Мунія великодзьоба

?Мунія великодзьоба
	;
Охоронний статус
	; Найменший ризик (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota);
Царство:	Тварини (Animalia);
Тип:	Хордові (Chordata);
Клас:	Птахи (Aves);
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes);
Родина:	Астрильдові (Estrildidae);
Рід:	Мунія (Lonchura);
Вид:	Мунія великодзьоба;
Біноміальна назва
	Lonchura grandis; (Sharpe, 1882)
Підвиди
	(Див. текст)
Синоніми
	Munia grandis
Посилання
Вікісховище:	Lonchura grandis
Віківиди:	Lonchura grandis
EOL:	917689
ITIS:	560850
МСОП:	22719857
NCBI:	2025561

Му́нія великодзьоба^[2] (Lonchura grandis) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Ендемік Нової Гвінеї.

Опис

Довжина птаха становить 12,5 см, вага 14,3 г. Виду не притаманний статевий диморфізм. Голова, горло і нижня частина тіла чорні, решта тіла рудувато-коричнева, надхвістя оранжево-охристе. Стернові пера загострені з охристими краями. Очі темно-карі, дзьоб великий, сріблясто-сірий, лапи сірі.

Підвиди

Виділяють два підвиди:^[3]

L. g. destructa (Hartert, EJO, 1930) — північний захід і північ Нової Гвінеї;
L. g. grandis (Sharpe, 1882) — північний схід і південний схід Нової Гвінеї.

Поширення і екологія

Великодзьобі мунії живуть в очеретяних і трав'янистих заростях на берегах водойм, на луках, болотах, на узліссях тропічних лісів. Зустрічаються зграями, на висоті до 1280 м над рівнем моря. Часто приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться насінням трав, іноді також ягодами, плодами, пагонами і дрібними летючими комахами. Розмножуються протягом всього року, пік гніздування припадає на завершення сезону дощів. Гніздо кулеподібне, в кладці від 3 до 5 яєць. Інкубаційний період триває 13-14 днів. Насиджують яйця і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще 2 тижні.

Примітки

↑ BirdLife International (2016). Lonchura grandis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 17 вересня 2022
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 17 вересня 2022.

Джерела

Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
Bruce M. Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea; Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton 2016, ISBN 978-0-691-16424-3