Кількість жінок понад 14 років, які пережили фізичне чи сексуальне насильство з боку інтимного партнера за останній рік, 2016[1]
Насильство з боку інтимного партнера (англ.Intimate partner violence, IPV) — це домашнє насильство з боку поточного або колишнього подружжя або партнера в інтимних стосунках.[2][3] Може включати фізичне, вербальне, емоційне, економічне та сексуальне насильство. ВООЗ визначає IPV як «будь-яку поведінку в інтимних стосунках, яка завдає фізичної, психологічної чи сексуальної шкоди тим, хто у стосунках, включаючи акти фізичної агресії, сексуального примусу, психологічного насильства та поведінки з рисами контролю»[4].[5]
30% жінок у всьому світі віком від 15 років зазнавали фізичного та/або сексуального насильства з боку інтимного партнера (2010).[6] За глобальними оцінками ВООЗ, кількість жінок, які зазнали фізичного або секснасильства з боку інтимного партнера протягом життя, становить 1 з 3.[7] Насильство вчиняють гетеро- та гомо-партнери у різних типах інтимних стосунків, як-от дейтинг, спільне проживання, шлюб; удома чи поза ним.[8]
При цьому чоловіки складають 97% «інтимних терористів», найбільш екстремальної форми зловживання владою і контролем[en], коли партнер систематично знущається й контролює практично всі аспекти життя партнерки[8] з допомогою довготривалих циклів серйозного насильства, зокрема, чоловіки частіше вчиняють грубі побутові побої[9][10][11] і частіше завдають серйозних травм жінкам.[12] Після цього жінкам необхідні медична реабілітація та жіночий прихисток, вони мають ПТСР і проблеми з інтеграцією в ринок праці.[13][14][5][15]
Жінки, відповідно, вчиняють 96% насильницького опору — насильства із самозахисту від інтимного тероризму.[8][16] «Жорстокий опір» виникає як реакція на початковий напад або захисний механізм після тривалих циклів насильства.[17] При цьому чоловіки рідше повідомляють про домашнє насильство інтимних партнерок.[18][19]
Дослідження, засноване на теорії амбівалентного сексизму, показало, що люди, які схвалюють сексистські погляди, частіше сприймають міфи, які виправдовують насильство з боку інтимного партнера, ніж ті, хто цього не робить. Як учні, так і дорослі зі стереотипним уявленням про ґендерні ролі частіше звинувачують у насильстві постраждалу, ніж ті, хто дотримується збалансованіших поглядів. Два виміри амбівалентного сексизму особливо сприяють нормалізації насильства: мізогінія і мізандрія. Вони обидва сприяють легітимізації партнерського насильства, що, в свою чергу, призводить до недооцінки серйозності насильства.[21]
Різні дослідження пов'язують віру в міфи про романтичне кохання з імовірністю здійснення кіберконтролю над партнеркою(-ом) у молоді (18-30 років) і вищим ступенем виправдання партнерського насильства у дорослих. Міфи про романтичне кохання включають: віру в силу любові долати будь-які труднощі, необхідність мати романтичні стосунки для щастя, віру в ревнощі як ознаку кохання, сприйняття кохання як страждання та існування спорідненої душі, яка є єдиним справжнім коханням.[22]
Економічна залежність. Щодо жінок, які народили дітей до 21 року, інтимні партнери вчиняли насильство вдвічі частіше, ніж щодо тих, які не були матерями в цьому віці. Чоловіки, які мали дітей до 21 року, мали втричі більше шансів стати жертвами насильства, ніж чоловіки, які не були батьками в цьому віці.
Безробіття. Насильство з боку інтимного партнера заважає жінці знайти роботу. Дослідження отримувачок допомоги «AFDC»[en] довело зв'язок домашнього насильства з загальною моделлю зниження стабільності роботи.
«Інтимний тероризм», або «насильство з примусовим контролем» (англ.coercive controlling violence, CCV): «Один партнер, як правило, чоловік, контролює практично всі аспекти життя жертви, як правило, жінки». У 2001 році Джонсон повідомив, що 97% «інтимних терористів» були чоловіками.[8] Партнер використовує примусовий контроль і владу[en],[5][32][33]погрози, залякування та ізоляцію, систематично чинячи серйозне фізичне та психологічне насильство з метою контролю над партнеркою.[33]
Насильницький опір — це насильство постраждалих щодо «інтимних терористів» як форма самозахисту.[26] 96% «жорстокого опору» – жінки.[8] «Жорстокий опір» може виникнути як реакція на початковий напад або захисний механізм після тривалих циклів насильства.[17] Ця форма опору може стати фатальною, якщо жертва відчуває, що її єдиний вихід — це вбити партнера.[17]
Ситуативне (типове) насильство в парах зазвичай не пов'язане із динамікою контролю і виникає під час суперечки в результаті емоційного вигорання, станів агресії чи роздратування, коли один або обоє партнерів доходять до фізичних дій, наприклад, пошкодження речей.[8][26] Це найпоширеніша форма партнерського насильства, особливо в західному світі та серед молодих пар, і вона зачіпає майже однаково жінок і чоловіків. Серед студентів коледжу приблизно 56% вчиняють чоловіки, а 44% жінки.[8] Вважається, що приблизно 50% пар зазнають ситуативного насильства в стосунках.[40]
«Ситуативне насильство» в парі передбачає:
Режим: від помірно агресивної поведінки — наприклад, кидання предметів; до більш агресивної (штовхання, ляпаси, укуси, удари, подряпини, тягання за волосся).
Частоту: рідше, ніж «партнерський тероризм», трапляється час від часу, зазвичай під час сварки чи незмоги узгодити питання, яке хвилює обох.
Ступінь тяжкості: рідко переростає у більш серйозні форми, як правило, не включає травми, які були серйозними або які спричинили госпіталізацію одного з партнерів.
↑Morse, Barbara J. (January 1995). Beyond the Conflict Tactics Scale: Assessing Gender Differences in Partner Violence. Violence and Victims. 10 (4): 251—272. doi:10.1891/0886-6708.10.4.251. PMID8703839. S2CID37664529.
↑Ansara, D. L.; Hindin, M. J. (1 жовтня 2010). Exploring gender differences in the patterns of intimate partner violence in Canada: a latent class approach. Journal of Epidemiology & Community Health. 64 (10): 849—854. doi:10.1136/jech.2009.095208. PMID19833606. S2CID206990397.
↑ абвJohnson, Michael P. (July 2011). Gender and types of intimate partner violence: A response to an anti-feminist literature review. Aggression and Violent Behavior. 16 (4): 289—296. doi:10.1016/j.avb.2011.04.006.
↑Dutton, Donald G.; Nicholls, Tonia L. (September 2005). The gender paradigm in domestic violence research and theory: Part 1—The conflict of theory and data. Aggression and Violent Behavior. 10 (6): 680—714. doi:10.1016/j.avb.2005.02.001.
↑ абвгдNicolson, Paula (2010), What is domestic abuse?, у Nicolson, Paula (ред.), Domestic violence and psychology: a critical perspective, London New York: Taylor & Francis, с. 40, ISBN9781136698613. Preview.
↑Rosen, Karen H.; Stith, Edd Sandra M.; Few, April L.; Daly, Kathryn L.; Tritt, Dari R. (June 2005). A Qualitative Investigation of Johnson's Typology. Violence and Victims. 20 (3): 319—334. doi:10.1891/vivi.20.3.319. PMID16180370. S2CID219214689.
↑Flood, Michael (2004). Domestic Violence. У Kimmel, Michael; Aronson, Amy (ред.). Men and Masculinities: A Social, Cultural, and Historical Encyclopedia, Volume I. Santa Barbara, Calif.: ABC-CLIO. с. 234. ISBN978-1-57-607774-0.
↑Leone, Janel M.; Johnson, Michael P.; Cohan, Catherine L. (7 грудня 2007). Victim Help Seeking: Differences Between Intimate Terrorism and Situational Couple Violence. Family Relations. 56 (5): 427—439. doi:10.1111/j.1741-3729.2007.00471.x. S2CID34345510.
↑Garcia-Moreno, Claudia та ін. (2012). Intimate Partner Violence(PDF). World Health Organization. Процитовано 4 квітня 2017.
↑Fernandez, Marilyn (2010), Hunger for healing: is there a role for introducing restorative justice principles in domestic violence services, у Fernandez, Marilyn (ред.), Restorative justice for domestic violence victims an integrated approach to their hunger for healing, Lanham, Maryland: Lexington Books, с. 5, ISBN9780739148068. Preview.
.svg){kind=small}
