Наталівка (Запорізький район)
Ната́лівка — село в Україні, у Степненській сільській громаді Запорізького району Запорізької області. Населення становить 1041 осіб. До 2020 року орган місцевого самоврядування — Наталівська сільська рада. Походження назвиЗа першою версією, село було назване в честь доньки І. Уманцева, після її одруження За другою версією, первинна назва — село Уманцеве, з 1826 року — сучасна назва Наталівка на честь тодішньої власниці села, дружини новоросійського генерал-губернатора Наталії Строґанової (саме в неї був по-юнацькому закоханий ліцеїст Олександр Пушкін)[1]. ГеографіяСело Наталівка розташоване за 15 км від обласного центру, на лівому березі річки Мокра Московка, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Черепівське, нижче за течією на відстані 5,5 км розташоване селище Ростуще, на протилежному березі — селище Івано-Ганнівка. Найближча залізнична станція — Лежине (за 5 км). ІсторіяЗемлі Наталівки у до історичні часиНеподалік від села знаходяться декілька скіфських курганів епохи бронзи початку III тис до. н. е.— кінця II тисячоліття до н. е. На кам'яній стелі одного з курганів зображений воїн з кам'яною булавою, сокирою-молотом та луком. Цей комплекс курганів отримав назву Наталівська могила[2]. XIX століттяУ другій половині століття на території сучасного села існував хутір Нікітіна, який налічува 1795 мешканців, серед них 94 чоловіки та 78 жінок. З 1806 року на хуторі великим землевласником був суддя Ілля Уманець, який у наступ. році назвав село на свою честь. Після одруження його дочки Наталки з поміщиком В. Лісевським село стало весільним посагом й отримало сучасну назву[3]. На початку XIX століття була створена Наталівська волость Олександрівського повіту Катеринославської губернії[4]. У 1816 році, на зібрані кошти зі всієї волості (зокрема з німецьких робітників), на побудову храму в Наталівці, яка отримала назву Свято-Іллінська православна церква[5]. Церква була збудована з червоної цегли та, зі слів старожилів, купола церкви були настільки високими, що їх є можливість побачити із сусідніх сіл. За легендою, під цією церквою знаходились катакомби, в яких священники ховали цінні ікони. У 1826 році село було перейменовано на сучасну назву — Наталівка'. У середині XIX століття об'єднані села Наталіка та Гранітне. Нині від села Гранітне залишилася лише назва вулиці в Наталівці. У цей же час, починається активна розробка гранітних кар'єрів поблизу села, які вирізалися вручну самими ж наталівцями. У 1880-ті роки до Наталівки прибув запрошений італієць Карло Павоні, з метою модернізації розробки гранітних кар'єрів. У 1884 році, неподалік від Свято-Іллінської церкви, була збудована церковна школа[6][7]. Поряд зі школою Карло Павоні збудував родинний маєток. Як і школа, будинок виконаний у менонітському стилі (нині — дім Карла Павоні слугує одним із навчальних корпусів Наталівської гімназії). Наприкінці XIX століття на Свято-Іллінську церкву був здійсненний напад, розбійниками із сусіднього села Івано-Ганнівки. Внаслідок нападу був вбитий священник, який в цей час проводив богослужіння. Наталівка та Наталівська волость були учасниками побудови у 1892 року Миколаївського храму міста Олександрівськ, розташованого напроти залізничного вокзалу станції Олександрівськ І Південної залізниці (нині — трамвайне кільце перед вокзалом на Привокзальна площа). У будівництві храму брали участь мешканці сіл Миколаївка, Балабине, Мокре, Степне, Наталівка, які доставляли на підводах камінь, цеглу, пісок, вапно та інші матеріали для будівництва храму. XX століттяУ 1905—1907 роки були сільські заворушення — робітники села брали участь у грудневому збройному повстанні олександрівського пролетаріату. Також, в селі починається будівництво нового будинку Карла Павоні, але він помирає у 1910 році, тому цей будинок перейшов до рук керівництва Наталівської волості. Будівництво завершилось у 1914 році та там почало знаходитись Наталівське Волосне Управління (нині — будівля Наталівської сільської ради. Частину земель Наталівки на початку ХХ століття були викупленні німцем поміщиком Вальманом. У Першу світову війну воювало лише декілька наталівців. Усі вони отримали поранення у 1916 році та були відправленні на лікування до Перербургу. У 1917 році село увійшло до складу УНР. У 1918 році фактично контролювалось махновцями, які брали у селян зерно. У другій половині 1918 року створено Наталівський територіальний загін із 40 осіб під керівництвом більшовика П. А. Доненка у боротьбі з контрреволюцією та бандитизмом[8]. Радянська влада у всіх селах Наталівської волості встановлена у грудні 1918 року, а фактично — у 1919 році. У 1920-х роках більшовики ліквідували Свято-Іллінську церкву. Зі слів очевидців, більшовики підірвали церкву, всі цінності вивезли, а ікони та церковні книги спалили на території сучасного футбольного поля. У цей же час проходить індустріалізація, модифікація гранітного кар'єру, створення нових підприємств на території села, таких як Завод Залізо-бетонних виробів, ферм, тракторних брегад тощо. Проходить ліквідація Наталівської волості і створення Наталівского Сельского Совета. Та Наталівка стає центром колгоспу «Комінтерн». 2 грудня 1920 року від секретаря Наталівської сільської ради Кабанець Юхиму Івановичу була взята підписка про невиїзд. Звинувачення — контрреволюційна агітація та служіння гетьманату, Денікіну та Врангелю. згодом був розстріляний[9]. У 1932—1933 роках селяни зазнали Голодомору. Зі слів очевидців, вони були вимушені харчуватися корою дерев та варити польову траву, аби не померти з голодомору. На початку 1932 року у них ОГПУ забрали всю пшеницю, а з села до міста не випускали, погрожуючи розстрілом. За результатами Червоного терору, із усіх селищ сільської ради, по доносах було заарештовано щонайменше 29 осіб, бльша частина з них були засуджені за контрреволюційну діяльність, та зіслані до Сибіру. Майже всіх засуджених було реабілітовано згідно з рішенням від 1981 року. У 1941 році село було тимчасово окуповано німецькими військами на самому початку німецько-радянської війни. За результатами нацистського режиму у селі був ініційований згін населення Наталівки та сусідніх сіл на правий берег Дніпра. Село було звільнено від німецько-фашистських загарбників 12 жовтня 1943 року. Пізніше цією лінією фронту, почалася операція з метою звільнення Запоріжжя. Бої за Наталівку не велися у самому селі. Невеликі танкові бої точилися між селами Наталівка та Лежине, а також між Наталівкою та Івано-Ганнівкой. «Героїзм» Волошина  На початку жовтня 1943 року, радянські війська проводили розвідку німецьких вогневих точок на підступах до Запоріжжя. Група лейтенанта Миколи Волошина — командира взводу управління батареї 5-ї артилерійської бригади, потрапила в засідку поблизу села Наталівки. Микола Волошину з 20-ма червоноармійцями було доручено знищити противника та захопити село Івано-Ганнівку. Рухаючись під шквальним кулеметним вогнем, вони досягли дротяних загороджень, де був вбитий кулеметник. Волошин сам взяв кулемет і шквальним вогнем знищив понад 20 гітлерівців. Волошин так і помер з кулеметом у руках. Таким чином, дав своїй групі відступити на безпечні позиції жертвуючи собою. В ході наступальної операції 13 жовтня 1943 року було звільнено село Наталівку. Воїни, які загинули при визволенні села та навколишніх територій у жовтні-листопаді 1943 року, були поховані в індивідуальних та братських могилах. Серед них воїни 212-го танкового полку, 44-ї інженерної бригади спеціального призначення Південно-західного фронту (з 20.10.1943 року — 3-го Українського фронту), 30-ї гвардійської мінометної бригади 4-ї гвардійської мінометної дивізії Південного фронту, 79-ї гвардійської стрілецької дивізії (полковник Л. І. Вагін) 8-ї гвардійської армії, 610-го стрілецького полку 203-ї стрілецької дивізії (генерал-майор Зданович Г. С.), 913-го стрілецького полку 244-ї стрілецької дивізії. Зокрема, воїнів 212-го танкового полку, які загинули в бою 10 жовтня 1943 року, було поховано за 1,5-2 км на південний схід від села Наталівка в протитанковому рові. У селі Наталівка на санітарному братському кладовищі було поховано воїнів 913-го стрілецького полку, померлих у хірургічно-польовому шпиталі в/ч 2415 158-го УПЗ 6-ї армії у листопаді 1943 року. На фронтах Другої світової війни брали участь 184 мешканція Наталівки, з них 73 загинули, 82 — нагороджені орденами та медалями Союзу РСР. Із граніту, який добутий у Наталівському кар'єрі, був зроблений меморіальний обеліск полеглим у війні односельцям. У 1963 році останки воїнів було перенесено у братську могилу біля школи. У братській могилі поховано 37 воїнів. В результаті пошукових робіт Запорізьким історико-патріотичним пошуковим центром «Бастіон» було виявлено та 16 грудня 2007 року перепоховано до братської могили останки 14 воїнів. У червні 2008 року проведено перепоховання останків 15 воїнів. Всього у братській могилі поховано 66 чоловік. Весною 1985 року на річці Мокрій Московці сталася повінь. За одну ніч тонка перемичка між південним відділом Мокрянського кам'яного кар'єру № 3 та руслом річки була прорвана і води Мокрої Московки поринулися до кар'єру. Десь у цей же час кар'єр був покинутий через його затоплення. У Незалежній Україні24 серпня 1991 року Наталівка у складу Незалежної України. У 2013 році, під час декомунізації, було демонтовано пам'ятник Леніну та відбулося перейменування більшості вулиць у селі. У 2014 році, з початком АТО, понад 40 патріотів – мешканців Наталівської сільської ради пішли захищати Україну. Особисто удостоєні державних нагород Соколов Андрій Іванович та Лоцман Анатолій Іванович (посмертно). У Наталівці був організованний гуманітарний штаб допомоги військовим на Донбассі[10]. У 2017 році відбулося захоплення влади в селі та фактично переворот, очолюваний секретарем Наталівської сільської ради Анжелою Рябоконь у змові із працівниками СБУ[11]. 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», Наталівська сільська рада об'єднана з Степненською сільською громадою. Культура та традиції Наталівка — село яке вже понад 200 років шанує національні українські традиції, які змогли зберигтися і понині, переживши навіть радянську епоху. 16 грудня у наталівській школі проводять ярмарок, який сягає ще у давнину, коли ярмарки проводили біля тоді ще Наталівської церковної школи, на який з'їзджалися з Олександрівська та сусідніх сіл. Нині шкільний ярмарок не має того розмаху що раніше, але тадиційно на ярмарок треба принести або домашню випічку, або якусь саморобну прикрасу. Щороку, 19 грудня — в селі святкується День Святого Миколая, 5 січня — вечеря, де традиційно селом колядують та щедрують діти, 7 січня — святкування Різдва Христова, 14 січня — у селі свядкується посівання, яке також супроводжується колядами. 22 січня святкують день соборносі України. У 2019 році, проводилась акція живого ланцюга із людей, як символ єдності українського народу. На весні, в Наталівці святкується Великдень, із зібрнням біля церкви та осв'яченням пасок та писанок. Після великодня, у селі свядкують проводи. 7 липня, у селі біля річки масово святкують Свято Купала з урочистим зпаленням опудала та стрибками через полум'я[12]. День села відзначається — 12 жовтня. ЕкономікаОб'єкти соціальної сфери
Пам'ятки
Особистості
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
