги[7] провокація в Майнілі «була влаштована природно, тими, кому вона була вигідна. У цій ситуації вона була вигідна лише радянській стороні, щоб мати привід для денонсації договору про ненапад із Фінляндією.[8]» Див. такожПримітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
