Міністерство громадської безпеки КНР

Міністерство громадської безпеки КНР кит.: 中华人民共和国公安部 (公安部)
Загальна інформація:
Тип:	міністерство
Юрисдикція:	КНР
Площа юрисдикції:	9 596 960 км2
Населення:	1 330 000 000 осіб
Дата заснування:	01 липня 1949
Відомство-попередник:	Міністерство громадської безпеки Центральної військової комісії Комуністичної партії Китаю
Девіз:	кит.: 对党忠诚、服务人民、执法公正、纪律严明
Структура:
Міністр:	Го Шенкунь
Заступник міністра:	Фу Ченхуа
Керівна організація:	Державна рада КНР
Кількість співробітників:	засекречено
Бюджет:	засекречено
Штаб-квартира:
Адреса штаб-квартири:	проспект Східний Чанган, 14, Дунчен, Пекін 39°54′18″ пн. ш. 116°23′55″ сх. д. / 39.905° пн. ш. 116.3986° сх. д. / 39.905; 116.3986
Вебсайт:
www.mps.gov.cn
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Міністерство громадської безпеки КНР

Міністерство громадської безпеки КНР (кит.: 公安部; піньїнь: Gōng ān bù; англ. Ministry of Public Security, MPS China) — спецслужба КНР, відомство в функції якої входять внутрішня розвідка, контррозвідка, захист політичного і державного ладу, громадського порядку, вищого керівництва китайської держави та важливих державних об'єктів Китаю, виконання поліцейських функцій, антитерористичної боротьби проти екстремізму і сепаратизму на теренах Китаю.

Міністерство громадської безпеки (МГБ КНР) було серед перших утворених державних органів КНР. Це замінило Міністерство громадської безпеки Центральної військової комісії Комуністичної партії Китаю, як перехідний орган, створений в липні 1949 р., виділивши службі безпеки сферу компетенції від Центрального управління соціальних питань (ЦУСА). Зазначене Міністерство почало діяльність з 1 листопада 1949 року, після проведення двотижневої Національної конференції кадрів Старшої громадської безпеки. Велика частина його первісної персоналу менше 500 кадрів прийшли з колишніми регіональними членами КПК Північно-Китайського Управління з соціальних питань. На національному рівні, його створення поклало формальні відміни ЦУСА. Міністерство переїхало на своє нинішнє місце в центральний квартал міста Пекін навесні 1950 року^[1].

Організаційна структура МГБ КНР включає в себе:

1. поліцейський департамент;
2. департамент зовнішньої розвідки і контррозвідки;
3. департамент виправно-трудових установ і тюрем;
4. департамент політичної безпеки;
5. департамент економічної безпеки;
6. департамент безпеки засобів зв'язку і комунікацій;
7. департамент антитерористичних дій;
8. інші підлеглі організації та підрозділи, включаючи деяку частину Народної озброєної міліції Китаю.

Чисельність особового складу службовців МГБ перевищує 3 мільйони службовців.

Набір на службу відбувається з кожного сегменту населення без обмежень за ознакою статі чи етнічного походження. Вибір оснований на політичній лояльність до влади, розвинутості інтелекту і наявності доброго здоров'я. Існує принаймні одна школа в кожній частині провінційного рівня, а інші знаходяться у віданні муніципалітетів. Зазвичай на керівні посади готують у школах, а на патрульну службу готують в підрозділі і на робочому місці. Юридична підготовка відбувається як підвищення кваліфікації. У 1985 р. були створені три вищих навчальних заклади:

• Університет для співробітників поліції громадської безпеки Китайської Народної Республіки,
• Університету поліцейських та
• Інститут кримінальної поліції.

Де розпочали роботу більше як двадцять спеціальних курсів, факультетів із різних спеціальностей. Студенти набираються зі старших випускників середньої школи віком до двадцяти двох років; та з тих, віком до двадцяти п'яти років, хто має мінімально дворічний досвід праці у галузі громадської безпеки.

• О.Глазунов. Китайская разведка. — Москва : Алгоритм, 2008. — ISBN 978-5-9265-0544-0. (рос.)
• Kam C. Wong, Chinese Policing: History and Reform (N.Y.: Peter Lang, 2009) (англ.)
• Kam C. Wong, Police Reform in China: A Chinese Perspective (Taylor and Francis, 2011) (July 2011) (англ.)

• Китайські спецслужби, сайт «Агентура.ру» (рос.)
• Офіційний сайт (кит.)
• Comment travaillent et travaillaient les services secrets en direction de l' URSS puis en Russie [Архівовано 10 грудня 2014 у Wayback Machine.]. (фр.)