Мунія світлоголова

?Мунія світлоголова
	;
Охоронний статус
	; Найменший ризик (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota);
Царство:	Тварини (Animalia);
Тип:	Хордові (Chordata);
Клас:	Птахи (Aves);
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes);
Родина:	Астрильдові (Estrildidae);
Рід:	Мунія (Lonchura);
Вид:	Мунія світлоголова;
Біноміальна назва
	Lonchura nevermanni; Stresemann, 1924
Посилання
Вікісховище:	Lonchura nevermanni
Віківиди:	Lonchura nevermanni
EOL:	1050418
ITIS:	560861
МСОП:	22719867
NCBI:	2025573

Му́нія світлоголова^[2] (Lonchura nevermanni) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)^[3]. Ендемік Нової Гвінеї.

Опис

Довжина птаха становить 11,5 см. Тім'я і скроні коричнювато-білі, пера на потилиці і шиї буруваті з білими краями, спина і крила чорнувато-бурі. Надхвістя і верхня покривні пера хвоста оранжево=охристі. Стернові пера коричневі з жовтувато-охристими краями. Горло, нижня частина живота, стегна і гузка чорні, решта нижньої частини тіла іржасто-коричнева. Очі темно-карі, дзьоб міцний, зверху сизий, знизу сірий, лапи сіруваті.

Поширення і екологія

Світлоголові мунії мешкають в регіоні Транс-Флай на півдні Нової Гвінеї. Вони живуть у вологих саванах, на луках і болотах. Зустрічаються парами або невеликими сімейними зграйками. Живляться насінням трав, іноді також ягодами, плодами, пагонами і дрібними літаючими комахами. Розмножуються протягом всього року, пік гніздування припадає на завершення сезону дощів. Гніздо кулеподібне, діаметром 15 см, робиться з стебел, листя і рослинних волокон. В кладці від 4 до 7 яєць. Інкубаційний період триває 12-13 днів. Будують гніздо, насиджують яйця і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще 2 тижні.

Примітки

↑ BirdLife International (2016). Lonchura nevermanni: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 17 вересня 2022
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 17 вересня 2022.

Джерела

Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
Bruce M. Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea; Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton 2016, ISBN 978-0-691-16424-3