Марселіна Деборд-Вальмор

Марселіна Деборд-Вальмор
фр. Marceline Desbordes-Valmore
Ім'я при народженні	фр. Marceline-Félicité-Joséphine Desbordes
Народилася	20 червня 1786(1786-06-20) Дуе, Франція
Померла	23 липня 1859(1859-07-23) (73 роки) Париж, Франція
Поховання	Цвинтар Монмартр[1]
Громадянство	француженка
Діяльність	література
Сфера роботи	поезія, проза[2] і театр[2]
Знання мов	французька[3] і англійська[4]
Мова творів	французька[3]
Роки активності	1820-1830
Жанр	вірші, казки, повісті
Членство	Ліонська академія наук, красного письменства і мистецтвd[5][6][7]
Батько	Antoine-Félix Desbordesd[8]
Мати	Catherine Desbordesd[8]
У шлюбі з	Prosper Valmored[8][3]
Діти	Ondine Valmored[3], Hippolyte Desbordes-Valmored[8], Louisa Desbordesd[9], Q122053629?[8], Junie Valmored[8] і Q122053717?[8]
Автограф
Нагороди	Prix Lambertd (1859)
Марселіна Деборд-Вальмор у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

|Мова творчості= |Напрям= |Опис зображення=

Марселіна Деборд-Вальмор (фр. Marceline Desbordes-Valmore, власне, Марселіна Фелісіте Жозефіна Деборд, 20 червня 1786, Дуе — 23 липня 1859, Париж) — поетеса французького романтизму.

Батько — художник-іконописець і гербівник, який розорився в період Революції. 1801 року під час мандрівки з матрі'ю до Гваделупи через Бордо, уперше виступила як актриса. Мати померла 1802 року. Після повернення до Франції, Марселіна грала в театрах Дуе, Лілля, Брюселля. Грала роль Розіни в Севільському цирюльнику Бомарше. Згодом втратила п'ятилітнього сина, якого народила від актора, що його у віршах називала Олів'є. 1817 року вийшла заміж за актора Проспера Ланшантена (сценічне ім'я — Вальмор), від якого народила трьох дітей. 1823 року залишила сцену і зайнялася творчою діяльністю. Померла 23 липня 1959. Похована на цвинтарі Монмартр.

Як поетка дебютувала 1819 року збіркою віршів Елегія і романси, отримавши позитивні відгуки критиків у журналах Франції. За правління Луї-Філіппе отримала королівську стипендію і була відзначена декількома преміями.

Письменниця привернула увагу Бальзака, Сент-Бева, Бодлера, вплинула на поезії Верлена та Рембо, та інших французьких поетів кінця ХІХ — початку ХХ ст. Верлен приєднав Дебор-Вельмор до так званих проклятих поетів і написав про неї есе, у якому назвав її талановитою жінкою епохи. Її книги були в бібліотеці Ніцше. Нарис про письменницю написав Стефан Цвейг. Статтю про її прозу написав Арагон. Багато віршів поетеси покладено на музику композиторами ХІХ — поч. ХХ ст. (Малібран, Бізе, С.Франк, Р.Ан). Пісні на її вірші виконують сучасні французькі співаки Жулен Клер, Бьоле та ін. 1993 року в Дуе була створена Асоціація Деборд-Вальмор^[10]. Рукописи поетеси зберігаються в бібліотеці її рідного міста. Її ім'ям названо вулицю в XVI окрузі Парижа.

Окрім лірики, писала повісті, романи та казки для дітей.

• Chansonnier des grâces (1816)
• Élégies et romances (1819)
• Elégies et Poésies nouvelles (1825)
• Album du jeune âge (1829)
• Poésies (1830)
• Les Pleurs (1833)
• Pauvres Fleurs (1839)
• Bouquets et prières (1843)
• Poésies posthumes (1860)

Поезії Марселіни Деборд-Вальмор українською мовою перекладали Михайло Орест, Наталя Лівицька-Холодна, Микола Терещенко.

• Прокляті поети

• Цікаве про поетесу [Архівовано 24 квітня 2016 у Wayback Machine.]

• Ambrière F. Le siècle des Valmore: Marceline Desbordes-Valmore et les siens. Paris: Seuil, 1987
• Стаття «Про́кляті поети» в Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. — Т. 2. — К.: Академія, 2007. с. 279.