Муратов Олександр Ігорович

Муратов Олександр Ігорович
Дата народження	21 квітня 1935(1935-04-21)
Місце народження	Харків, Українська СРР, СРСР
Дата смерті	14 квітня 2025(2025-04-14) (89 років)
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР  Україна
Професія	кінорежисер, сценарист, поет, публіцист, літератор
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії
Член у	Національна спілка кінематографістів України
IMDb	ID 0613635
Нагороди та премії

Олекса́ндр І́горович Мура́тов (21 квітня 1935, Харків — 14 квітня 2025) — український та радянський кінорежисер, кіносценарист, поет, літератор, публіцист, член правління Національної спілки кінематографістів України. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1990)^[1]. Кавалер Ордена «За заслуги» III ступеня (2008)^[2].

Народився в родині популярного харківського поета і драматурга Ігоря Муратова. У малолітньому віці пережив військове лихоліття. За даними публіцистів Ігоря Козловського та Романа Коваля, підлітком перебував у підпіллі УПА.^[3] За порадою батька, звільненого з німецького концтабору, виїхав з України до Москви на навчання, де також підтримував зв'язки з антисталіністським підпіллям.

У 1959 році закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК) у Москві, майстерня С. А. Герасимова.

У 1962–1968 роки — режисер Одеської кіностудії. У 1964 році разом із першою дружиною режисером Кірою Муратовою зняв фільм «Наш чесний хліб». У 1966  р.— зняв першу самостійну стрічку «Авдотья Павлівна».

З 1968 р. — режисер-постановник Київської кіностудії імені О.Довженка. Знімає художні та документальні фільми, автор і співавтор сценаріїв до ряду своїх кінострічок. 1982 — фільм «Гонки по вертикалі», за сценарієм братів Вайнерів.

У період 1991–1996 за творами М. Хвильового О. Муратов зняв кінотрилогію: «Танго смерті» (за твором «Повість про санаторійну зону»), «Геть сором!» (за повістю «Сентиментальна історія»), «Вальдшнепи».(за однойменним романом). Вся трилогія одержала премію Всеукраїнського культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка «За визначний внесок у національне та державне відродження України»^[4].

2004 — вийшов фільм «Татарський триптих» (за кримськотатарськими новелами М. Коцюбинського).
2005 — автобіографічний роман «Розчахнута брама».

Мешкав в Києві.

Помер 14 квітня 2025 року.^[5]

Режисер-постановник:

• 1956 — «Весняний дощ» (к/м, реж. і сцен. у співавт.)
• 1961 — «Біля крутого яру» (к/м, реж. і сцен. у співавт.)
• 1964 — «Наш чесний хліб» (реж. у співавт.)
• 1966 — «Авдотья Павлівна» (співавт. сцен.)
• 1968 — «Маленький шкільний оркестр» (реж. і сцен. у співавт.)
• 1968 — «Великі клопоти через маленького хлопчика» (у співавт.)
• 1969 — «Та сама ніч» (у співавт.)
• 1970 — «Чи вмієте ви жити?» (співавт. сцен.)
• 1973 — «Стара фортеця» (т/ф, реж. і сцен. у співавт.; «Дім з привидами» — 4-5 серії, «Місто біля моря» — 6-7 серії)
• 1974 — «Гуси-лебеді летять»
• 1976 — «Щедрий вечір»
• 1978 — «Любаша» (співавт. сцен.)
• 1981 — «Ранок за вечір мудріший» (співавт. сцен.)
• 1982 — «Гонки по вертикалі» (т/ф, 3 с)
• 1985 — «Осінні ранки» — Приз Всесоюзного кінофестивалю «Людина праці на екрані»
• 1986 — «Золотий ланцюг» (співавт. сцен.)
• 1987 — «Виконати будь-яку правду»
• 1988 — «Помилуй та вибач» (авт. сцен.)
• 1991 — «Танго смерті» (авт. сцен.)
• 1992 — «Дорога нікуди» (співавт. сцен. з В. Муратовою)
• 1994 — «Геть сором!»
• 1995 — «Вальдшнепи»
• 1999 — «Прощавай, Дніпре!» (к/м, авт. сцен.)
• 2001 — «Провінційний роман» (співавт. сцен. з В. Муратовою, а також співавтор музики до пісень з Л. Тишковською)
• 2004 — «Татарський триптих» (співавт. сцен. з В. Муратовою)
• 2006 — «Вбивство у зимовій Ялті» (авт. сцен.)

Фільм «Любаша» отримав: Другий приз і Приз глядачів, Спеціальний приз журі «За найкращий фільм про дітей», «За найкращу жіночу роль» XII Всесоюзного кінофестивалю, Ашхабад, 1979)

• 1958 — «На батьківщині Сергія Єсеніна» — Приз Всесвітньої виставки в Брюсселі
• 1975 — «Співає Лілія Гавриленко» (т/ф, у співавт.) — фільм-концерт
• 1997 — «Це не лікується» (авт. сцен.) — повнометр. д/ф про антисемітизм в Україні
• 2003 — «Бойчук і бойчукізм» (авт. сцен.) — док. відеофільм про українського художника М. Бойчука з культурологічного проєкту «Обрані часом»
• 2003 — «Звичайний геній» (авт. сцен.) — док. відеофільм з культурологічного проєкту «Обрані часом» про композитора Сергія Прокоф'єва
• 2003 — «Геній скульптури XX сторіччя» (авт. сцен.) — док. відеофільм про скульптора Олександра Архипенка
• 2003 — "В пазурах часу. Життя і творчість поета М. Бажана (авт. сцен.) — док. відеофільм з культурологічного проєкту «Обрані часом»
• 2003 — «Арнольд Марголін — видатний українець і єврей»^[6][7] (авт. сцен.)
• 2005 — «Мій ніжний Мефістофель» (авт. сцен.) — док. відеофільм з культурологічного проєкту «Обрані часом» про актора Дмитра Мілютенка
• 2007 — «Уроки патріотизму» (авт. сцен.) — 2-сер. док. відеофільм про останнього головного командира УПА Василя Кука
• 2009 — «Співи юних кобзарів» (авт. сцен.) — док. відеофільм
• 2010 — «Совість. Феномен Івана Дзюби» (авт. сцен., продюсер) — док. відеофільм

та ін.

• Розчахнута брама. Факт. 2005. с. 352. ISBN 9663590130.

• Ігор Козловський: «Після капітана Жеглова Висоцькому не дозволяли грати злодія» («Газета по-українськи» № 53, 25.01.2006)
• Яна Дубинянська «Дзеркало тижня» (№ 35, 16 вересня 2006). Олександр Муратов: «В мене була лимонка у спідній кишені…»
• Журнал 'Кіно-Театр': Лариса Брюховецька. Олександр Муратов: людина зблизька (2012:#1)
• Олександр Муратов: «Всі великі художники обов'язково мають національні ознаки» (21.02.2012, ukrkino.com.ua) [Архівовано 18 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Kino-Kolo: Муратов Олександр [Архівовано 27 листопада 2007 у Wayback Machine.]
• Муратов Олександр Ігорович (фільмографія) [Архівовано 8 квітня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
• Олександр Муратов: «Всі великі художники обов'язково мають національні ознаки» [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]