Село Миропілля розташоване на лівому березі річки Псел у місці впадіння в неї річки Удава, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Олександрія, нижче за течією на відстані 3,5 км розташоване село Велика Рибиця, на протилежному березі — село Запсілля. Кордон з Росією проходить приблизно за 1 км від села.
Відстань до Краснопілля становить близько 38 км і проходить автошляхом Т 1901.
Історія
Засноване близько 1650 року переселенцями з волинського містечка Миропіль, що дали назву поселенню. Пізніше, зі завоюваннями Русі, Миропілля з військового осередку перетворилося на торговий.
У 1670 році Миропіллю надано статус міста, а до початку 20 сторіччя тут вже проживало близько 20 тисяч жителів. У місті було велике взуттєве виробництво, що обслуговувало потреби армії, тричі на рік проходив найбільший в регіоні ярмарок, був вже проведений телефон, працювали школи, училища, дві бібліотеки. Напередодні революції в Миропіллі діяло шість храмів. Місто стрімко розвивалося. У ті часи Миропілля мало свій герб, затверджений 21 вересня1781 року.
8 січня 2023 року російські військові обстріляли село. У селі зафіксували 20 «прильотів» із самохідної артилерійської установки. Внаслідок російської атаки було пошкоджено п'ять будинків та місцева ферма.[4]
18 травня 2023 року росіяни обстріляли населені пункти шести громад Сумської області. Внаслідок мінометного обстрілу Миропільської громади було пошкоджено житловий будинок в с. Миропілля[5].
19 березня 2024 року село двічі потрапило під обстріл російського агресора. Обстріли велися зі ствольної артилерії, мінометів 120 і 82 мм, танків[6].
14 липня 2024 року село обстріляли російські агресори. Зафіксовано 7 вибухів, ймовірно РСЗВ; 6 обстрілів: 6 вибухів, ймовірно ФПВ-дрон. В результаті обстрілу пошкоджено приватний житловий будинок[7].
28 липня 2024 року село знову обстріляли російські агресори. Зафіксовано 3 вибухи, ймовірно ствольна артилерія 122 мм; 8 вибухів, ймовірно РСЗВ[8].
3 серпня 2024 року російські війська обстріляли село. Зафіксовано 8 вибухів, ймовірно міномет 120 мм; 3 вибухи, ймовірно КАБ. В результаті обстрілу зруйновано 2 будівлі, пошкоджено 2 трактори, 2 мікроавтобуса та легковий автомобіль[9].
11 серпня 2024 року село вчергове обстріляв агресор. Як повідомили в оперативному командуванні “Північ” зафіксовано 8 вибухів, ймовірно ствольна артилерія 152 мм; 6 вибухів, ймовірно РСЗВ. В результаті обстрілу пошкоджено об’єкт промислової інфраструктури[10].
17 серпня 2024 року оперативне командування «Північ» повідомило про обстріли Сумської області. Серед постраждалих населених пунктів село Миропілля – 1 вибух, ймовірно КАБ[11].
19 березня 2025 року російські війська здійснили масований обстріл Миколаївської церкви. Внаслідок атаки пошкоджені стіни монастиря, вибиті вікна та двері, знищені господарські приміщення[12].
"Якщо до початку війни (2022 рік) у нас було населення 4 172 особи, то останні підрахунки - було 2 600, а на даний час, я думаю, ще менше. Те, що люди виїжджають, з одного боку, я хочу сказати, що слава богу, що вони в безпеці, але ж занедбане село, занедбані домоволодіння. Село помирає”, - каже 8 червня 2023 року секретарка Миропільської сільської ради Олена Шаркова[16].
Станом на квітень 2025 року населення села було 30 осіб.[1]
Мова
Розподіл населення за мовою згідно з переписом 1897 року:[13]
Із 2009 року стало традицією проведення Миропільського ярмарку. Так у 2011 році він був проведений утретє.[18]
У перший раз серед 120 підприємств із Сумщини, інших областей України, Російської Федерації, що презентували свій виробничий потенціал на І-му Міжрегіональному Миропільському ярмарку, 8 було з міста Лебедина.
Як і на будь-якому ярмарку, у Миропіллі гамірно і весело. Всюди лунають українські пісні, люди спілкуються та розважаються. Національний колорит додають курені від районів області та сільських рад Краснопільського району.
Відвідувачі ярмарку мають можливість придбати товари з лози, глини, дерева та металу, вироби народних умільців декоративно-ужиткового мистецтва, хліб та кондитерські вироби, продовольчі товари, сільськогосподарську продукцію, сувеніри, одяг, взуття, посуд, меблі тощо.
У ході ярмарку-2011 відбувся День району, фольклорний фестиваль «Пісенні джерела Краснопільщини», розважальна програма «Богатирські ігри», спортивні змагання, розваги для дітей тощо. Також Краснопільщина продемонструвала культуру та побут району: кожне село у стилізованих «автентичних» куренях представило свої здобутки.
Мощенко Кость Васильович (1846—1963) — український громадський діяч, музейник, етнограф, художник, архітектор, краєзнавець, дослідник українського народного мистецтва.
Побудована 1885 року на місці старої дерев'яної церкви, у 1930-ті частково зруйнована, нині використовується за призначенням. Значного розміру, цегляна, чотиристопна, однобанна, трипрестольна, в стилі історизму з елементами пізнього класицизму та «російського» стилю. Має п'ятиярусну прямокутну стовпоподібну дзівницю заввишки 50 метрів[21].
Споруджена 1883 року коштом населення за типовим проектом курських бригадних будівничих. Одноповерховий цегляний прямокутний будинок, з багатим декоративним оздобленням, зокрема, портал обрамлено напівколонами та підкреслено вузькими вікнами. Збереглося планування: сіни та дві класні кімнати[21].
Збудована 1883 року. Була дзвіницею Преображенського храму, збудованого 1889 замість дерев'яної церкви та знищеної в 1930-х. Чотириярусна дзвіниця у формах руського стилю. За радянських часів використовувалася водогоном, нині руйнується[21].
Цегляний нетинькований одноповерховий Т-подібний будинок, виконаний у стилі загальної забудови вулиці. Споруджений у 1900 році коштом місцевих купців. Усі фасади виконані в «цегляному» стилі, головний фасад симетричний, вхід з двору. Планування збереглося, будівля нині є корпусом сільської школи[21].
Двоповерховий будинок кінця XIX століття в «цегляному» стилі з елементами пізнього класицизму, що є синтезом архітектури громадської споруди та житлового будинку. Планування за типовою схемою для училищ. Будівля нині перебуває в напівзруйнованому стані[21].
Двоповерховий цегляний будинок кінця XIX століття, Г-подібний у плані, побудований в «цегляному» стилі. Розташований на перехресті, що виходить на центральну площу. Східний та південний фасади ошатно оздоблені. Нині будинок перебудований під поліклініку[21].
Споруджена в кінці XIX ст. у центрі села. Фасад гімназії не виділяється з архітектури вулиці. Одноповерховий цегляний нетинькований будинок Г-подібної форми в «цегляному» стилі. Перебудований у 1950 році під клуб[21].
Садиба кінця XIX століття, висока цегляна огорожа збереглася лише фрагментарно. Одноповерхова з високим цокольним поверхом у «цегляному» стилі з елементами неоготики. Головний фасад симетричний, розчленований на три частини та пишно оздоблений. За радянських часів був перебудований під школу-інтернат[21].
Могила першого червоного комісара Суджанського повіту Курської губернії Василя Волкова, уродженця Миропілля, якого вбили денікінці в 1919 році. Останки Волкова перенесені в Миропілля 1920 року, а 1967 на могилі встановлене бетонне погруддя роботи скульптора Леоніда Чемена[21].
3557-См (437)
Братська могила радянських воїнів і партизанів та пам'ятник воїнам-землякам
Поховано 59 радянських воїнів, які загиблі в боях за село у лютому—березні 1943. Останки загиблих перевезені в 1957 році, тоді ж встановлено залізобетонну скульптуру воїна на цегляному постаменті. У 1975 поруч встановлено стелу з прізвищами 513 воїнів-земляків, загиблих на фронтах Другої світової війни[21].
Поховано 106 воїнів, загиблих у березні та серпні 1943 року під час звільнення села від німецьких військ. Обеліск 1948 року замінений у 1964 році на залізобетонну скульптуру воїна[21].
3559-См (438)
Братська могила радянських воїнів
Історії
вул. Центральна, 121[21][22], біля учбово- виробничого комбінату (колишнє село Пенянка)
Похований 21 радянський воїн, загиблі у березні та серпні 1943 року під час звільнення села від німецьких військ. Останки перенесені з кладовища 1966 року, тоді ж встановлену бетонну скульптуру воїна[21].
3575-См
Поселення — 1
Археології
на краю першої надзаплавної тераси правого берега р. Рибиця за 1,5 км на південь від села Миропілля по шляху Суми — Миропілля. Від поселення Мала Рибиця воно відділено яром, що перетинає край тераси[21]
на мисоподібному підвищенні краю першої надзаплавної тераси правого берега р. Рибиця за 500 м на південь від села Миропілля по шляху Суми — Миропілля. За 100 м південніше знаходиться поселення Миропілля — 2[21]
Іншими пам'ятками села є будинок початку XX століттян в якому народився й мешкав український письменник Гнат Михайличенко (вулиця Михайличенка, 17), пам'ятник Герою Радянського Союзу й випускнику Миропільської школи-інтернату Петрові Мірошниченку (сквер біля сільської ради)[21], а також колишній паровий млин Білогірського монастиря 1905 року (вулиця Сумська, 2)[22].
_(1781).png)
