Микола Ільків

Микола Ільків
Народився10 грудня 1890(1890-12-10) Редагувати інформацію у Вікіданих
Перевозець, Калуський район, Івано-Франківська область Редагувати інформацію у Вікіданих
Померквітень 1940 (49 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Катинь, Смоленський район, Смоленська область, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
·розстріл Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Австро-Угорщина
 ЗУНР
 Польська Республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materбогословський факультет Львівського університетуd Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникДруга світова війна і Польсько-українська війна 1918—1919 Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаmember of the Sejm of the Second Polish Republicd Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяУкраїнська Хліборобська Партія Редагувати інформацію у Вікіданих
КонфесіяУкраїнська греко-католицька церква Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
золотий хрест Заслуги срібний Хрест заслуги Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі

Микола Ільків (пол. Mikołaj Ilków; 10 грудня 1890, Перевозець — квітень 1940, Катинь) — греко-католицький священик українського походження, політичний діяч, депутат Сейму Республіки Польща[1][2], головний греко-катол. Капелан Війська Польського, жертва Катинського розстрілу.

Життєпис

Народився 10 грудня 1890 року[3]. Син Миколи Ільківа. Закінчив гімназію у Калуші, а потім гімназію імені Цісаря Франца Йосифа І у Станіславові. У 1918 р. закінчив богословські студії на богословському факультеті Університету Яна Казимира[2] у Львові, а 30 березня 1919 р. був висвячений на греко-католицького священика.

Працював катехитом у школах Калуша. Під час польсько-української війни, як директор приватної української гімназії в Калуші, керував акцією допомоги пораненим воякам. З 1920 року виконував обов'язки адміністратора греко-католицьких парафій у навколишніх містах. Підтримував українсько-польську співпрацю.

У 1922 р. був співзасновником Української Хліборобської Партії. Від її імені він був обраний цього року до Сейму І каденції. Очолював Українсько-селянський парламентський клуб у складі 5 осіб. Через свою політичну ангажованість вступив у конфлікт із церковною владою, внаслідок чого єпископ Григорій Хомишин відсторонив його від священицьких обов'язків.

Після закінчення терміну сейму в 1927 р. він очолив парафію в Нижніві Станиславівської дієцезії. 27 лютого 1928 р. переведений із генерального збору в запас військового духовенства і одночасно призначений резервним капеланом зі старшинством 1 січня 1927 і 399 рр. посада у військовому духовенстві (греко-католицького обряду). З липня 1928 року, як священик запасу, призваний на дійсну службу, служив адміністратором греко-католицької військової парафії в Лодзі. 27 червня 1935 року перейменований на професійного військового капелана, зі званням капелана зі стажем від 1 серпня 1928 року і 1-го рангу у військовому духовенстві греко-католицького віросповідання.[4] До вересня 1939 року служив парохом парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці при гарнізонному храмі св. Юра в Лодзі.

Отримав звання старшого капелана зі стажем від 19 березня 1939 року та 1-й ранг у римо-католицькому військовому духовенстві.[4]

Після початку Другої світової війни у 1939 році, під час Вересневої кампанії, як Головний греко-католицький капелан Війська Польського, опинився в обложеному Львові. Після агресії СРСР проти Польщі 17 вересня 1939 року та капітуляції Львова 21 вересня потрапив у радянський полон. Перебував у таборі для військовополонених у Старобільську, звідки 2 березня 1940 року[5] разом із групою з десяти військовополонених був перевезений до Москви, а звідти, після невдалої спроби схилити його до співпраці з радянською владою, до табору в Козельську (11 квітня 1940 року)[5]. Про це свідчить лист коменданта Козельського табору про «прийом конвою з двома колишніми польськими військовими священиками». 28 квітня 1940 року[5] передано в розпорядження начальника Управління НКВС Смоленської області — депортаційний список 052/4 від 27 квітня 1940 року[2][5].

Розстріляний 30 квітня 1940 року в Катині[5][2] співробітниками РУ НКВС у Смоленську та працівниками НКВС, які прибули з Москви за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року.

Жертви цього злочину були поховані в анонімних братських могилах, які з 28 липня 2000 року є офіційним місцем польського військового кладовища в Катині[6][2]. На цьому місці проводилися ексгумації та археологічні роботи[7][8]. У 1943 році під час ексгумації під наглядом німців його тіло було ідентифіковано[9] під номером 2455[10][2][11][12] — буквально визначений як Ільнов Микола (запис у журналі ексгумації від 18 травня 1943 р.)[5]. Він фігурує у списку Технічної комісії Польського Червоного Хреста під номером 02455[13]як лейтенант Ільнов Микола. На його тілі було знайдено російську квитанцію на вилучені речі[14][13]. Прізвище Ільківа (записано як Ільнов) є в списку жертв (під номером 2455), опублікованому в Goniec Krakowski № 17. 139 і Nowy Kurier Warszawski № 145 1943 року. До 2010 року родичі шукали інформацію через Бюро інформації та досліджень Польського Червоного Хреста у Варшаві.

Вшанування пам'яті

Меморіальну дошку в пам'ять про вбитих у Катині священнослужителів у 2021 році відкрили в клуатрі Малої базиліки св. Пресвятої Трійці та санктуарій реліквій Чесного Хреста на Лисій горі

5 жовтня 2007 року міністр національної оборони Олександр Щигло посмертно надав йому звання підполковника. Акція була оголошена 9 листопада 2007 року у Варшаві під час церемонії «Katyń Pamiętamy — Uczcijmy Pamięć Bohaterów» («Катинь пам'ятаємо — вшановуємо пам'ять героїв»).[15].

12 травня 2019 року в Кальварії Пацлавській відбулася церемонія, пов'язана з відкриттям та освяченням пам'ятної дошки та алеї дубів пам'яті катинських капеланів у каплиці «Розп'яття». Серед 32 військових капеланів різних конфесій, убитих у Катині та інших місцях страт у 1940 році, є підполковник Миколай Ільків[16][17][18].

Ордени та нагороди

Див. також

Примітки

  1. Materiały do epitafiów katyńskich. Pro Memoria, Wojskowy Przegląd Historyczny, Tom 4, Rok XXXIX, 1994: 311
  2. а б в г д е ж Księga Cmentarna Katynia, 2000.
  3. 7 czerwca 1934 ogłoszono sprostowanie daty urodzenia z «10 października 1890» na «10 grudnia 1890». Zarządzenia Ministra Spraw Wojskowych. Zmiany (sprostowania) nazwisk, imion i dat urodzenia. Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych. 11: 190. 7 czerwca 1934.
  4. а б Rybka та Stepan, 2004.
  5. а б в г д е Убиты в Катыни (PDF) (рос.). Moskwa: Stowarzyszenie “Memoriał”, Centrum KARTA. 2015. с. 356. ISBN 978-5-78700-123-5.
  6. 20 lat temu otwarto Polski Cmentarz Wojenny w Katyniu - Redakcja Polska - polskieradio.pl (пол.)
  7. Historia Zbrodni Katynskiej (пол.)
  8. Pierwsze ekshumacje w Katyniu. "Wszystko było przesiąknięte zapachem śmierci" - Historia (пол.)
  9. [1], Instytut Pamięci Narodowej - Kraków, "Niemcy w Katyniu w 1943 roku" 
  10. [2], Auswärtiges Amt, "„Amtliches Material zum Massenmord von Katyn“" 
  11. Katyń według źródeł niemieckich – 1943 r. stankiewicze.com.
  12. Lista imienna zaginionych w ZSRR polskich jeńców wojennych z obozów Kozielsk - Ostaszków - Starobielsk (PDF), Orzeł Biały. Polska walcząca o wolność. (пол.) (47 (333)), 20 листопада 1948: 4
  13. а б Mariusz Olczak (ред.), Katyń. Listy ekshumacyjne i dokumenty Zarządu Głównego Polskiego Czerwonego Krzyża 1943–1944. (PDF) (пол.), с. 232, ISBN 83-89986-91-4
  14. Katyń. Lista ofiar i zaginionych jeńców obozów Kozielsk, Ostaszków, Starobielsk. Warszawa: Alfa. 1989. с. 67. ISBN 83-7001-294-9.
  15. Lista osób zamordowanych w Katyniu, Charkowie, Twerze i Miednoje mianowanych pośmiertnie na kolejne stopnie (PDF). policja.pl.
  16. [3], Stanisław Gęsiorski, "KALWARIA PACŁAWSKA: Poświęcenie Alei Dębów Pamięci Kapelanów Katyńskich" 
  17. [4], ks Paweł Rohuń, "Poświęcenie Alei Dębów Pamięci Kapelanów Katyńskich | Archidiecezja Przemysko-Warszawska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce" 
  18. Kalwaria Pacławska. Poświęcenie Alei Dębów Pamięci Kapelanów Katyńskich i Odsłonięcie Pamiątkowej Tablicy (пол.), 12 травня 2019
  19. M.P. z 1939 r. nr 23, poz. 38 «za zasługi na polu pracy społecznej».
  20. M.P. z 1935 r. nr 65, poz. 86 «za zasługi na polu pracy kulturalno-oświatowej w wojsku».
  21. Zarządzenia Prezesa Rady Ministrów. Nadanie Krzyża Zasługi. Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych. 4: 21. 19 marca 1935.

Бібліографія

  • Kapelani wrześniowi. Służba duszpasterska w Wojsku Polskim w 1939 r. Dokumenty, relacje, opracowania, pod red. Wiesława J. Wysockiego, Warszawa 2001.
  • Posłowie i senatorowie Rzeczypospolitej Polskiej 1919—1939. Słownik biograficzny, 2005.
  • Енциклопедія українознавства, tom 3, s. 865, Lwów 2000, ISBN 5-7707-4048-5.
  • Kiński, Jan (2000). Katyń. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego (PDF). Warszawa: Oficyna Wydawnicza RYTM. ISBN 8390559072.
  • Rybka, Ryszard (2004). Awanse oficerskie w Wojsku Polskim 1935–1939. Kraków: Fundacja Centrum Dokumentacji Czynu Niepodległościowego. ISBN 9788371886911.

Посилання

Prefix: a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Portal di Ensiklopedia Dunia

Kembali kehalaman sebelumnya