Андрі́й Ку́рбський (рос.Андрей Михайлович Курбский, пол.Andrzej Kurbski, Andrzej Krupski; бл. 1528, Московія —1583, Миляновичі) — князьдинастіїРюриковичів, московськийбоярин, воєвода; урядникВеликого князівства Литовського, шляхтичРечі Посполитої. Вважається в історії Росіїпершим російським дисидентом, «перший російський політичний біженець»[2]. Був близьким другом і великим полководцем царя Івана Грозного, перш ніж стати одним із його найзапекліших супротивників. Його листування з царем після заслання в Польщу є унікальним джерелом для історії Росії 16 століття. Курбський з відзнакою брав участь у поході царя Івана IV на Казань, Крим і Лівонію, став губернатором Тарту, але через гнів царя мусив тікати до польського короля в Лівонію. 30 квітня 1564 року втік до Литви, мотивуючи це прихованими репресіями. Він написав історію Івана IV, що представляє психологічний інтерес. Велику історичну та літературну цінність має його полемічне листування з царем, уривки з якого можна знайти в Історії російської культури Альфреда Єнсена. У 1573 році він написав політичний памфлет, у якому висловив перші самостійні принципи несхвалення сповзання Івана до самодержавства. У своїх творах Курбський звинувачує царя в серії патологічно жорстоких злочинів, але історики досі сперечаються, чи варто вірити його заявам.
На початку правління Івана Грозного Курбський обіймав найвищі адміністративні й військові посади. Згодом між ними виникнули суперечності щодо внутрішньої і зовнішньої політики, що врешті призвело до того, що 30 квітня 1564 року князь Андрій Курбський перейшов на службу до польського короля Сигізмунда II. Отримав від короля значні земельні володіння на Волині, зокрема Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих до них сіл.
Листувався з Кадіяном Чапличем; обурення князя викликав факт надання ним притулку у своїх маєтностях одному з товаришів Феодосія Косого (Ігнатію) — визнавцю юдаїстично-раціоналістичного напрямку в християнстві — після їхнього прибуття з Москви до ВКЛ.[8]
1581 року склав заповіт перед військовим походом, яким заповів третій дружині та їхнім дітям усе майно.[9]
Сім'я та діти
Після втечі його за наказом Івана Грозного перша дружина князя Андрія була ув'язнена з сином.
Друга дружина — княжна Марія Гольшанська, донька князя Юрія Івановича (він був її третім чоловіком);[10] з нею розлучились, стосунки залишились ворожими. Бл. 1581 року подала на нього позов до суду митрополита через незаконне, на її думку, розлучення. У відповідь він записав в актові книги гродського суду Володимира на неї донос про її зради, привів 2 свідків. Справа закінчилась укладення мирової між колишнім подружжям Третя — Олександра Семашко, прожив з нею 3 роки, мав дітей[11].
«Письма» к разным лицам; из них 16 вошли в 3-е изд. «Сказаний князя Курбского» Н. Устрялова (СПб, 1868 г.), одно письмо издано Сахаровым в «Москвитянине» (1843 г., № 9) и три письма — в «Православном Собеседнике» (1863 г. кн. V—VIII). (рос.)
«Предисловие к Новому Маргариту» («Маргарит Новый»); изд. в первый раз Н. Иванишевым в сборнике актов: «Жизнь князя Курбского в Литве и на Волыни» (г. Киев, 1849 г.), перепечатано Устряловым в «Сказании князя Курбского». (рос.)
"Предисловие к книге Дамаскина «Небеса» изданное князем Оболенским в «Библиографических Записках» 1858 г. № 12). (рос.)
«История Флорентийского собора», компиляция; напечатано в «Сказании князя Курбского» стр. 261-8; о ней см. 2 статьи С. П. Шевырева — «Журнал Министерства народного просвещения», 1841 г. кн. I, и «Москвитянин» 1841 г. т. III. (рос.)
«Примечания (на полях) к переводам из Златоуста и Дамаскина» (напечатаны професором А. Архангельским в «Приложениях» к «Очеркам истории западно-русской литературы», в «Чтениях Общества Истории и Древностей» 1888 г. № 1). (рос.)
↑Frost, Robert I. (2000). The Northern Wars: War, State, and Society in Northeastern Europe, 1558—1721. Modern wars in perspective. Upper Saddle River, New Jersey: Pearson Education. — P. 25-26. — ISBN 0-582-06429-5. (англ.)
↑Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy. — Warszawa, 1895. — Cz. 1. — S. 194—197 (Kurbski-Jaroslawski).— Cz. 2, str. 662 (Kozar-Krupski)
↑с.504-506 tom 1 (Index, Tesserae gentiliciae in regno Poloniae s M. D. Lit.), «Orbis Poloni», Simone Okolski, Cracov, 1641;
↑c.554 (herb Krupskich), «Poczet herbow szlachty Korony Polskiey y Wielkiego Xięstwa Litewskiego: gniazdo y perspektywa staroświeckiey cnoty», Potocki Wacław, Krakow, 1696 r.;
↑с. LII «Skorowidz do herbow» (с. 871) «Herby Rycerstwa Polskiego. przez Bartosza Paprockiego zebrene i wydane r. p. 1584 (1789). Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego. Krakow. Nakladem wydawnictwa biblioteki polskiej. 1858».
↑Морозов Б. Н., «Князья Курбские на службе в России в XVII в.» // Историк во времени: Третьи Зиминские чтения: Докл. и сообщ. науч. конф. / Рос. гос. гуманит. ун-т. Ист.-архив. ин-т. Рос. Акад. наук. Ин-т рос. истории, Санкт-Петербург, фил. Ин-та рос. истории, Археогр. комис, Гос. архивная служба Российской Федерации; Сост.: Е. А. Антонова, И. Н. Данилевский, Р. Б. Казаков, В. А. Муравьев, Л. Н. Простоволосова, М. Ф. Румянцева; Вступ. Ю. Н. Афанасьев. — Москва, 2000. — 208 с. (рос.)
↑Chodyński K. Czaplic Szpanowski Kadian, h. Kierdeja (†po 1575) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV/2, zeszyt 17. — S. 171. (пол.)
Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна. — Київ : Академія наук України, Інститут української археології, Українська правнича фундація, видавництво Наукова думка, 1993. — С. 395, 321 (схема IV — 11). — ISBN 5-12-003024-6. (укр.)
Солодкин Я. Г. Первое послание Ивана Грозного А. М. Курбскому в русской книжности и дипломатическом обиходе конца XVI — начала XVII в // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. — 2003. — № 2 (12). — С. 81-82.
Переписка Ивана Грозного с Андреем Курбским. — Москва, 1993 г. (рос.)
«Славянская энциклопедия»: XVII век в 2-х томах. Т. 1. А-М. / Авт-сост. В. В. Богуславский. — Москва: Олма-Пресс, 2004 г. — 780 с. — С. 301. ISBN 5-224-02249-5, ISBN 978-5-224-02249-6(рос.)
Ундольский В. М.[ru], «Славяно-русские рукописи» (Очерк славяно-русской библиографии), г. Москва, 1870 г. (рос.)
