Малицька Костянтина Іванівна

Костянтина Малицька
Ім'я при народженні	Костянтина Іванівна Малицька
Народилася	30 травня 1872(1872-05-30)[1]  Кропивник, Калуський район, Івано-Франківська область[1]
Померла	23 лютого 1947(1947-02-23)[2] (74 роки), 22 січня 1947(1947-01-22)[3] (74 роки) або 17 березня 1947(1947-03-17)[4][1] (74 роки)  Львів, Українська РСР, СРСР[1]
Поховання	Личаківський цвинтар[2]
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР  Польська Республіка  СРСР
Діяльність	педагог, редакторка, публіцистка, письменниця, перекладачка, освітянка
Сфера роботи	література[5][5], переклад[5][5], редагування[5][5] і педагогіка[5]
Заклад	Дзвінок (журнал) і Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника
Знання мов	українська[5][5]
Членство	Союз українок, Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Рідна школа, Українське Крайове Товариство охорони дітей і опіки над молоддю і Жіноча громада Буковини
Малицька Костянтина Іванівна у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

Костянтина Іванівна Малицька (30 травня 1872, с. Кропивник, тепер Калуського району Івано-Франківської області — 22 січня^[6]1947, Львів) (літературні псевдоніми: Віра Лебедова, Чайка Дністрова)^[7] — українська поетеса, прозаїк, перекладач, бібліограф, редактор, педагог, діячка культурно-освітніх товариств у Галичині. Найбільше прославилась як автор популярних пісень «Чом, чом, чом, земле моя…», «У Січі, у Січі гуртуймось брати».

Костянтина Малицька народилась 30 травня 1872 року в селі Кропивник (тепер Калуського району Івано-Франківської області). Її батько о. Іван Малицький (1842–1875) був парохом місцевої греко-католицької церкви Св. Миколая. Мати Олена походила зі священичої родини Гетьманчуків^[8], була освіченою жінкою, громадською діячкою. Вона була учасницею установчих зборів “Товариства руських жінок”, які відбулися в грудні 1884 року у Станіславі за ініціативою Наталії Кобринської. Дідом по матері був відомий український вчений-історик, етнограф, церковний і політичний діяч, посол до Галицького сейму та Австрійського парламенту, о. Антоній Петрушевич. Батька Константина втратила рано, її освітою займалася мати, яка переїхала до Станіслава. Вона підготувала доньку до вступу в Станіславську державну гімназію, яку Константина Малицька успішно закінчила 1889 року^[9].

1892 р. закінчила державну вчительську семінарію у Львові, отримала диплом народної вчительки. Першою її посадою була школа в містечку Єзуполі біля Станиславова, відтак 11 років попрацювала в Галичі, на Буковині (Лужани) та у Львові - в першій українській приватній школі для дівчат ім. Т.Шевченка, що її заснувало Українське Педагогічне товариство^[10]. Брала активну участь у громадсько-політичному житті, засновувала хори, читальні «Просвіти». Була однією із засновниць «Жіночої громади Буковини». Тривалий час працювала у виділі цієї організації як секретар. Працювала в педагогічних товариствах «Рідна школа», «Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю».

У 1912 році спільно з Марією Білецькою дала почин для заснування фонду «На потреби України», що був матеріальною допомогою для УСС 1914 року.

17 лютого 1915 р. була заарештована, більше трьох місяців перебувала в тюрмі на вул. Баторія.

“Єдиною нашою провиною було, що ми “мазепинці”, і не вітали російської армії хлібом-сіллю”.

28 травня 1915 р. Константину Малицьку (єдину жінку) у числі 13 видатних діячів (д-р Микола Шухевич, д-р Василь Нагірний, д-р Володимир Охримович, д-р о. Йосиф Боцян, д-р Юліан Балицький, Кость Паньківський, Тимотей Старух, Микола Курцеба, Осип Неділко, Йосиф Гродський та ін.) етапом через Москву було відправлено в Красноярськ, а звідти – по Єнісею в Тунгуський край. Константина Малицька відбувала покарання в селі Пінчуга над Ангарою. Велику підтримку в цей час їй надавала М. Грінченко^[11]… Після Лютневої революції 1917 р. якийсь час вона проживала в Єнісейську. У вересні 1919 р. прибула до Красноярська, за дорученням “Української громади” (голова – професор В’ячеслав Яновицький) організувала в будинку українського патріотичного подружжя, колишніх політв’язнів Катерини та Михайла Антонових, школу ім. Івана Котляревського, була в ній першою вчителькою та директором^[12].

У 1920 р. повернулася до Львова, де знову почала працювати в школі імені Тараса Шевченка, де невдовзі стала директором^[12].

Влітку 1941 року ініціювала заснування товариства «Жіноча Служба Україні» та очолювала його до вересня 1941 року^[13][14].

З 1944 року директор Наукової бібліотеки Академії наук УРСР (тепер Львівська наукова бібліотека НАН України імені В.Стефаника) Василь Щурат запросив Костянтину Малицьку на роботу до колишнього «Оссолінеуму», де вона укладала бібліографію української дитячої літератури.

«У січні 1947 року, повертаючись з роботи, К.Малицька впала на Лісній вулиці біля дому і зламала ногу, довго пролежала на холодній землі й захворіла. Доглядали її друзі й давня її колега зі школи ім. Т.Шевченка Стефанія Пашкевич. І хоча К.Малицька самітньо прожила усе життя, але останні хвилі її пройшли в опіці близьких і дружніх їй людей»^[15].

Померла у Львові 22 січня 1947 року. Похована на Личаківському цвинтарі, поле № 5.

• Збірник оповідань для дітей "Малі герої" (1899)
• п'єси "Під нову зорю" (1906, про революц. події в Росії 1905), "Вінок на могилу Тараса Шевченка" (1914)
• нариси на пед. теми ("Мати", 1902; "З трагедій дитячих душ", 1907; та ін.)
• "Про жіночий рух" (1904).
• Малицька Костянтина твори
• Твори Костянтини Малицької
• Творчий доробок

Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, автор поезій, оповідань і сценаріїв, зокрема «Малі герої», «Гарфа Леїлі»; автор багатьох січових пісень. Друкувала твори в журналах «Молода Україна», «Світ дитини», «Зоря», альманахах «Нова хата», «Учитель», «Жіноча доля», сатиричному часописі «Комар» та інших виданнях. Була редактором дитячого журналу «Дзвінок» (Львів). Писала статті на педагогічні і громадські теми, робила переклади. Відома своїм переказом «Робінзона Крузо» Д. Дефо (Львів, 1903), перекладала також прозу Сельми Лаґерлеф («Керниця трьох мудреців з Востока» — у кн.: «Просвітні листки». Ч. І. — Львів, 1907), окремі твори О. Пушкіна та М. Лермонтова.^[17][18][19]

У радянський час, з 1944 року вона працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, уклала універсальний покажчик дитячої літератури.

У 2016 році вперше з 1932 року побачила світ книга для дітей Костянтини Малицької «Чистенький і Юрзи-Мурзи» видавництва «Розумна дитина».

• Малицька Костянтина твори
• Твори Костянтини Малицької
• Творчий доробок

На пошану Костянтини Малицької її іменем названі вулиці в с. Кропивник, де вона народилась, у Львові, Калуші, Чернівцях, Івано-Франківську; встановлено меморіальні дошки на фасаді будівлі на вул. Драгоманова, 12 (з барельєфом, Львів)^[20], та Галицької загальноосвітньої школи, де працювала К. Малицька (з ініціативи Союзу українок); на фасаді школи в с. Кропивник (з барельєфом), засновані з 2002 року щорічні премії для педагогів міської (у трьох номінаціях) і районної рад.^[21][22]

• 
  Пам'ятник на могилі Костянтини Малицької
• 
  Меморіальна таблиця на вул. Драгоманова, 12 (Львів), де працювала Малицька
• 
  Барельєф у Калуші на вул. К. Малицької

• О. Д. Огуй. Малицька Костянтина Іванівна [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 477. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Кострова М. Малицька Костянтина / М. Кострова // Енциклопедія Львова. – Львів, 2012. – Т. 4. – С. 492–493.
• Меленчук О. Шевченкіана Костянтини Малицької // Virtus. — 2018. — № 26. — Вересень. — С. 178—183.
• Виховниця поколінь Константина Малицька. Накладом Світової Федерації Українських Жіночих Організацій. — Торонто, 1945. — 126 с. [Архівовано 22 травня 2022 у Wayback Machine.]

• Костянтина Малицька Соловей (аудіокнига);
• Костянтина Малицька Не забудь мене (аудіозапис прозової мініатюри);
• Костянтина Малицька В Січ ставай.

• Енциклопедія українознавства
• Малицька Костянтина (біографія)[Архівовано 17 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Стрілецька Голгофа. Спроба антології. — Львів: Каменяр, 1992. — 399 с.
• Кострова М. Костянтина Малицька у видавничому русі Львова кінця XIX – початку XX ст. / Майя Кострова // Записки Львів. нац. наук. б-ки України ім. В. Стефаника. – 2006. – Вип. 14. – С. 75–89.
• Гусар Ю. Подвижниця на культурно-освітній ниві: [30 травня — 140 років від дня народження письменниці Костянтини Іванівни Малицької] / Юхим Гусар // Буковинське віче. 2012. 25 травня (№ 21). С. 4.
• Костянтина Малицька Твори. Упорядники: Івасюк О. М., Бузинська В. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2011. — 520 с.
• Товариство «Просвіта» у Львові: покажчик видань 1868—1939: каталог / НАН України; уклад.: О. Бербека, Л. Головата. — Львів: Львівська наукова бібліотека України імені Василя Стефаника, 1996. — 580 с. — ISBN 5-7702-0787-6.
• Письменники ‎Прикарпаття. Костянтина Малицька
• Тетяна Ткаченко Педагогічна рефлексія у прозі Костянтини Малицької
• Бойко Андріана Спогади Костянтини Малицької як джерело до вивчення її біографії / А. Т. Бойко // Науковий вісник Ужгородського університету: Серія: Педагогіка. Соціальна робота / редкол.: Козубовська І.В. (гол. ред.) та ін. — Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2011. — Вип. 21. — С. 26–28.
• Костянтина Малицька : біобібліогр. покажч. / авт.-уклад.: І. Рудько, Р. Гончар ; ред. М. Довгань ; Упр. культури Чернів. облдержадмін., Чернів. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Івасюка. – Чернівці : [б. в.], 2022. – 124 с. + 16 с. : фото. – До 150-річчя від дня народження.
• Малицька Костянтина Іванівна // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 47-48.
• Хто автор пісні «Чом, чом, чом, земле моя…» // Українська газета плюс. — 2007. — 8—15 березня.
• твори К. Малицької на ЧТИВІ
• Костянтина Малицька Твори.

Зовнішні аудіофайли
	Дмитро Гнатюк, «Чом, чом, чом, земле моя»