Мандичевський Євсевій

Євсевій Мандичевський
Eusebius Mandyczewski
Євсевій Мандичевський
Основна інформація
Дата народження	17 серпня 1857(1857-08-17)
Місце народження	с. Багринівка, Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія, тепер Глибоцький район, Чернівецька область, Україна
Дата смерті	13 липня 1929(1929-07-13) (71 рік)
Місце смерті	м. Шульц, Австрія
Поховання	Віденський центральний цвинтар
Роки активності	1897–1929
Громадянство	Австрія
Національність	українець
Віросповідання	православ'я[1]
Професія	Музикознавець, композитор, диригент, педагог, Доктор музикознавства
Освіта	Віденський університет
Вчителі	Едуард Ганслік
Відомі учні	Фріда Керн і Evelyn Faltisd[2]
Мова	німецька
Жанри	класична музика
Заклад	Віденський університет музики й виконавського мистецтва
Нагороди
Брати, сестри	Мандичевський Костянтин Васильович, Gheorghe Mandicevschid і Ecaterina Mandicevschid
Файли у Вікісховищі

Євсевій Мандичевський (нім. Eusebius Mandyczewski, рум. Eusebie Mandicevschi; нар. 17 серпня 1857, с. Багринівка, тепер Чернівецької області — 13 липня 1929, м. Шульц поблизу Відня) — український і австрійський музикознавець, композитор, диригент, педагог, доктор музикознавства (з 1897). Був відомим, шанованим і впливовим у австрійських, румунських та українських музичних колах.

Син православного священика. Музичну освіту отримав у Чернівцях (під керівництвом Сидора Воробкевича та Адальберта Гржималі), потім вдосконалювався у Відні, де його вчителями були Едуард Ганслік, Роберт Фукс, Мартін Густав Ноттебом. Закінчив філософський факультет Віденського університету.

Від 1875 р. мешкав у Відні, проте зв'язків з Україною не поривав, часто приїжджав до Чернівців (тут видано й деякі його твори). З 1879 року входив до найближчого оточення композитора Йоганнеса Брамса.

У Відні керував хоровими та оркестровими колективами. Від 1880 — хормейстер Віденської хорової академії. 1887 обійняв посаду архіваріуса Товариства друзів музики. У 1896—1921 роках професор Академії музики та сценічного мистецтва (віденської консерваторії), де вів класи, інструментування, історії музики та композиції. Серед його учнів — Ганс Ґаль, Карл Бем, Іларіон Веренко, Маноліс Каломіріс, Джордж Селл, Леоне Синіґалья, Карел Прохазка (старший), Марціан Неґря, Йозеф Алоїс Кріпс, Юліус Патцак, Фердинанд Ребай, Розаріо Скалеро, Ґустав Уве Єннер, Артур Шнабель, Карл Ґарінґер, Іґнац Брюлль, Генрі Кімболл Гедлі та інші.

Протягом багатьох років він був віденським кореспондентом британського журналу «Музичний таймс^[en]».

У 1901 році він одружився з Альбіною фон Вест, викладачкою співу та керівничкою жіночого хору Товариства друзів музики.

Євсевій Мандичевський похований на Центральному цвинтарі у Відні.

Автор симфонічних, вокально-симфонічних, камерних і сольних творів у стилі Брамса. Написав 11 українських хорів, в тому числі два на слова Шевченка: «Ой Діброво» та канон на три голоси «І день іде, і ніч іде». Опрацьо́вував народні пісні — українські, російські та молдовські. Відомий також дослідженнями та виданням творів Гайдна, Брамса, Шуберта.

У 1909 році Євсевій Мандичевський був нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа^[3].

• Заполовський В. Композитор і музикознавець Євсебій Мандичевський // Чернівці і чернівчани. — 1998. — 17 грудня.
• В. М. Акатріні. ВІДНОВЛЕННЯ ФАКТІВ ПРО ПОХОДЖЕННЯ ЄВСЕВІЯ МАНДИЧЕВСЬКОГО http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2017/11/171.pdf [Архівовано 10 березня 2018 у Wayback Machine.]
• О. Д. Огуй. Мандичевський Євсебій Васильович [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 488. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• О. В. Яцкив. Мандычевский Евсевий // Музыкальная энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1976, т. 3, стлб. 432-433. (рос.)
• А. І. Муха. Композитори світу в їх зв'язках з Україною. Київ: Фан Дінь Тан & Fan's Company, 2000, с. 50-51.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Meyers enzyklopädisches Lexikon. Mannheim; Wien; Zürich: Lexikonverlag, 1980, Bd. 15, S. 551.
• Дячков В. У цвітінні музики й любові: [про Є. Мандичевського] / Володимир Дячков // Вільна бесіда. — 1991. — 17-24 травня (№ 21). — С. 5.
• Гусар Ю. Його називали «музичною енциклопедією» [про Є. Мандичевського] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2014. — 3 липня (№ 27). — С. 3.
• Ларіна О. Євсебій Мандичевський // Музика. — 1997.- № 1. — С. 26-27.
• Щербанюк Л. «Гідним хвали вважаю Мандичевського…» / Леся Щербанюк // Буковина. — 2001.- 21 серпня.
• Яківчук А. Великий буковинець: [проЄ.Мандичевського] / АвксентійЯківчук // Буковинське віче.- 1994. — 28 грудня.
• Яцків О. Віденець родом з Буковини // До витоків назви краю Буковина. — Чернівці, 1992. — С. 112—113.

• Мандичевський Євсевій Васильович // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 300.
• Мандичевський Євсевій (Евзебій) // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 61.
• Мандичевський Євсевій [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 909. — 1000 екз.
• [1] [Архівовано 10 березня 2018 у Wayback Machine.]
• Раймунд Ланґ: Чернівці як джерело музичної творчості [Архівовано 6 липня 2013 у WebCite]