Мельницька Інна Володимирівна

Інна Мельницька
Народилася	18 червня 1925(1925-06-18)  Харків, Українська СРР, СРСР
Померла	11 листопада 2020(2020-11-11) (95 років)  Харків, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	письменниця, перекладачка
Alma mater	Харківський педагогічний інститут іноземних мов (1949)
Заклад	ХДУ імені О. М. Горького
Членство	Національна спілка письменників України
Учасник	Друга світова війна

Інна Володимирівна Оскнер, у шлюбі Гаврильченко, псевдонім Мельницька (18 червня 1925, Харків — 11 листопада 2020, Харків) — українська письменниця, перекладачка. Член Національної спілки письменників України (1997). Лауреатка літературної премії ім. Б. Слуцького (2001), ім. Ю. Долгорукого (2006). Учасниця Другої світової війни.

Народилася 18 червня 1925 року в Харкові у родині педагогів. Після розлучення батьків вона залишилася з батьком і старшою сестрою Марією. Інна добре вчилася у школі, писала вірші, музику.

У 1933 році у газеті «Піонерська правда» дебютувала з віршами^[1].

Під час війни залишилася в окупованому Харкові з батьком, вчителем-енциклопедистом Володимиром Івановичем Оскнером. Невдовзі батько помер.

У лютому 1943 року пішла працювати у шпиталь, а коли німці вдруге захопили Харків, разом із ним виїхала з міста.

1945 року повернулася до Харкова, де стала мешкати у родині матері^[2].

У 1946—1948 роках працювала у Харківській спецшколі-інтернаті з англійською мовою викладання.

У 1949 році з відзнакою закінчила Харківський педагогічний інститут іноземних мов (нині факультет іноземних мов ХНУ ім. В. М. Каразіна) та аспірантуру при ньому (1952).

У 1949—1950 викладала англійську мову у Харківському культурно-просвітньому технікумі.

Працювала вихователькою в дитсадку, викладала в Харківському педагогічному інституті іноземних мов у 1952—1960 роках.

У 1961—1998 роках після об'єднання інституту з Харківським університетом викладала на факультеті іноземних мов, керувала літературною студією, виховала багатьох перекладачів іноземних прози й поезії^[3].

У 1965 році опублікувала у журналі «Прапор» свої переклади з англійської мови. Мельницька авторка перекладів багатьох творів світової класики — Дж. Селінджера, В. Сарояна, А. Конан-Дойля, А. Крісті, Р. Макдональда, А. Мілна. Також перекладала з білоруської, молдавської, мордовської.

Вийшовши на пенсію, Інна Володимирівна присвятила себе літературній творчості, взявши за псевдонім дошлюбне прізвище матері — Мельницька.

З 1985 року — професійна письменниця та перекладачка художньої літератури^[4].

Свої твори Інна Мельницька писала української та російською мовами^[5].

Серед її публікацій оповідання та поетичні добірки у періодичних виданнях та колективних збірках. Ії твори перекладалися декількома мовами: білоруською, молдавською, мордовською, італійською, видавались в США та Ізраїлі^[6].

Творчості Мельницької притаманне почуття причетності до подій довкола. Її цікавило минуле, сучасность, доля однієї людини та країни. У кожному з її творів можна знайти яскраві образи, які надовго закарбовуються у пам'яті читача.

Мельницька — авторка кількох поетичних збірок.

• Когда не было лета: повесть в новеллах / [предисл. К. Гордиенко «Девочка и война»]. — Х.: Прапор, 1988. — 192 с.
• Надпись на парапете: рассказы, фрагм. дилогии. — Х.: МПО «Издатель», 1995. — 127 с.
• Опрокинутые облака: стихи разных лет. — Х.: Крок, 2002. — 124 с.
• Украинский эшелон: повесть. — Х.: Майдан, 2008. — («Проза Слобожанщины»). — 156 с.
• Украинский эшелон: повесть. — К.: ООО "Журнал «Радуга». — 2009. — 174 с. — (Лауреаты Междунар. лит. премии им. Юрия Долгорукого).
• Страна моего детства: повести и рассказы. — Х.: Крок, 2011: ил.
• Страна моего детства: повести и рассказы. — Х.: Крок, 2011: ил. — Дополнит. тираж.
• Украинский эшелон: дилогия. — Х.: Крок, 2014. — 268 с.: портр.
• Памяти невынутый осколок (2017),
• Мой город — Х.: Курсор, 2014.
• Осенний звездопад (2020),
• В другом измеренье (2021)^[7].

1989 року І. В. Мельницька після публікації книг «Когда не было лета» та «Надпись на парапете» була нагороджена італійською ювілейною медаллю «Альпіні» (Associazione Nazionale Alpini).

2001 року отримала премію імені Бориса Слуцького за поетичну збірку «Опрокинутые облака» та звання лауреата конкурсу «Русское слово Украины 2002».

2005 за повість «Украинский ешелон» авторка отримала міжнародну літературну премію імені Юрія Долгорукого та звання «Харків'янин року 2005».

2013 отримала харківську премію «Народне визнання» Міжднародного благодійного фонду Олександра Фельдмана за книгу «Страна моего детства».

Також Інна Мельницька нагороджена медалями, в тому числі ювілейною італійською медаллю «Альпіні» (Associazione Nazionale Alpini).

• Стожук А. П. Мельницька Інна Володимирівна. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 15 лютого 2022. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка) // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• Катаева Р. Украинский эшелон // Веч. Харьков. 1996, 24 окт.; (рос.)
• Деркач В. Карбований нарис // Березіль. 1997. № 1–2;
• Цыпин С. Духовный камертон // Веч. Харьков. 1997, 5 авг. (рос.)
• Цыпин С. Когда не было лета…: Би-Би-Си снимает фильм об оккупации Харькова // Время. — 1998. — 13 окт. — Об участии И. В. Мельницкой в создании фильма. (рос.)
• Полякова Ю. Ю. Об Инне Мельницкой и ее Городе // Мой город: рассказы и маленькая повесть. Харьков, 2019. С. 5–8. (рос.)
• Інна Мельницька: [біогр. ст.] // Письменники Харкова: довідник. — Х.: Майдан, 2003. — С. 105—106: фот.
• Мироненко І. Дитинство без райдуг і зорепадів: [про повість І. Мельницької «Когда не было лета»] // Веч. Харків. — 1988. — 6 жовт. — С .3.
• Литвинова Г. Серебряная роза: невыдуманная история с возможным продолжением: [эпизод из жизни итальянского солдата на харьковской земле — и сюжет новеллы И. Мельницкой «Полтава-Рома»] // Правда Украины. — 1988. –7 окт. (рос.)
• Румянцева И. Всё остаётся с нами: [о повести И.Мельницкой «Когда не было лета»] // Красное знамя. — 1988. — 18 сент. — С .4. (рос.)
• Хрестоматія з літератури рідного краю. — Х.: Схід.-регіон. центр гуманітар.- освіт. ініціатив, 2001. — С. 181: Мельницька І. (біогр. дані). Лауреати творчих премій Харківського міськвиконкому 2002 року: [буклет]. — Х., 2002.С.9: Інна Мельницька (премія ім. Б.Слуцького за збірку поезій «Опрокинутые облака»).
• Лауреати літературних премій Харківського міськвиконкому 1995—2002 : колектив. зб. — Х.: Майдан, 2003. — С. 245: о лауреате муниципальной премии им. Б. Слуцкого 2002 г. И. Мельницкой.]
• Целлер М. Блюз грають на сході: укр. імпровізації / з нім. пер. О. Ковальова // Березіль. — 2004. — № 5. — С. 11-12: згадка про І. Мельницьку в зв'язку з проблемою двомовності в Харкові.
• Зеленина Е. «Раненая скрипка звучит особенно…»: [по материалам беседы с И. Мельницкой] // Время. — 2006. — 21 марта. — С. 7. (рос.)
• Александр Алан Мілн, «Вінні-Пух і всі-всі-всі», издательство «Клуб Сімейного Дозвілля»: [о пер. на укр. язык, осуществлённом в Харькове] // Зеркало недели. — 2007. — 1 дек (№ 46). — С. 19.
• Пятериков С. Долгорукий снова в Киеве: [о лауреатах Междунар. лит. премии им. Юрия Долгорукого] // Зеркало недели. — 2007. — 17-23 февр. (№ 6). (рос.)
• Скляр С. Вінні-Пух заговорив українською! : [голов. ред вид-ва «Книжковий клуб „Клуб Сімейного Дозвілля“» про повний переклад кн. А. Мілна, здійснений харків'янами І. Ільїним, О. Кальниченком та І. Мельницькою] // АиФ в Украине. — 2007. — № 47. — С. 40: іл.
• Сергеева, В. Ольга Берггольц. Вклад в Победу: [творч. встреча с харьк. писателями И. Мельницкой и О. Оконевской в кинотеатре «Боммеръ»] // Харьк. Извѣстия. — 2014. — 20 февр. — С. 7: ил. (рос.)

• Юліана Полякова Інна Мельницька: життя, віддане слову [Архівовано 15 лютого 2022 у Wayback Machine.].

• Відійшла у вічність Інна Мельницька [Архівовано 30 січня 2022 у Wayback Machine.].

• Ювілей Інни Мельницької [Архівовано 30 січня 2022 у Wayback Machine.].

• Процедура, іспитиція і всі-всі-всі… [Архівовано 31 січня 2022 у Wayback Machine.].

• Инна Мельницкая — Добро пожаловать в Харьков! [Архівовано 31 січня 2022 у Wayback Machine.]