Медіобазальні відділи кори головного мозкуМедіобазальні (медіальні) відділи кори головного мозку — утворення древньої[ru] (archicortex), старої[ru] (paleocortex) й проміжної або перехідної (periallocortex) кори, що зберігають тісні зв'язки з неспецифічними ядрами таламуса, базальними гангліями й іншими структурами, наприклад, ретикулярною формацією та ядрами проміжного мозку.[1] У концепції А. Р. Лурії про три функціональні блоки мозку медіобазальні відділи великих півкуль належать до першого, енергетичного блоку, основна функція якого полягає в регуляції рівня активації (тонусу) головного мозку. Зазначається, що ці відділи вивчені мало, проте наявні дані показують важливу роль медіобазальних відділів кори в регуляції станів мозку, людських потягів[ru] і емоцій, управлінні тонусом кори.[2] Також описано порушення свідомості й вибірковості психічних процесів, зокрема пам'яті, за уражень даних мозкових структур.[3] Історія вивченняСпочатку медіобазальна кора й деякі пов'язані з нею відділи мозку об'єднувалися дослідниками в структуру, що називається «нюховий мозок», проте надалі необхідність виділення такого утворення не підтвердилася. На наступному етапі вивчення виникло поняття «вісцеральний мозок» — цю назву запропонували через зв'язок медіобазальних відділів з верхніми частинами стовбура мозку й структурами гіпоталамуса, функції яких пов'язані з роботою вегетативної нервової системи. Пізніше почали з'являтися дослідження, що підтверджують участь медіобазальних відділів кори головного мозку не тільки у вегетативній регуляції, а й у регуляції елементарних потреб і афектів. На сучасному етапі вивчення цієї структури відбувається поділ функцій скроневих і лобових часток медіобазальної кори на основі досліджень локальних уражень мозку в даних зонах.[2] Сучасні дослідження скроневої епілепсії виділяють медіальну область скроневих часток до первинних осередків виникнення нападів. Завдяки тісним зв'язкам цієї області з багатьма структурами мозку процес збудження швидко поширюється на лобові частки й неспецифічні структури мозку, з якими пов'язана медіобазальна кора. Внаслідок цього хворі зі скроневою епілепсією мають важкі порушення свідомості й пам'яті, що також виявляються за ураження даних зон і можуть мати інші причини виникнення.[1][4] Ураження лобових медіобазальних відділівУраження лобових часток медіобазальних відділів кори головного мозку відносно непогано вивчено в нейропсихології. З'ясовано, що за цих порушень сприйняття, складні рухи й мова залишаються частково збереженими, однак остання стає млявою та монотонною. У хворих з ураженнями медіобазальних лобових відділів кори основним порушенням є чітке зниження тонусу й швидка стомлюваність, внаслідок чого будь-які дії досить швидко закінчуються проявами акінезії, що схожа на ступор. Настрій таких хворих коливається між байдужістю та депресією, тугою. Є також більш специфічні прояви ураження лобових медіобазальних відділів. Центральними дефектами в одних випадках стають порушення свідомості, в інших — пам'яті. Хворі з подібними дефектами часто можуть бути дезорієнтованими в часі й просторі, не здатними впізнати знайомих людей або навіть розповісти свій життєпис. Порушується вибірковість пам'яті — в оповіданнях хворого присутні безконтрольні неправдиві вигадки, конфабуляції. У важких клінічних випадках стан хворого наближається до онейроїдного.[2] Ураження скроневих медіобазальних відділівДослідження неврологів доводять те, що ураження скроневих відділів медіобазальної кори веде до виникнення нюхової й смакової агнозій, за яких людина не може впізнавати запахи або відчувати смак.[5] Помилково дані порушення визначають в класичній нейропсихології як скроневий синдром, оскільки медіобазальні області належать до першого функціонального блоку мозку.[2] Додаткова інформація
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
