Муніципалітети Естонії

Муніципалітет або місцеве самоврядування (ест. kohalik omavalitsus) — є найменшою встановленою конституцією адміністративною одиницею Естонії. Вся територія країни розділена між органами самоврядування.

Відповідно до закону, наявність місцевого самоврядування має на увазі право та обов'язок демократичним чином сформованих місцевих органів влади самостійно здійснювати в межах закону керівництво місцевим життям, виходячи з обґрунтованих інтересів та очікувань місцевих жителів та з урахуванням особливостей розвитку конкретного самоврядування.

Адміністративна структура

Самоврядування в Естонії є двох типів: міста (ест. linn) й волості (ест. vald).

В кожному самоврядуванні є представницький орган влади, що називається зборами (ест. volikogu), який обирається постійними жителями самоврядування на чотирирічний термін на вільних, прямих, загальних та одноманітних виборах за таємного голосування. Характерною особливістю місцевих виборів в Естонії, у порівнянні з парламентськими, є те, що право голосу на них залежить не від наявності громадянства Естонії, а від факту постійного проживання на території муніципалітету. Брати участь у голосуванні мають право всі постійні жителі даного місцевого самоврядування, які досягнули 18 років (включаючи осіб без громадянства та громадян інших держав). Виставляти свої кандидатури можуть, однак, тільки громадяни Естонії чи громадяни будь-якої іншої країни, що входить до Європейського Союзу. Обраними не можуть бути кадрові військовослужбовці, а також особи, засуджені судом за скоєння злочину та перебувають в місцях позбавлення волі (останні не можуть також і брати участі в голосуванні).

Кількість членів місцевих зборів коливається залежно від кількості жителів. Міські збори Таллінна налічують 79 членів (максимум). Мінімальна кількість членів зборів становить 7 чоловік. Керівництво роботою місцевих зборів здійснює голова, який членами цих зборів (ест. volikogu esimees), він веде засідання, здійснює представницькі функції та підписує нормативні акти, що ухвалюються радою.

Поряд зі зборами, у кожному місцевому самоврядуванні є також і виконавчий орган влади — управа (ест. valitsus). На чолі управи стоїть або мер (ест. linnapea) — у містах, або волосний старійшина (ест. vallavanem) — у волостях, які призначаються зборами на термін до чотирьох років (дострокове усунення з посади можливе за рішенням зборів). Глава управи подає зборам муніципалітету на затвердження кандидатів на посади членів управи, організує роботу управи, готує та веде засідання, видає накази для організації роботи управи й підвідомчих їй органів та установ, підписує розпорядження й постанови управи, а також виконує представницькі функції. Мери та волосні старійшини не можуть одночасно займати будь-яку іншу державну чи муніципальну посаду чи входити до складу ради комерційної компанії за муніципальної участі.

Муніципалітет може включати до свого складу один чи кілька населених пунктів. Крупні самоврядування можуть поділятись на міські (ест. linnaosa) чи волосні райони (ест. osavald), що мають свої управи з обмеженими повноваженнями. Глава управи такого району призначається та звільняється управою муніципалітету за поданням мера чи волосного старійшини. Так, місто Таллінн складається з 8 міських районів: Хааберсті, Кесклінн, Крістійне, Ласнамяе, Мустамяе, Нимме, Піріта, Пихья-Таллінн.

Муніципалітети розрізняються за розміром від Таллінна з населенням понад 400 000 чоловік до Рухну лише з 60 жителями. Понад дві третини самоврядувань мають населення по ~ 3 000 чоловік, тому багато з них співпрацюють з метою виконання господарських та адміністративних функцій.

Повноваження муніципалітетів

Відповідно до конституції місцеві самоврядування автономно вирішують в межах законів всі питання місцевого життя. До їхньої компетенції, зокрема, належать:

організація надання соціальної допомоги, соціальних послуг, догляду за похилими людьми та роботи з молоддю на території муніципалітету;
житлове й комунальне господарство;
водопостачання й каналізація, організація прибирання та підтримання чистоти, вивезення сміття й відходів;
місцевий громадський транспорт;
міське планування (встановлення загальних і детальних планувань), утримання доріг;

Зазначені вище повноваження здійснюються в тому обсязі, в якому вони не передані законом до відомства інших органів.

Також до обов'язків самоврядувань входить утримання дошкільних закладів, що перебувають у їхній власності, шкіл, гімназій, гуртків за інтересами, бібліотек, музеїв, спортивних баз, будинків догляду й закладів охорони здоров'я, встановлення правил утримання домашніх кішок і собак, встановлення правил поведінки у громадських місцях.

Місцеві самоврядування можуть формувати структури, що здійснюють контроль за громадським порядком та виконанням нормативних актів місцевого самоврядування (наприклад, муніципальна поліція Таллінна).

Муніципалітети в Естонії мають власний бюджет і право встановлювати деякі місцеві податки та збори (наприклад, податок на рекламу, на закриття вулиць і доріг, на домашніх тварин, на розважальні заклади й заходи, платню за паркування тощо).

Представники місцевих самоврядувань можуть також брати участь у виборах Президента Республіки як члени колегії виборщиків.

Автономія місцевих самоврядувань

Відповідно до судової практики Державного суду^[1], принцип автономії муніципалітетів від державної влади припускає, передусім, право самостійно вирішувати й організовувати на місцевому рівні всі місцеві питання (так зване «право самоорганізації місцевих самоврядувань»). Це, зокрема, передбачає, що для місцевих самоврядувань має забезпечуватись належне фінансування для виконання своїх функцій, так само як і можливість членів місцевих зборів приймати рішення самостійно, незалежно від центральної державної влади, виносячи на перше місце, передусім, інтереси місцевої громади (за необхідності, навіть усупереч з органами державної влади). Виходячи з принципу місцевої автономії, суд анулював 2005 року запроваджену раніше державою заборону на створення місцевих виборчих союзів^[2].

Законодавство Естонії встановлює також і механізм захисту автономії місцевого самоврядування — у разі, якщо, на думку муніципалітету, будь-який закон або постанова міністра чи уряду порушують конституційні гарантії місцевого самоврядування, то цей муніципалітет має право звернутись напряму до Державного суду з клопотанням про визнання такого акту неконституційним.^[3]. Також конституція забороняє змінювати кордони муніципалітетів, не заслухавши попередньо думку відповідного муніципалітету^[4].