1802 року Старобільськ відійшов до Воронезької губернії, а від 1824 року — знову до Харківської. Населення міста Старобільськ, за даними загального перепису 1897 року, становило 13 123 осіб. До Старобільська примикають слободи Піщане, Заєрчанівська (Заєрок).
(рос.)
…А на границе с Украиной молодые казаки, только что обученные в Персиановке, под Новочеркасском, призванные под знамёна, дрались с петлюровцами. Почти половина заново сколоченного 12-го Донского казачьего полка легла под Старобельском, завоёвывая области лишний кус украинской территории. (М. Шолохов, «Тихий Дон»)
7 травня 2014 року в Старобільську пройшов проросійський мітинг, але проросійські сили не змогли закріпитися у місті.[8] На кілька днів з адміністрації було зірвано прапор України за присутності бойовика Олексія Мозгового і повішено прапор ЛНР. 11 травня бойовики провели у місті невизнаний референдум. 13 травня місцеві мешканці зняли прапор ЛНР і повернули український, а 15 травня до міста зайшов добровольчий батальйон «Айдар».[9]
22 травня в Старобільську відбулася перша операція батальйону «Айдар». Група добровольців з Луганська, Ровеньків, Антрацита й патріотів з інших регіонів України розгромила і взяла в полон проросійських бойовиків, які впродовж кількох днів блокували пересування української військової техніки в бік Луганська.[10]
2 жовтня 2014 року в Старобільську відбулася панахида за загиблими бійцями 80-ї аеромобільної бригади. Голова Луганської ОДА Геннадій Москаль попросив на колінах у загиблих пробачення від української влади:
«Простіть нас, що з вами сьогодні нема ваших матерів, ваших батьків, ваших дітей, ваших сестер. Простіть нас за те, що державні інституції не змогли закупити реактиви, щоб зробити аналіз ДНК і встановити кожну особу. Це наша провина, і думаю, прийде час, і ті, хто припустився цієї помилки, будуть покарані, і батьки нарешті зможуть забрати своїх синів і поховати у себе на батьківщині».
Барикади біля старобільського райвідділу міліції
Бійці 80-ї аеромобільної бригади та батальйону «Айдар» 5 вересня потрапили у засідку між селищем Металіст і містом Щастя. Упізнані тіла загиблих відправили додому; 28 неідентифікованих тіл військових поховали у Старобільську[11].
28 грудня в місті невідомі особи влаштували теракт — на вулиці Урицького в сміттєвому контейнері спрацював вибуховий пристрій, у той час поруч знаходилися 53-річний військовослужбовець та місцевий мешканець, обох поранило[12].
24 серпня 2015 року на Меморіалі Слави Старобільська урочисто відкрито пам'ятний знак воїнам, полеглим за Незалежність України[13].
У ніч на 23 лютого 2016-го двома пострілами в шию та голову було вбито міського голову Володимира Живагу[14].
Російське вторгнення в Україну 2022 року
24 лютого2022 року Російська Федерація розпочала широкомасштабне російське вторгнення в Україну, назвавши війну «спеціальною операцією зі звільнення Донбасу». Одразу ж почалося захоплення Луганщини: російські війська обстрілювали населенні пункти, знищуючи інфраструктуру, соціальні об'єкти та житлові будинки.
24 лютого 2022 року російські танки, БМП і піхота атакують позиції українських військ на підступах до Старобільська; триває бій[15].
25 лютого поблизу Старобільська українськіартилеристи завдали втрат окупантам. В районі Старобільська українська артилерія розбила колону російської техніки, що готувалась до переправи через річку Айдар. Ворог прорвався через український кордон та намагався зайти з тилу, завдати удар та розірвати лінію оборони українських військ. В результаті окупанти зазнали втрат і відступили[16].
26 лютого продовжувалися бої на підступах до міста[17].
27 лютого окупанти сформували велику групу у Шульгинці та почали рухатися в бік Старобільська[18].
28 лютого відбулась невдала спроба захоплення міста у результаті якої місцеві жителі вигнали окупантів[19].
6 березня жителі Старобільська вийшли на вулиці проти окупації. Вони зняли прапор так званої "ЛНР" та підняли державний прапор України. За словами місцевих жителів, під час проукраїнського мітингу окупанти намагалися залякати людей та відкрили вогонь у повітря. Бойовики також в'їхали до міста на військових та легкових автомобілях з однаковими розпізнавальними знаками. Зараз озброєні загарбники ходять вулицями Старобільська. У центральних районах окупанти перевіряють паспорти та телефони місцевих мешканців. У місті не працюють банкомати, першим ділом російські війська зняли українські прапори з усіх будівель[20][21].
Проте також у місті є колаборанти, які з радістю зустріли війська РФ з триколором.
Служба безпеки України розслідує факти державної зради працівників Старобільської поліції, які в умовах воєнного часу зрадили присязі та перейшли на бік ворога. Встановлено, що двоє місцевих поліціянтів добровільно вступили до лав так званого "Старобільського відділу поліції МВС" т.зв. "ЛНР" і отримали посади оперуповноважених. Третього зрадника окупанти призначили "начальником" "Старобільського відділу поліції МВС" т.зв. "ЛНР"[22].
28 червня 2024 року були оприлюднені данні від окупаційної влади Старобільська. В них вказувалось про незаконну націоналізацію нерухомого майна.[23]
Легенди міста
Довкола міста існує чимало легенд. Одна з них говорить, що поблизу Старобільська сховані награбовані скарби Махна, який тривалий час перебував у місті. Саме в Старобільську 2 жовтня 1920 року ним укладено воєнно-політичну угоду з командуванням Червоної армії про спільну боротьбу проти Врангеля. Місто згадується у творі Ільфа Ільфа і Євгена Петрова«12 стільців».
В місті Старобільськ є районний Будинок культури імені Т. Г. Шевченка (вул. Центральна, 26)[28], в якому діють п'ять аматорських колективів, серед яких: танцювальний ансамбль «Веселка», жіночий вокальний ансамбль «Берегиня», театр мініатюр «Шукачі», духовий оркестр.
Після окупаціїЛуганська у 2014 році Старобільський краєзнавчий музей отримав статус обласного.
1998 року відкрито бібліотеку Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» при відокремленому підрозділі університету (пл. Гоголя, 1)[29].
Публіцисти, журналісти а також низка літературознавців, істориків і краєзнавців відзначають вплив Старобільська на творчість радянських письменників-сатириків Іллі Ільфа і Євгена Петрова[31]. Зокрема Старобільськ вважається прообразом вигаданого міста Старгорода, згадуваного в романі «Дванадцять стільців» — місця, де починалася дія роману[32]. У свою чергу, діяльність письменників вплинула на культурно-історичний вигляд сучасного Старобільська.
Пам'ятник Остапу Бендеру. «Може тобі ще дати ключ від квартири де гроші лежать?»
У 1923 році (за іншою інформацією восени 1926) кореспонденти московської газети «Гудок» Ільф і Петров були відряджені в повітове місто Старобільськ для збору матеріалів за завданням газети[33].
В публіцистиці та журналістських матеріалах описується безліч збігів і подібностей подій, що відбувалися з Ільфом і Петровим в процесі цього відрядження, з подіями та явищами, згодом описаними сатириками в романах «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Роботу над цими творами сатирики розпочали незабаром після старобільського відрядження.
У 2008 році до 80-річчя написання твору «Дванадцять стільців» в Старобільському парку біля будівлі ЛНУ, що знаходиться з боку села Чмирівка Старобільського району, був поставлений пам'ятник за сюжетом роману. Його ідея належала колективу Луганського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Українська дослідниця Наталя Журмій зазначає, що причиною його створення стала версія, що дія в романі починається в нинішньому Старобільську. Про появу Остапа Бендера в Старгороді в тексті роману повідомляється: «О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, в Старгород увійшов молодий чоловік років двадцяти восьми. За ним біг безпритульний. „Дядя! — весело кричав він, — Дай десять копійок!“». Біля Старобільська дійсно існує передмістя зі схожою назвою, яке зараз називається Чмирівка (у 1920-х роках — Чмаровка). Саме воно вважається прообразом згаданої в романі Чмаровки[33].
На розі центральної площі міста, перед аркою двоповерхової будівлі, де до революції була в підвалі двірницька і на балконі якого обідали Ільф і Петров, у 2011 році було відкрито пам'ятник Кісі Вороб'янінову в стилі наївного мистецтва[33].
Кобилкін Іван Тихонович — Член Асоціації композиторів національної Всеукраїнської музичної Спілки
Лангемак Георгій Еріхович — учений, один з піонерів ракетної техніки та один з основних авторів реактивного міномета «Катюша». Основоположник досліджень з конструювання реактивних снарядів на бездимному пороху, відкрив закон подібності, який дозволяє визначати геометрію сопла реактивного двигуна без тривалих і дорогих експериментів — аналітичним розрахунком. Репресований, розстріляний, реабілітований посмертно.
Чернов Леонід Іванович (*18 червня 1915—† 24 жовтня 1990, Харків) український маляр і графік. Заслужений діяч мистецтв України (1966). Також працював директором ХДХУ (1944—1947) рр. Викладав у ХДХІ (1947—1963) і ХХПІ (з 1963), доцент (з 1961), професор (з 1977).
↑Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
↑Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України / В. В. Лучик; відп. ред. В. Г. Скляренко. — К.: ВЦ «Академія», 2014. —544 с. (ст. 448) ISBN 978-966-580-454-3
(рос.)Ковтун В. В., Степаненко А. В.Города Украины. Справочник. — Київ, «Вища школа», 1990, — 279 с. ISBN 5-11-002087-6
(рос.) Географическое описание нашего Отечества Российской империи. Малороссия. Знаменательные населенные местности под редакцией В. М. Семёнова. Том VII. Санкт Петербург. 1899.
Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Старобільськ
.svg)
9.jpg)
%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C.jpg)
-28.jpg)
%D0%93%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD.jpg)
.jpg)
-29.jpg)
-23.jpg)
