Михайлівська церква (Секунь)
Миха́йлівська це́рква (Церква святого Архистратига Михаїла) — чинна православна церква в селі Секунь Ковельського району Волинської області, пам'ятка архітектури місцевого значення.[2] Збудована у 1868 році на місці давнішого храму XVI століття.[1] Попередній храм та його ікони пов'язують із перебуванням на Волині Тараса Шевченка у 1846 році.[5] Парафія належить до Української православної церкви. ІсторіяПерший храм (XVI—XIX століття)Перша документальна згадка про Секунь як маєтність князя Михайла Сангушка датується 1512 роком. Згодом село належало королеві Боні Сфорці.[5] У 1564 році польський король Сигізмунд II Август надав Ковельський маєток, до якого входив і Секунь, князю-втікачу з Московії Андрію Курбському.[5] Той своєю чергою передав села Секунь та Сушки своєму скарбнику й соратнику московитянину Михайлу Калимету (в деяких джерелах — Колимет).[6][5] Між 1572 і 1588 роками Михайло Калимет збудував у селі першу дерев'яну церкву в ім'я Архистратига Михаїла.[7][5] Це була одноверха споруда з прибудованою дзвіницею.[5] У своєму заповіті від 28 лютого 1588 року Калимет просив поховати себе в цій церкві.[5] У середині XIX століття професор Микола Іванишев згадував, що в храмі зберігався давній образ Святителя Миколая Чудотворця візантійського письма.[5] Через ветхість у другій половині XIX століття давній храм розібрали, а його деревину використали для будівництва каплиці на парафіяльному цвинтарі.[7][5] У 1893—1894 роках цю каплицю перебудували та освятили як цвинтарну церкву на честь преподобного Іова Почаївського.[7] Згодом її переосвятили на честь Святої Параскеви.[7][4] Зв'язок із Тарасом ШевченкомУ жовтні 1846 року Секунь відвідав Тарас Шевченко, який у складі Київської археографічної комісії збирав відомості про історичні пам'ятки Волині.[4] Його подорож, зокрема, була пов'язана з пошуком могили князя Андрія Курбського.[8] Перебуваючи в селі, Шевченко змальовував стару Михайлівську церкву; зберігся його незакінчений малюнок храму.[5][1] Найбільш значущим епізодом його візиту вважається реставрація запрестольної ікони Пресвятої Богородиці. Про це свідчить запис, виявлений у 1930-х роках у парафіяльній книзі «Опис церковного майна» (рос. Опись церковного имущества), що велася з 1806 року. На полях навпроти запису про ікону було зазначено: «В 1846 году образ сей реставрирован проезжим живописцем Тарасом Шевченком».[5][8] Цей запис у 1936 році бачив митрополит Никанор (Абрамович), який у той час був місцевим благочинним.[5] Після демонтажу старої церкви цю ікону перенесли до цвинтарної каплиці Святої Параскеви, де вона зберігається донині.[4][5] Хоча деякі науковці висловлюють сумніви щодо авторства реставрації, цей факт підтверджується місцевими переказами та дослідженнями краєзнавців.[4] Сучасний храм (з 1868 року)Нову муровану Михайлівську церкву збудовано в 1868 році (за іншими даними — 1869[1]) державним коштом та за матеріальної підтримки парафіяльного священника Іллі Мусієвича і парафіян.[1][6] З державної скарбниці на будівництво виділили 4450 рублів, однак цієї суми не вистачило, і значну частину витрат покрив сам священник.[1] У 1964 (за іншими даними — 1968) році, в розпал антирелігійної кампанії, радянська влада заборонила богослужіння в храмі та зняла громаду з реєстрації.[1][2] Спроби перетворити церкву на склад зустріли активний опір місцевих жителів.[1][5] Коли буря зірвала з храму дах, селяни самотужки відремонтували його.[5] Богослужіння відновилися 2 серпня 1988 року, після реєстрації в селі громади Російської православної церкви.[1][2] 24 грудня 1991 року було зареєстровано релігійну громаду Української православної церкви.[3] На початку XX століття в Секуні було 98 дворів і проживало 650 мешканців.[9] Станом на 1780-ті роки церква в селі була одним із найзахідніших православних осередків Речі Посполитої.[10] АрхітектураЦерква дерев'яна, на кам'яному фундаменті, хрестоподібна в плані, п'ятикупольна.[2] До основного об'єму прибудована дзвіниця.[1] Споруда є типовим прикладом «єпархіального» стилю, поширеного в Російській імперії в другій половині XIX століття. Пофарбована, покрита бляхою.[1] Галерея
Див. такожПримітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
