Маріїнський палац (Санкт-Петербург)
Маріїнський палац — один з палаців Санкт-Петербурга, важлива частина ансамблю Ісаакіївського майдану. Разом із Зимовим і Таврійським є одним з трьох «політичних» палаців міста, центр подій 1917 й 1991 років. Історія Побудований в 1839—1844 роках за проектом архітектора А.І. Штакеншнейдера для дочки Миколи I, Марії, що виходила заміж за герцога Лейхтенберзького[2][3]. З 1845 року палац став офіційною резиденцією князів Лейхтенберзьких в Санкт-Петербурзі. Маріїнський палац став першим самостійно побудованим Штакеншнейдером і найкращим його творінням[3]. Архітектура Будівлі з'єднує кілька стилів, що характерно для еклектики, проте деякі фахівці зупиняються на неокласицизмі або неоренесансі[2][3]. Палац розташований на південній стороні площі, уздовж Синього моста через річкуМийку. На цій ділянці землі, що у XVIII століччі належала генерал-фельдмаршалу Івану Григоровичу Чернишову, стояв палац, побудований в 1762—1768 Ж. Б. Валлен-Деламотом. У 1825-39 роки в ньому розміщувалося Миколаївське кавалерійське училище. У 1884 році Маріїнський палац був викуплений в казну за 3 млн рублів з розстрочкою на тридцять років, з 1885 року в ньому розміщувався Державна Рада Російської імперії й Комітет міністрів Російської імперії (а з 1905 року, Рада міністрів Російської імперії). У квітні 1902 року у вестибюлі палацу терористом був смертельно поранений міністр внутрішніх справ Д.С. Сипягін. 
Восени 1929 року в Маріїнському палаці відкрилося Ленінградське відділення Промакадемії ВРНГ СРСР. Тут знаходилися гуртожиток Академії, аудиторії, кімнати персоналу та Кінотеатр. У 1940 році аудиторії й гуртожиток перейшли вищим курсам при ЦК ВКП(б). У 1945—1991 рр. палац-місце роботи Ленради. 19-22 серпня 1991 року під час серпневого путчу палац став центром опору ДКНС в Ленінграді, навколо нього були зведені барикади. З 1994 року — місце засідань міського парламенту — Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга. Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
