Марксистсько-ленінська філософія

Марксистсько-ленінська філософія ― філософське вчення, створене на основі поглядів К. Маркса, Ф. Енгельса та В. І. Леніна, що здобуло закінчену форму в СРСР у 1930-х роках у Короткому курсі історії ВКП(б). Марксистсько-ленінська філософія є підвалиною ідеології марксизму-ленінізму, що стала базовою протягом десятиліть в XX столітті для соціалістичних країн, ряд яких розвинули власні варіанти марксизму-ленінізму (маоїзм, чучхе).

На даний момент, після розпаду СРСР і соціалістичного табору, марксистсько-ленінська філософія, позбувшись адміністративної підтримки, багато в чому втратила своє значення, зберігаючи його лише в Китаї, КНДР, В'єтнамі, ЛНДР та частково на Кубі.

Основні положення

Прихильники марксизму-ленінізму стверджують, що він розвиває і послідовно проводить матеріалістичний принцип у розумінні об'єктивного світу і мислення, доповнюючи його діалектичним підходом, розвиваючи, за словами В. Леніна^[1], діалектичну логіку як «вчення не про зовнішні форми мислення, а про закони розвитку" всіх матеріальних, природних і духовних речей", тобто розвитку всього конкретного змісту світу і пізнання його, тобто підсумок, сума, висновок історії пізнання світу». На їхню думку, марксистсько-ленінська філософія скасовує розрізнення між онтологією, логікою і теорією пізнання.

Критики марксистсько-ленінської філософії, в тому числі марксисти, вказують на догматизм, при якому цитати з праць «класиків марксизму-ленінізму» ставали абсолютними аргументами в будь-якій філософській дискусії. Вони відзначають розпливчастість основних понять діалектики і необґрунтованість претензій марксистсько-ленінської філософії на науковий статус^[2]^[3].

Засіб ідеологічного контролю

Марксистсько-ленінська філософія стала засобом ідеологічного контролю в радянській науці, який у деяких випадках призводив до кампаній репресій, в ході яких цілі наукові напрямки оголошувалися «буржуазними» та «ідеалістичними», а їх прихильники піддавалися переслідуванням й репресіям, аж до фізичного знищення^[4]. Як зазначає найбільший фахівець з історії російської та радянської науки проф. Лорен Грехем: «З моєї точки зору, марксизм-ленінізм десь допоміг, а десь став перешкодою для науки. Найбільш наочний приклад — історія з Лисенком. Це той випадок, де марксистсько-ленінська ідеологія завадила. Але в інших випадках — і я в своїй книзі це вказував — марксистсько-ленінська філософія допомагала розвитку науки»^[5]. Прикладом є сесія ВАСГНІЛ 1948 року, внаслідок якої генетика в СРСР опинилася під забороною до 1952 року і біологічна наука опинилася в застої майже на 20 років.^[6] Цікаво, що в ході цієї дискусії «ідеалістичним» було оголошено поняття про спадкову речовину (тобто матерію), а «матеріалістичним» — містячий елементи телеології неоламаркізм Т. Д. Лисенка і неовіталістська теорія «живої речовини» О. Б. Лепешинської.

Див. також

Примітки

↑ ПЗТ, т. 29, с. 84
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2012. Процитовано 22 березня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Поппер К. Логика и рост научного знания. - М, 1983, с. 246
↑ Loren R. Graham (2004) Science in Russia and the Soviet Union. A Short History. Series: Cambridge Studies in the History of Science. Cambridge University Press. ISBN 9780521287890
↑ Опора для логоса. Архів оригіналу за 2 травня 2015. Процитовано 22 березня 2015.
↑ Александров В. Я. Трудные годы советской биологии. Архів оригіналу за 25 травня 2014. Процитовано 22 березня 2015.