Народився 15 червня 1950 року в місті Кременець, Тернопільської області.
Навчався у Львівському університеті, на останньому курсі був виключений за публікацію в самвидавному альманасі «Скриня» (серед авторів — Григорій Чубай, Микола Рябчук, Олег Лишега, Роман Кісь та ін.). Якраз постать Григорія Чубая та участь у «Скрині» стали одними з найвагоміших чинників у формуванні світогляду Віктора Морозова. Як згадує він сам у спогадах, присвячених Чубаю:
Саме Гриць назавжди прищепив мені імунітет до провінційности, банальности, second-hand-овости у поезії, музиці, взагалі у розумінні та сприйнятті мистецтва. Адже дискусії та суперечки в його хаті велися навколо творчості Еліота, Павнда, Сильвії Плат, ми слухали музику європейського рівня, ми намагалися, попри всі совдепівські перепони, доторкнутися душею до всього найсвіжішого, аванґардового, модерного, що з'являлося тоді у малярстві — Далі, Міро, Архипенко, в літературі — Маркес, Кортасар, Лаґерквіст, та в інших мистецьких жанрах. Вже значно пізніше, коли я нарешті отримав змогу побувати в багатьох країнах світу, я здивовано відзначив для себе, що попри всю замкнутість, залізнозавісність і дебільність країни, в якій ми всі тоді перебували, нам пощастило втримати руку на пульсі тогочасного мистецького життя світу. Ми, фактично, зуміли не перетворитися на забитих хуторян, які перелякано позирають здалеку на дійство, що розгортається десь там, на головній сцені. Ні, ми також брали участь у цій грі, у цій виставі, брали й беремо. Кажучи «ми», я передовсім маю на увазі коло людей нашого покоління (таких, як Олег Лишега або Микола Рябчук), яких до великої міри об'єднував навколо себе, а згодом згуртував у леґендарній вже «Скрині» саме Грицько Чубай.
У 1988 разом з Андрієм Панчишиним і Юрієм Винничуком заснував львівський театр-студію «Не журись!», що став відомим завдяки яскравій політичній сатирі й відродженню заборонених в СРСР пісень січових стрільців. Під час однієї з вистав театру «Повіяв вітер степовий» 5 жовтня1989 зі сцени вперше був виконаний нелегальний на той час гімн України «Ще не вмерла Україна».
Окрім спільних з «Арнікою», «Смерічкою» та «Не журись!» грамплатівок і аудіокасет, Віктор Морозов разом із групами «Четвертий кут», «Мертвий півень» і «Батяр-Бенд Галичина» записав і видав ряд сольних альбомів:
Музична дискографія складається майже з 20 альбомів. На початку 70-х років XX століття Віктор Морозов створив одну з перших в Україні «біґ-бітових» груп «Quo vadis», також засновник однієї з перших українських рок-груп «Арніка» (1972), ВІА "Ровесник" (1976), мистецький керівник театру-кабаре«Не журись!» (1988), лавреат першої «Червоної Рути» (1989).
Віктор Морозов, Григорій Гладій і сестри Тельнюк на концерті "Наш Шевченко: шлях до свободи" в Торонто, травень 2016
У грудні 2013—січні 2014, під час революційних подій Євромайдану, разом із Юрієм Винничуком і Андрієм Панчишиним записує серію гумористично-сатиричних пісень на національно-патріотичну насущну тематику. Це — майбутній альбом «Реффолюція», куди ввійде більше ніж 25 композицій.
Брав участь у спільному проєкті з Григорієм Гладієм і сестрами Тельнюк «Наш Шевченко: шлях до свободи» по містах Канади в травні-червні 2016 року.
Дружина Онищук Мотря, народилася в Торонто (Канада), — правник, працює в міжнародній фінансовій установі.[5]. Є хресним батьком сина головного редактора «Видавництва Старого Лева»Мар'яни Савки Северина.[6]
Донька від першого шлюбу з Катериною Немирою - Мар'яна Садовська, співачка, акторка, композиторка й аранжувальниця.
Дискографія
Дискографія Віктора Морозова налічує 8 альбомів[7]:
Внесено до Почесного списку ІВВY (IBBY Honour List) 2022 року[10][11] за переклад книги Роальд Дал «Фантастичний містер Лис» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020).
.jpg)
