Нирково-клітинна карцинома

Renal cell carcinoma
Micrograph of the most common type of renal cell carcinoma (clear cell)—on right of the image; non-tumour kidney is on the left of the image. Nephrectomy specimen. H&E stain
Micrograph of the most common type of renal cell carcinoma (clear cell)—on right of the image; non-tumour kidney is on the left of the image. Nephrectomy specimen. H&E stain
Micrograph of the most common type of renal cell carcinoma (clear cell)—on right of the image; non-tumour kidney is on the left of the image. Nephrectomy specimen. H&E stain
СпеціальністьOncology
ПрепаратиПембролізумаб[1], аксітінібd[1], Ніволумаб[1], Пазопаніб[1], temsirolimusd[1], бевацизумаб[1], сунітиніб[1], еверолімус[1], сорафеніб[1], zoledronic acid monohydrated[1], cabozantinibd[1], іпілімумаб[1], lenvatinibd[1], сунітиніб[2], cabozantinib S-malated[3], Пазопаніб[4], еверолімус[5] і сорафеніб[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-112C90.0 Редагувати інформацію у Вікіданих
МКХ-10C64 Редагувати інформацію у Вікіданих
МКХ-О8312/3 Редагувати інформацію у Вікіданих
OMIM300854 Редагувати інформацію у Вікіданих
DiseasesDB11245 Редагувати інформацію у Вікіданих
MeSHD002292 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Renal cell carcinomas у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Нирково-клітинна карцинома (НКК), англ. Renal Cell Carcinoma (RCC) — це злоякісна пухлина нирки, яка виникає в слизовій оболонці проксимального звивистого канальця, частини дуже маленьких трубок у нирці, які транспортують первинну сечу. НКК є найпоширенішим типом раку нирки у дорослих, відповідальним за приблизно 90–95% випадків.[7] Частіше зустрічається у чоловіків (співвідношення чоловіків і жінок становить до 2:1).[8] Найчастіше діагностується у людей похилого віку (особливо у людей старше 75 років).[9]

Початкове лікування найчастіше полягає в частковому або повному видаленні ураженої нирки.[10] Якщо пухлина не має метастазів (не поширилася на інші органи) або не проникла глибше в тканини нирки, п’ятирічна виживаність становить 65–90%,[11] але вона значно знижується при поширенні пухлини.

Симптоми з'являються пізно і люди з НКК часто мають пізні стадії захворювання на момент встановлення діагнозу.[12] Початкові симптоми НКК часто включають кров у сечі (у 40% пацієнтів під час першого звернення до лікаря), біль у боці (40%), новоутворення в животі чи у боці (25%), втрату ваги (33%), гарячку (20%), високий кров’яний тиск (20%), нічну пітливість і погане загальне самопочуття.[7] При метастазуванні НКК найчастіше поширюється на лімфатичні вузли, легені, печінку, надниркові залози, мозок або кістки.[13] Імунотерапія та таргетна терапія покращили перспективи пацієнтів з метастатичною НКК.[14][15]

НКК також асоціюється з низкою паранеопластичних синдромів (ПНС), які є станами, спричиненими або гормонами, що виробляються пухлиною, або атакою імунної системи на пухлину, і присутні приблизно у 20% пацієнтів з НКК.[7] Найпоширенішими ПНС, які спостерігаються у людей з НКК, є: високий рівень кальцію в крові, високий рівень еритроцитів, високий рівень тромбоцитів і вторинний амілоїдоз.[13]

Ознаки та симптоми

Історично вважалося, що пацієнт матиме класичну тріаду: 1 - гематурію, коли в сечі є кров, 2 - біль у боці, між стегном і ребрами, і 3 - новоутворення в животі, схоже на здуття, але більше. Зараз відомо, що ця класична тріада симптомів виникає лише в 10–15% випадків і зазвичай свідчить про те, що нирково-клітинна карцинома (НКК) знаходиться на пізній стадії. Сьогодні НКК часто протікає безсимптомно і зазвичай виявляється випадково під час обстеження з приводу інших патологій. Відсоток безсимптомних і випадково діагностованих випадків НКК, в останні роки продовжує зростати.[16]

Інші ознаки та симптоми можуть включати відчуття нездужання, втрату ваги та/або апетиту, анемію внаслідок пригнічення еритропоетину; еритроцитоз (підвищене утворення еритроцитів) внаслідок підвищеної секреції еритропоетину; варикоцеле, яке спостерігається у чоловіків як розширення сплетення вен, що дренують яєчко (частіше ліве); гіпертензію (високий кров'яний тиск), що виникає внаслідок секреції реніну пухлиною; гіперкальціємію; порушення сну або нічна пітливість; рецидивні підвищення температури тіла і хронічну втому.

Фактори ризику

Спосіб життя

Найбільші фактори ризику НКК пов’язані зі способом життя: куріння, ожиріння та гіпертензія, які за оцінками, присутні у до 50% випадків.[17] Професійний вплив деяких хімічних речовин, таких як асбест, кадмій, свинець, хлоровані розчинники, нафтохімічні речовини та поліциклічні ароматичні вуглеводні, розглядалися в багатьох дослідженнях з непереконливими результатами.[18][19][20] Іншим підозрюваним фактором ризику є тривале застосування нестероїдних протизапальних препаратів.[21]

Також дослідження показали, що перенесена гістеректомія пов'язана із більш ніж удвічі збільшенням ризику НКК.[22] Помірне споживання алкоголю, з іншого боку, має захисний ефект.[23]

Генетичні чинники

Спадкові фактори мають незначний вплив на індивідуальну уразливість, причому у найближчих родичів людей з НКК ризик розвитку цього захворювання підвищується в 2-4 рази. Інші генетично пов’язані захворювання також підвищують ризик НКК, включаючи спадкову папілярну карциному нирки, спадковий лейоміоматоз, синдром Бірта–Хогга–Дюбе, синдром гіперпаратиреоїдної пухлини щелепи, сімейну папілярну карциному щитовидної залози, хворобу фон Гіппеля–Ліндау і серпоподібноклітинну анемію.

Проте найбільш значний ризик захворювання не пов’язаний з генетикою – пацієнти з набутою кістозною хворобою нирок, які потребують діалізу, мають у 30 разів більше шансів на розвиток НКК, ніж у загальній популяції.

Патофізіологія

Ця пухлина виникає з клітин епітелію проксимальних ниркових канальців.[7] Вважається аденокарциномою.[13] Розрізняють два підтипи: спорадичний (тобто неспадковий) і спадковий.[7] Обидва такі підтипи пов’язані з мутаціями в короткому плечі хромосоми 3, причому залученими генами є або гени-супресори пухлин (VHL і TSC), або онкогени (наприклад , c-Met).[7]

Діагностика

Першими кроками для діагностики цього захворювання є розгляд ознак і симптомів, а також анамнез (детальний медичний огляд минулого стану здоров’я) для оцінки будь-яких факторів ризику. На підставі представлених симптомів низка біохімічних тестів (з використанням зразків крові та/або сечі) також можна розглядати як частину процесу скринінгу, щоб забезпечити достатній кількісний аналіз будь-яких відмінностей в електролітах, функції нирок і печінки, а також показників згортання крові. Під час фізичного огляду пальпація живота може виявити наявність пухлини або збільшення органу.[24]

Хоча цьому захворюванню не вистачає характеристик на ранніх стадіях, важливі міркування, засновані на різноманітних клінічних проявах, а також резистентності до опромінення та хіміотерапії. Основними діагностичними засобами для виявлення нирково-клітинної карциноми є УЗД, комп’ютерна томографія (КТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ) нирок.[25]

Класифікація

Нирково-клітинна карцинома (НКК) — це не єдине ціле, а скоріше сукупність різних типів пухлин, кожна з яких походить з різних частин нефрону (епітелію або ниркових канальців) і має певні генетичні характеристики, гістологічні особливості та, певною мірою, клінічні фенотипи.

Для виявлення характерних хромосомних аберацій у пухлинах нирок зі складною морфологією можна використовувати матричне каріотипування.[31][32] Воно добре працює на залитих парафіном пухлинах [33] і можливе у звичайному клінічному використанні.

Класифікація пухлин сечостатевої системи Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) 2004 року визнає понад 40 підтипів новоутворень нирок. З моменту публікації останньої версії класифікації було описано декілька нових підтипів:[34]

  • Світлоклітинна папілярна нирково-клітинна карцинома та світлоклітинна нирково-клітинна карцинома з гладком’язовою стромою [35]
  • Муцинозна тубулярна та веретеноклітинна карцинома (MTSCC) [34]
  • Мультилокулярний кістозний світлоклітинний нирково-клітинний рак [34]
  • Тубулокістозна нирково-клітинна карцинома
  • Тиреоподібний фолікулярний нирково-клітинний рак
  • Набутий нирково-клітинний рак, асоційований з кістозною хворобою нирок
  • Нирково-клітинна карцинома з t(6;11) транслокацією (TFEB)
  • Гібридна онкоцитома/хромофобна нирково-клітинна карцинома
  • Спадковий лейоміоматоз і нирково-клітинна карцинома (HLRCC)

Лабораторні дослідження

Лабораторні дослідження зазвичай проводяться, коли у пацієнта є ознаки та симптоми, які можуть бути характерними для порушення функції нирок. Вони в основному не використовуються для діагностики раку нирки через його безсимптомний характер і зазвичай виявляються випадково під час аналізів на інші захворювання, такі як захворювання жовчного міхура.[36] Іншими словами, ці види раку зазвичай не виявляються, тому що вони не викликають болю чи дискомфорту. Лабораторний аналіз може дати оцінку загального стану здоров’я пацієнта та надати інформацію для визначення стадії та ступеня метастазування в інші частини тіла (якщо виявлено ураження нирок) до призначення лікування.

Аналіз сечі

Наявність крові в сечі є типовою ознакою нирково-клітинного раку. Через гемоглобін крові сеча стає іржавою, коричневою або червоною. Крім того, аналіз сечі може виявити цукор, білок і бактерії, які також можуть служити індикаторами раку. Повний аналіз крові також може надати додаткову інформацію щодо тяжкості та поширення раку.[37]

Загальний аналіз крові

Загальною ознакою НКК є дефіцит еритроцитів (анемія).[38] Загальний аналіз крові життєво важливий як скринінговий інструмент для обстеження здоров’я пацієнта перед операцією. Невідповідності кількості тромбоцитів також є поширеними серед таких хворих, тому слід розглянути можливість проведення додаткових тестів коагуляції, включаючи швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), протромбіновий час (ПЧ), активований частковий тромбопластиновий час (АЧТЧ).

Біохімічний аналіз крові

Біохімічний аналіз крові проводяться, якщо є підозра на НКК, оскільки може підвищуватись рівень певних хімічних речовин у крові. Наприклад, печінкові ферменти, такі як аспартатамінотрансфераза (АсТ) і аланінамінотрансфераза (АлТ), виявляються на аномально високому рівні.[39] Стадію НКК також можна визначити за аномально підвищеним рівнем кальцію, що свідчить про можливі метастази в кістки.[40] У цьому випадку необхідно звернутися до лікаря для проведення КТ. Хімічні аналізи крові також оцінюють загальну функцію нирок і можуть дозволити лікареві прийняти рішення щодо подальших рентгенологічних досліджень.

Радіологія

Характерний вигляд НКК — це солідне (тверде) утворення нирки, яке порушує нирковий контур. Воно часто має нерівний або часточковий край і може розглядатися як шишка в нижній частині тазу або в ділянці живота. Від 85 до 90% солідних ниркових утворень є НКК, але також вони можуть бути кістозними нирковими утвореннями.[41] Прогрес у діагностичних методах дозволяє випадково діагностувати велику кількість пацієнтів із нирковими ураженнями, які можуть бути невеликими за розміром і доброякісними. У 10% НКК міститиме кальцинати, а деякі містять велику кількість жиру (ймовірно, через інвазію та капсуляцію навколониркового жиру).[42]

Вирішення питання про доброякісну чи злоякісну природу ниркової пухлини на основі її розміру є проблемою, оскільки нирковоклітинна карцинома також може бути кістозною. Оскільки існує декілька доброякісних кістозних утворень нирок (проста кіста нирки, геморагічна кіста нирки, мультилокулярна кістозна нефрома, полікістоз нирок), інколи радіологу може бути важко диференціювати доброякісну кістозну пухлину від злоякісної.[43] Боснійська система класифікації кістозних уражень нирок ділить їх на групи доброякісних і тих, що потребують хірургічної резекції, на основі специфічних особливостей зображення.[44]

Основними візуалізаційними дослідженнями, які проводяться для виявлення НКК, є КТ таза та черевної порожнини, УЗД нирок, МРТ, внутрішньовенна пієлограма або ниркова ангіографія.[45] Серед цих основних діагностичних тестів інші радіологічні дослідження, такі як екскреторна урографія, позитронно-емісійна томографія (ПЕТ), артеріографія, венографія та сканування кісток, також можуть бути використані для допомоги в оцінці стадії ниркових новоутворень і для диференціації доброякісних пухлин від злоякісних пухлин.

Комп'ютерна томографія

Комп’ютерна томографія (КТ) з контрастуванням зазвичай використовується для визначення стадії НКК в черевній порожнині та тазових ділянках. КТ дозволяє відрізнити солідні утворення від кістозних і надати інформацію про локалізацію, стадію або поширення раку на інші органи пацієнта. Ключові частини людського тіла, які обстежуються на наявність метастатичного ураження нирково-клітинної карциноми, можуть включати ниркову вену, лімфатичний вузол і ураження нижньої порожнистої вени.[46]

УЗД

Ультразвукове дослідження може бути корисним для оцінки сумнівних безсимптомних пухлин нирок і кістозних уражень нирок, якщо комп’ютерна томографія не дає остаточних результатів. Зображення, створене за допомогою ультразвуку, може допомогти діагностувати НКК на основі відмінностей звукових відбитків на поверхні органів і аномальних утворень тканини. По суті, ультразвукове дослідження може визначити, чи ниркова маса є переважно твердою або наповненою рідиною.[45]

Рентгенолог може провести черезшкірну біопсію за допомогою ультразвуку або комп’ютерної томографії для отримання зразка пухлини. Однак ця процедура не є звичайною, оскільки за наявності типових ознак візуалізації НКК вона не має переваг з точки зору співвідношення ризик-зиск.[47] Молекулярний аналіз біоптату має дослідницький інтерес, щоб відрізнити доброякісні пухлини нирок від злоякісних.[47]

Магнітно-резонансна томографія

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) забезпечує зображення м’яких тканин тіла за допомогою радіохвиль і сильних магнітів. МРТ можна використовувати замість КТ, якщо у пацієнта є алергія на контрастну речовину, яку вводять для дослідження.[48][49] Іноді, щоб отримати більш детальне зображення, перед МРТ внутрішньовенно вводять контрастний матеріал під назвою гадоліній. У пацієнтів, які перебувають на діалізі, або мають ниркову недостатність слід уникати його використання, оскільки він може викликати рідкісний, але серйозний побічний ефект, відомий як нефрогенний системний фіброз.[50] Сканування кісток або візуалізація головного мозку зазвичай не виконується, якщо ознаки або симптоми не вказують на можливе метастатичне ураження цих ділянок. Слід також розглянути можливість проведення МРТ, щоб оцінити поширення пухлини в основні оточуючі кровоносні судини, включаючи порожнисту вену. За наявності відповідних симптомів МРТ можна використовувати для спостереження за можливим поширенням раку в головний або спинний мозок.

Внутрішньовенна пієлографія

Внутрішньовенна пієлографія дозволяє виявити аномальну ниркову масу в сечовивідних шляхах. Ця процедура передбачає введення контрастного барвника в вену руки пацієнта звідки він потрапляє в нирки, і, з часом, у сечовий міхур. Цей тест не є необхідним, якщо було проведено КТ або МРТ.[51]

Ниркова ангіографія

Ниркова ангіографія використовує той самий принцип, що й внутрішньовенна пієлографія, оскільки також використовується контрастний барвник. Це дослідження важливе для діагностики НКК як допоміжний засіб для дослідження кровоносних судин у нирках. Контрастна речовина вводиться в ниркову артерію.[52] Метод забезпечує чіткішу візуалізацію контуру аномально орієнтованих кровоносних судин, які, як вважають, пов’язані з пухлиною. Це вкрай необхідно для хірургів, оскільки дає змогу відобразити кровоносні судини пацієнта перед операцією.[46]

Стадіювання

Стадіювання НКК є найважливішим фактором у його прогнозі.[53] Визначення стадії може відповідати системі TNM, де розмір і ступінь пухлини (T), ураження лімфатичних вузлів (N) і метастази (M) класифікуються окремо. Крім того, може використовуватися загальна класифікація стадій I–IV, з переглядом AJCC 1997 року, описаним нижче:[53]

I стадія Пухлина діаметром 7 см або менше та обмежується ниркою. Відсутність ураження лімфовузлів і метастазів у віддалені органи.
II стадія Пухлина більше 7 см, але все ще обмежена ниркою. Відсутність ураження лімфовузлів і метастазів у віддалені органи.
III стадія



будь-яке з наступного 		Пухлина будь-якого розміру з ураженням сусіднього лімфовузла, але без метастазів у віддалені органи. Пухлина цієї стадії може бути з поширенням або без поширення на жирову тканину навколо нирки, з поширенням або без поширення у великі вени, що ведуть від нирки до серця.
Пухлина з поширенням на жирову тканину навколо нирки та/або поширенням у великі вени, що ведуть від нирки до серця, але без поширення на лімфатичні вузли чи інші органи.
IV стадія



будь-яке з наступного 		Пухлина, яка поширилася за межі жирової тканини та фасції, яка оточує нирку.
Ураження більше ніж одного лімфовузла поблизу нирки
Ураження будь-якого лімфовузла, розташованого не біля нирки
Віддалені метастази, наприклад, у легенях, кістках або мозку.

На момент встановлення діагнозу 30% НКК поширювалися на іпсилатеральну (тобто з тієї ж сторони) ниркову вену, а 5–10% - у нижню порожнисту вену.[54]

Гістопатологія

Нирково-клітинна карцинома
Гістопатологічні типи пухлини нирки з відносною частотою та прогнозами, включаючи нирково-клітинну карциному та її підтипи
Нирково-клітинна карцинома

Макро- і мікроскопічний вигляд НКК дуже різноманітний. Вона може представляти собою почервонілі ділянки, де кровоточать кровоносні судини, і кісти, що містять рідину.[55] На тілі пухлини видно великі кровоносні судини, стінки яких складаються з ракових клітин. Загальний огляд часто виявляє жовтувату багаточасткову пухлину в корковій речовині нирки, яка часто містить зони некрозу, крововиливів і рубців. При мікроскопії виділяють чотири основні гістологічні підтипи НКК: світлоклітинна (звичайна НКК, 75%), папілярна (15%), хромофобна (5%) і пухлина збірної протоки (2%). Саркоматоїдні зміни (морфологія, що імітує саркому, веретеноподібні клітини) можуть спостерігатися в будь-якому підтипі НКК і пов’язані з більш агресивним клінічним перебігом і гіршим прогнозом. При світловій мікроскопії ці пухлинні клітини можуть мати сосочки, канальці або гнізда, вони досить великі, нетипові та багатокутні.

Останні дослідження привернули увагу до тісного зв’язку між типом ракових клітин і їх агресивністю. Ракові клітини накопичують глікоген і ліпіди, їхня цитоплазма виглядає «прозорою» або "світлою", ядра залишаються в середині клітин, а клітинна мембрана добре помітна.[56] Деякі клітини можуть бути меншими, з еозинофільною цитоплазмою, схожою на нормальні трубчасті клітини. Строма зменшена, але добре васкуляризована. Пухлина стискає навколишню паренхіму, утворюючи псевдокапсулу.[57]

Найбільш поширеним типом клітин нирково-клітинної карциноми є світлі клітини, які отримали назву через розчинення високого вмісту ліпідів клітин у цитоплазмі. Вважається, що світлі клітини мають найменшу ймовірність поширення та зазвичай сприятливіше реагують на лікування. Однак більшість пухлин містять суміш клітин. Вважається, що найбільш агресивною формою раку нирки є змішана пухлина, яка містить як світлі, так і зернисті клітини.[58]

Рекомендованою схемою гістологічної класифікації НКК є система Фурмана (1982), яка є оцінкою на основі мікроскопічної морфології новоутворення з гематоксиліном і еозином (фарбування H&E). Ця система класифікує нирково-клітинну карциному за ступенями 1, 2, 3, 4 на основі ядерних характеристик. Деталі системи оцінювання Фурмана для НКК наведені нижче:[59]

Рівень класу Ядерні характеристики
І клас Ядра виглядають круглими та однорідними, 10 мкм; ядерця малопомітні або відсутні.
II клас Ядра мають неправильний вигляд з ознаками часточки, 15 мкм; ядерця помітні.
III клас Ядра виглядають дуже неправильними, 20 мкм; ядерця великі і помітні.
ІV клас Ядра виглядають химерними та багатолопатковими, 20 мкм або більше; ядерця помітні.

Ядерний клас вважається одним з найважливіших прогностичних факторів у пацієнтів з НКК. Однак дослідження Delahunt та ін. (2007) показали, що класифікація за Фурманом є ідеальною для світлоклітинної НКК, але може бути непридатною для хромофобних НКК, і що визначення стадії раку (за допомогою КТ) є більш сприятливим предиктором прогнозу цього захворювання.[60] Гейдельберзька система класифікації пухлин нирок була введена в 1976 році як засіб більш повного співвіднесення гістопатологічних особливостей з виявленими генетичними дефектами.[61]

Профілактика

Ризик нирково-клітинної карциноми можна знизити, підтримуючи нормальну масу тіла.[62]

Ведення пацієнтів

Мікрофотографія емболічного матеріалу в нирці, видаленої через НКК (рак не показано). Пляма H&E.

Вибір лікування залежить від багатьох факторів та індивідуальних особливостей, деякі з яких включають стадію НКК (уражені / неуражені органи), тип НКК, наявні супутні захворювання, загальний стан здоров’я та вік людини.[63] Кожна форма лікування має як ризики, так і переваги.

Якщо пухлина поширилася за межі нирок, в лімфатичні вузли, легені або основну вену нирки, тоді використовуються декілька методів лікування, включаючи хірургічне втручання та фармакотерапія. НКК у більшості випадків є стійкою до хіміотерапії та променевої терапії, але добре реагує на імунотерапію інтерлейкіном-2 або інтерфероном-альфа, біологічну або таргетну терапію. На ранніх стадіях кращими варіантами є кріотерапія та хірургічне втручання.

Активне спостереження

Активне спостереження або «пильне очікування» стає все більш поширеним у міру виявлення невеликих ниркових новоутворень, а також серед старшого покоління, коли операція не завжди показана.[64] Активне спостереження передбачає виконання різноманітних діагностичних процедур, аналізів і візуалізації для моніторингу прогресування НКК перед тим, як приступати до більш ризикованого варіанту лікування, наприклад хірургічного втручання.[64] Це особливо корисно для літніх людей, пацієнтів із супутніми захворюваннями та поганих кандидатів на хірургічне втручання.

Хірургія

Залежно від обставин найбільш підходящими можуть бути різні процедури.

Рекомендованим лікуванням НКК може бути нефректомія, хірургічне видалення всієї нирки або її частини.[10] Воно може включати деякі навколишні органи або тканини, такі як лімфатичні вузли. Якщо пухлина присутня лише в нирках, а це приблизно 60% пацієнтів, приблизно в 90% випадків його можна вилікувати хірургічним шляхом.

Коли це можливо, малі пухлини нирок (<4 см) все частіше лікують шляхом часткової нефректомії.[65][66][67] Більшість цих невеликих ниркових утворень ростуть повільно і мають відмінний прогноз.[68] Органозберігаючу часткову нефректомію застосовують, коли пухлина невелика (менше 4 см в діаметрі) або коли у пацієнта є інші медичні проблеми, такі як діабет або гіпертензія. Часткова нефректомія передбачає видалення лише ураженої тканини, зберігаючи решту нирки, фасцію Герота та регіонарні лімфатичні вузли. Це дає змогу зберегти нирку порівняно з радикальною нефректомією, і може мати позитивні довгострокові переваги для здоров’я.[69] Спеціалісти з великим досвідом у хірургії нирок також можуть лікувати більші та складніші пухлини за допомогою часткової нефректомії.[70]

Нефректомія може бути «радикальною», якщо під час операції одночасно видаляється вся уражена нирка, включаючи фасцію Герота, надниркову залозу з того самого боку, що й уражена нирка, і регіонарні заочеревинні лімфатичні вузли. Цей спосіб хоч і травмуючий, але ефективний. Але він не завжди доцільний, оскільки це велика операція, яка містить ризик ускладнень як під час, так і після операції та може потребувати довшого часу відновлення.[71] Важливо відзначити, що друга нирка має бути повністю функціональною, і цей метод найчастіше використовується, коли велика пухлина присутня лише в одній нирці.

Пухлина лівої нирки з тромбом нижньої порожнистої вени в праве передсердя

У випадках, коли пухлина поширилася на ниркову вену, нижню порожнисту вену і, можливо, праве передсердя, її також можна видалити хірургічним шляхом. Коли пухлина уражає нижню порожнисту вену, важливо класифікувати, які частини порожнистої вени залучено, і відповідним чином спланувати операцію, оскільки іноді повна резекція передбачає розріз і грудної клітки що може ускладнити операцію. З цієї причини д-р Гаетано Чіанчіо адаптував методи мобілізації печінки після її трансплантації для лікування ретрогепатичних або навіть надпечінкових тромбів нижньої порожнистої вени, пов’язаних із пухлинами нирок.[72] За допомогою цієї методики можна мобілізувати всю нижню порожнисту вену. Це полегшує пальцьове видалення пухлини нижче великих печінкових вен, обходячи потребу в торакоабдомінальному розрізі або у серцево-легеневому шунтуванні.[73]

У випадках наявності метастазів хірургічна резекція нирки («циторедуктивна нефректомія») і видалення одиничного метастазу може покращити виживаність [74]. Іноді перед операцією нирки емболізують, щоб мінімізувати крововтрату.[75]

Хірургічне втручання все частіше виконується за допомогою лапароскопічних методів. Ця операція, яку зазвичай називають операцією "крізь замкову скважину", не потребує великих розрізів, як під час класичної нефректомії, але дозволяє успішно видалити всю нирку або потрібну частину. Лапароскопічна хірургія пов’язана з коротшим перебуванням у лікарні та швидшим часом відновлення. Вона має перевагу в тому, що несе менше наслідків для пацієнта, а виживаність без захворювання порівнянна з такою при відкритому способі.[10]

Для невеликих екзофітних уражень, які не зачіпають великі судини або сечовидільну систему, можна виконати часткову нефректомію (також відому як «нефронозберігаюча операція»). На час видалення пухлини може застосовуватися зупинка кровотоку в нирці, а також її охолодження крижаною кашею. Також для обмеження пошкодження нирок можуть вводити манітол.

При невеликих пухлинах також можна застосовувати лапароскопічну кріотерапію. Як правило, під час операції проводять біопсію нирки. Для правильного розташування зондів для заморожування може бути використане інтраопераційне ультразвукове дослідження. Для знищення пухлинних клітин проводяться два цикли заморожування / розморожування. Оскільки пухлина фізично не видаляється з тіла, подальше спостереження за пацієнтом є більш складним, і загальні показники відсутності захворювання не такі високі, як після хірургічного видалення.

Хірургія метастазів: якщо присутні метастази, хірургічне лікування все ще може бути варіантом лікування. Радикальна та часткова нефректомія все ще може бути виконана, а в деяких випадках, якщо метастази невеликі, їх також можна видалити хірургічним шляхом. Все залежить від того, на якій стадії росту і наскільки далеко поширилася хвороба.

Черезшкірна абляційна терапія

Якщо хірургічне втручання вважається недоцільним може бути проведена черезшкірна абляційна терапія, при якій використовуються рентгенологічні методи візуалізації пухлини. Незважаючи на те, що використання лапароскопії для повної нефректомії зменшило деякі ризики, пов’язані із операцією, будь-яке хірургічне втручання в деяких випадках все одно буде неможливим. Наприклад, у пацієнтів похилого віку, із серйозною нирковою дисфункцією або із кількома супутніми захворюваннями операція будь-якого типу не є виправданою.

В режимі реального часу, орієнтуючись на візуалізацію поля втручання (за допомогою комп’ютерної томографії, ультразвуку або навіть магнітно-резонансної томографії) через шкіру в пухлину вводять зонд. Пухлину руйнують теплом (радіочастотна абляція) або холодом (кріотерапія). Ефективність цих методів нижче, порівняно з традиційною хірургією, оскільки патогістологічне підтвердження повного руйнування пухлини неможливо. Тому вирішальне значення для оцінки повноти видалення пухлини має тривале спостереження за пацієнтом.[76][77] В ідеалі використання черезшкірної абляції обмежується пухлинами розміром менше 3,5 см. Однак в деяких випадках абляція може бути використана для більших пухлин.

При радіочастотній абляції використовується електродний зонд, який вставляється в уражену тканину. Зонд надсилає радіохвилі, які нагрівають пухлину через тертя молекул води, що призводить до її загибелі зазвичай протягом декількох хвилин після впливу температури вище 50 °C.

Кріоабляція також передбачає введення зонда в уражену ділянку, однак для знищення пухлини замість тепла використовується холод. Зонд охолоджується спеціальними рідинами. Низькі температури спричиняють загибель пухлинних клітин, викликаючи їх осмотичну дегідратацію, руйнуючи ферменти, органели, клітинну мембрану та заморожуючи цитоплазму.

Таргетні лікі

Пухлина здатна активно рости пригнічуючи імунну систему.[15] Імунотерапія – це метод, який активує імунну систему людини та використовує її для ураження пухлин.[15] Цей метод було розроблено після спостереження, що в деяких випадках спостерігалася спонтанна регресія пухлин.[78] Імунотерапія використовує це явище та спрямована на формування імунної відповіді людини на ракові клітини.[78] Інші засоби таргетної терапії пригнічують фактори росту, які, як було показано, сприяють росту та поширенню пухлин.[79][80] Більшість із цих ліків було схвалено протягом останніх десяти років.[81] Ці методи лікування включають:[82]

У пацієнтів із метастатичним раком сунітініб, ймовірно, призводить до більшого прогресування раку, ніж пембролізумаб, акситиніб і авелумаб.[83] Порівняно з пембролізумабом і акситинібом, він, ймовірно, призводить до більшої смертності, але може трохи зменшити серйозні небажані ефекти.[83] У порівнянні з комбінаціями імунотерапії (ніволумаб та іпілімумаб) сунітініб може призвести до більшого прогресування та серйозних наслідків.[83] Між пазопанібом і сунітібом різниця в прогресуванні, виживаності та серйозних наслідках може бути незначною або взагалі відсутній.[83]

Також повідомлялося про активність іпілімумабу [84] але він не є схваленим засобом для лікування раку нирок.[85]

Очікується, що найближчим часом стануть доступними більше ліків, оскільки наразі проводяться клінічні випробування нових цільових методів лікування [86], зокрема: атезолізумаб, варлілумаб, дурвалумаб, авелумаб, LAG525, MBG453, TRC105 і саволітиніб.

Хіміотерапія

Хіміотерапія та променева терапія не такі ефективні у випадку НКК. У більшості випадків НКК є резистентною, показник успіху лікування становить приблизно 4–5%, відповідь на лікування є короткочасною, згодом з’являється більше новоутворень.

Ад'ювантна та неоад'ювантна терапія

Ад'ювантна терапія - терапія після первинної операції, протягом тривалого часу не була визнана корисною для НКК. Однак у 2021 році пембролізумаб був схвалений для ад’ювантного лікування після того, як він продемонстрував багатообіцяюче покращення виживаності без рецидиву.[87]

Навпаки, неоад'ювантна терапія проводиться перед основним лікуванням. У деяких випадках було показано, що неоад’ювантна терапія зменшує розмір і стадію НКК, що потім дозволяє її хірургічне видалення.[80] Це нова форма лікування, і ефективність цього підходу все ще оцінюється під час клінічних випробувань.

Метастази

Метастатична нирково-клітинна карцинома (мНКК) — це поширення первинної пухлини з нирки в інші органи. Приблизно 25–30% пацієнтів мають метастази на момент встановлення діагнозу.[88] Така висока частота пояснюється тим фактом, що клінічні ознаки, як правило, слабкі, доки хвороба не прогресує до більш важкого стану.[89] Найбільш поширеними місцями метастазування є лімфатичні вузли, легені, кістки, печінка та мозок.

Метастатична форма має поганий прогноз порівняно з іншими видами раку, хоча середній час виживання збільшився за останні кілька років завдяки прогресу в лікуванні. Середній час виживання в 2008 році для метастатичної форми становив менше року,[90], до 2013 року цей показник покращився в середньому до 22 місяців.[91] Незважаючи на це, п’ятирічна виживаність при мНКК залишається нижче 10% [92], а 20–25% пацієнтів не реагують на жодне лікування, і в цих випадках хвороба швидко прогресує.[91]

Раніше згадані методи лікування НКК актуальні і для метастатичної форми захворювання. Варіанти включають використання інтерлейкіну-2, який є стандартною терапією для прогресуючої нирково-клітинної карциноми. З 2007 по 2013 рік було схвалено сім нових препаратів для лікування мНКК (сунітініб, темсіролімус, бевацизумаб, сорафеніб, еверолімус, пазопаніб і акситиніб).[14] Ці нові методи лікування базуються на тому, що НКК є "дуже судинною" пухлиною – вона містить велику кількість кровоносних судин. Ці ліки спрямовані на пригнічення росту нових кровоносних судин у пухлинах, уповільнюючи ріст і в деяких випадках зменшуючи розміри пухлин.[93] При цьму, на жаль, поширені несприятливі ефекти, які включають:[94]

  • З боку шлунково-кишкового тракту – нудота, блювання, діарея, анорексія
  • Респіраторні ефекти – кашель, диспное (утруднене дихання)
  • Серцево-судинні ефекти - гіпертензія (високий кров'яний тиск)
  • Неврологічні ефекти – внутрішньочерепний крововилив, тромбоз у мозку
  • Вплив на шкіру та слизові оболонки – висипання, долонно-підошовний синдром, стоматит.
  • Пригнічення кісткового мозку – призводить до зменшення кількості лейкоцитів, підвищення ризику інфекцій, а також анемії та зниження кількості тромбоцитів
  • Порушення функції нирок
  • Втома

При метастатичній формі НКК для лікування вторинних пухлин в кістках, печінці, мозку та інших органах частіше використовуються радіотерапія та хіміотерапія. Хоча ці методи лікування не є радикальними, вони полегшують симптоми, пов’язані з поширенням пухлин (паліативне лікування).[91]

Прогноз

На прогноз впливає декілька факторів, у тому числі розмір пухлини, ступінь інвазії та метастазування, гістологічний тип і ядерний клас. Стадіювання є найважливішим фактором прогнозу результату НКК. Наступні цифри базуються на даних пацієнтів, у яких НКК вперше було діагностовано в 2001 і 2002 роках:[95]

Стадія Опис 5-річна виживаність
І Обмежується ниркою 81%
II Поширюється на ниркову капсулу, обмежена фасцією Герота 74%
III Проростає у ниркову вену або пригрудні лімфатичні вузли 53%
IV Інвазія у сусідні органи (крім надниркових залоз), або є віддалені метастази 8%

Корейське дослідження показало, що п’ятирічна виживаність становить 85%.[96] У цілому, якщо хвороба обмежена ниркою, лише у 20–30% після нефректомії розвиваються метастази.[97] Більш конкретні підгрупи пацієнтів показують п’ятирічну виживаність приблизно 90–95% для пухлин менше 4 см. Для більших пухлин, обмежених ниркою без венозної інвазії, виживання все ще є відносно хорошим і становить 80–85%. Для пухлин, які виходять за межу ниркової капсули та за межі локальних фасціальних утворень, виживаність знижується майже до 60%. Такі фактори, як загальний стан здоров’я та фізична форма або тяжкість симптомів, впливають на рівень виживання. Наприклад, молоді люди (віком 20–40 років) мають кращий результат, незважаючи на наявність більшої кількості симптомів на момент звернення, можливо, через нижчу швидкість поширення раку на лімфатичні вузли (стадія III).

Гістологічний ступінь пов’язаний з агресивністю раку, і його класифікують на 4 ступені, причому 1 має найкращий прогноз (п’ятирічна виживаність понад 89%), а 4 – найгірший прогноз (46% п’ятирічної виживаності).

У деяких людей НКК виявляють ще до появи симптомів (випадково) завдяки КТ або УЗД. Випадково діагностований НКК (без симптомів) відрізняється за прогнозами від раку, діагностованого після появи симптомів або метастазів. Рівень п’ятирічної виживаності був вищим для випадково знайдених пухлин, ніж для симптоматичних: 85,3% проти 62,5%. Випадково знайдені ураження мали значно нижчу стадію, ніж ті, що викликали симптоми: 62% пацієнтів з випадково знайденою НКК мали стадію I, проти 23% пацієнтів з симптоматичною НКК.[98]

Якщо НКК метастазував у лімфатичні вузли, п’ятирічна виживаність становить від 5% до 15%. Для мНКК несприятливі для прогнозу фактори включають низьку оцінку стану за Карнофським (стандартний спосіб вимірювання функціональних порушень у пацієнтів з раком), низький рівень гемоглобіну, високий рівень лактатдегідрогенази в сироватці крові та високий скоригований рівень кальцію в сироватці крові.[99][100]

Для неметастатичних випадків для прогнозування прогресування захворювання після операції можна використовувати алгоритм Лейбовича.[101]

НКК є одним із видів раку, який найбільше пов’язаний з паранеопластичними синдромами, найчастіше через ектопічну продукцію пухлиною гормонів. Лікування цих ускладнень НКК зазвичай обмежується лікуванням основної пухлини.

Епідеміологія

Частота захворювання залежить від географічних, демографічних і, меншою мірою, спадкових факторів. Існують деякі відомі фактори ризику, однак значення інших потенційних факторів залишається більш суперечливим. Захворюваність на НКК зростала в усьому світі зі швидкістю приблизно 2–3% на десятиліття [90] до останніх кількох років, коли кількість нових випадків стабілізувалася.[18]

Захворюваність на НКК різниться залежно від статі, віку, раси та географічного розташування в усьому світі. У чоловіків захворюваність вища, ніж у жінок (приблизно 1,6:1) [102], і в переважній більшості діагностується після 65 років.[102] Повідомляється, що азіати мають значно нижчу захворюваність на НКК, ніж європеоїди. В той час як африканські країни мають найнижчий зареєстрований рівень захворюваності, афроамериканці мають найвищий рівень захворюваності серед населення Сполучених Штатів.[18] У розвинених країнах захворюваність вища, ніж у країнах, що розвиваються, при цьому найвищі показники спостерігаються в Північній Америці, Європі та Австралії/Новій Зеландії.[103]

Історія

Даніель Зеннерт зробив перше повідомлення про те, що схоже на пухлину нирки у своїй праці Practicae Medicinae, вперше опублікованому в 1613 році.[104]

Міріл (Miril) опублікував повідомлення про перший однозначний випадок ниркової карциноми в 1810 році.[105] Він описав випадок Франсуази Левелі, 35-річної жінки, яка звернулася до Брестської міської лікарні 6 квітня 1809 року, нібито на пізніх термінах вагітності.[104]

У 1826 році Кеніг (Koenig) опублікував першу класифікацію пухлин нирок, засновану на макроскопічній морфології. Кеніг розділив пухлини на скиррозні, стеатоматозні, грибоподібні та медулярні.[106]

Суперечка про гіпернефрому

Після появи класифікації пухлини дослідники спробували визначити тканину походження раку нирки.

Патогенез епітеліальних пухлин нирок обговорювався протягом десятиліть. Дебати були ініційовані Полом Ґравіцем (Paul Grawitz[en]), коли в 1883 році він опублікував свої спостереження щодо морфології маленьких жовтих пухлин нирок. Ґравіц прийшов до висновку, що тільки альвеолярні пухлини мають надниркове походження, тоді як папілярні пухлини походять з ниркової тканини.[104]

У 1893 році Пол Судек (Paul Sudeck) поставив під сумнів теорію, висунуту Ґравіцем, опублікувавши описи пухлин нирок, у яких він визначив атипові особливості всередині ниркових канальців і зазначив градацію цих атипових особливостей між канальцями та сусідньою злоякісною пухлиною. У 1894 році Отто Любарш (Otto Lubarsch[en]), який підтримував теорію Ґравіца, ввів термін гіпернефроїдна пухлина, який був змінений Феліксом Віктором Берч-Гіршфельдом (Felix Victor Birch-Hirschfeld[en]) на термін гіпернефрома для опису цих пухлин.[107]

Яскраву критику Ґравіца надав Оскар Стерк (Oskar Stoerk) у 1908 році, який вважав надниркове походження пухлини нирок недоведеним. Незважаючи на переконливі аргументи проти теорії, висунутої Ґравіцем, термін гіпернефрома із відсилкою до надниркових залоз зберігся в літературі.[104]

Фут і Хамфріс, а також Фут та ін. вели термін «карцинома ниркових клітин» (Renal Celled Carcinoma), щоб підкреслити канальцеве походження цих пухлин. Їхнє позначення було дещо змінено Феттером на тепер уже широко прийнятий термін нирково-клітинна карцинома (Renal Cell Carcinoma).[108]

Переконливі докази для вирішення дискусії надали Оберлінг та ін. в 1959 році, які вивчали ультраструктуру світлих клітин восьми ниркових карцином. Вони виявили, що цитоплазма пухлинних клітин містить численні мітохондрії та відкладення глікогену та жиру. Вони ідентифікували цитоплазматичні мембрани, перпендикулярні до базальної мембрани з окремими клітинами, що містять мікроворсинки вздовж країв, що не пов'язані з іншими клітинами. Вони прийшли до висновку, що ці особливості вказують на те, що ці пухлини виникли з епітеліальних клітин звивистих канальців нирок, і, таким чином, остаточно вирішили одну з найбільш обговорюваних проблем онкології.[104][109]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Drug Indications Extracted from FAERS — doi:10.5281/ZENODO.1435999
  2. ↑ Inxight: Drugs Database
  3. ↑ Inxight: Drugs Database
  4. ↑ Inxight: Drugs Database
  5. ↑ Inxight: Drugs Database
  6. ↑ Inxight: Drugs Database
  7. ↑ а б в г д е Curti, B; Jana, BRP; Javeed, M; Makhoul, I; Sachdeva, K; Hu, W; Perry, M; Talavera, F (26 лютого 2014). Harris, JE (ред.). Renal Cell Carcinoma. Medscape Reference. WebMD. Архів оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 7 березня 2014.
  8. ↑ EAU Guidelines: Renal Cell Carcinoma – limited update March 2023 (PDF). European Association of Urology. 2023. ISBN 978-94-92671-19-6.
  9. ↑ Znaor A, Lortet-Tieulent J, Laversanne M, Jemal A, Bray F (March 2015). International variations and trends in renal cell carcinoma incidence and mortality. European Urology. 67 (3): 519—30. doi:10.1016/j.eururo.2014.10.002. PMID 25449206.
  10. ↑ а б в Rini BI, Rathmell WK, Godley P (2008). Renal cell carcinoma. Curr Opin Oncol. 20 (3): 300—6. doi:10.1097/CCO.0b013e3282f9782b. PMID 18391630.
  11. ↑ Kidney cancer. nhs.uk. 23 жовтня 2017. Архів оригіналу за 3 жовтня 2017. Процитовано 19 березня 2018.
  12. ↑ Fausto, V; Abbas, A; Fausto, N (2004). Robbins and Cotran Pathologic Basis of disease (вид. 7th). Philadelphia, PA: Elsevier/Saunders. ISBN 978-0721601878.
  13. ↑ а б в Master, VA (November 2013). Renal Cell Carcinoma. Merck Manual Professional. Merck Sharp & Dohme Corp. Архів оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 7 березня 2014.
  14. ↑ а б Singer, Eric A.; Gupta, Gopal N.; Marchalik, Daniel; Srinivasan, Ramaprasad (2013). Evolving therapeutic targets in renal cell carcinoma. Current Opinion in Oncology. 25 (3): 273—80. doi:10.1097/CCO.0b013e32835fc857. PMID 23455028.
  15. ↑ а б в Syn, Nicholas L; Teng, Michele W L; Mok, Tony S K; Soo, Ross A (2017). De-novo and acquired resistance to immune checkpoint targeting. The Lancet Oncology (англ.). 18 (12): e731—e741. doi:10.1016/s1470-2045(17)30607-1. PMID 29208439.
  16. ↑ Almdalal, Tarik; Sundqvist, Pernilla; Harmenberg, Ulrika; Hellström, Mikael; Lindskog, Magnus; Lindblad, Per; Lundstam, Svan; Ljungberg, Börje (1 травня 2022). Clinical T1a Renal Cell Carcinoma, Not Always a Harmless Disease—A National Register Study. European Urology Open Science. 39: 22—28. doi:10.1016/j.euros.2022.03.005. ISSN 2666-1683. PMC 9068725. PMID 35528783.
  17. ↑ Häggström, Christel; Rapp, Kilian; Stocks, Tanja; Manjer, Jonas; Bjørge, Tone; Ulmer, Hanno; Engeland, Anders; Almqvist, Martin; Concin, Hans (2013). Miller, Todd W (ред.). Metabolic Factors Associated with Risk of Renal Cell Carcinoma. PLOS ONE. 8 (2): e57475. Bibcode:2013PLoSO...857475H. doi:10.1371/journal.pone.0057475. PMC 3585341. PMID 23468995.
  18. ↑ а б в Ljungberg, Börje; Campbell, Steven C.; Choi, Han Yong; Jacqmin, Didier; Lee, Jung Eun; Weikert, Steffen; Kiemeney, Lambertus A. (2011). The Epidemiology of Renal Cell Carcinoma. European Urology. 60 (4): 615—21. doi:10.1016/j.eururo.2011.06.049. PMID 21741761.
  19. ↑ Dhôte, R.; Pellicer-Coeuret, M.; Thiounn, N.; Debré, B.; Vidal-Trecan, G. (2007). Risk factors for adult renal cell carcinoma: A systematic review and implications for prevention. BJU International. 86 (1): 20—7. doi:10.1046/j.1464-410x.2000.00708.x. PMID 10886077.
  20. ↑ Boffetta, P.; Fontana, L.; Stewart, P.; Zaridze, D.; Szeszenia-Dabrowska, N.; Janout, V.; Bencko, V.; Foretova, L.; Jinga, V. (2011). Occupational exposure to arsenic, cadmium, chromium, lead and nickel, and renal cell carcinoma: A case-control study from Central and Eastern Europe. Occupational and Environmental Medicine. 68 (10): 723—8. doi:10.1136/oem.2010.056341. PMID 21217163. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  21. ↑ Cho, Eunyoung; Curhan, G; Hankinson, SE; Kantoff, P; Atkins, MB; Stampfer, M; Choueiri, TK (2011). Prospective Evaluation of Analgesic Use and Risk of Renal Cell Cancer. Archives of Internal Medicine. 171 (16): 1487—93. doi:10.1001/archinternmed.2011.356. PMC 3691864. PMID 21911634.
  22. ↑ Zucchetto, Antonella; Talamini, Renato; Dal Maso, Luigino; Negri, Eva; Polesel, Jerry; Ramazzotti, Valerio; Montella, Maurizio; Canzonieri, Vincenzo; Serraino, Diego (2008). Reproductive, menstrual, and other hormone-related factors and risk of renal cell cancer. International Journal of Cancer. 123 (9): 2213—6. doi:10.1002/ijc.23750. PMID 18711701.
  23. ↑ Bellocco, R.; Pasquali, E.; Rota, M.; Bagnardi, V.; Tramacere, I.; Scotti, L.; Pelucchi, C.; Boffetta, P.; Corrao, G. (1 вересня 2012). Alcohol drinking and risk of renal cell carcinoma: results of a meta-analysis. Annals of Oncology. 23 (9): 2235—2244. doi:10.1093/annonc/mds022. ISSN 1569-8041. PMID 22398178.
  24. ↑ Tjaden, Christin; Werner, Jens; Buechler, Markus W.; Hackert, Thilo (2011). Reactive Hypertrophy of an Accessory Spleen Mimicking Tumour Recurrence of Metastatic Renal Cell Carcinoma. Asian Journal of Surgery. 34 (1): 50—2. doi:10.1016/S1015-9584(11)60019-5. PMID 21515214.
  25. ↑ Elizabeth D Agabegi; Agabegi, Steven S. (2008). Step-Up to Medicine (Step-Up Series). Hagerstwon, MD: Lippincott Williams & Wilkins. ISBN 978-0-7817-7153-5.
  26. ↑ Catto, James W.F.; Shariat, Shahrokh F. (2013). The Changing Face of Renal Cell Carcinoma: The Impact of Systematic Genetic Sequencing on Our Understanding of This Tumor's Biology. European Urology. 63 (5): 855—7, discussion 857–8. doi:10.1016/j.eururo.2012.09.049. PMID 23026395.
  27. ↑ а б в г д е ж Zhou, Ming; He, Huiying (2013). Pathology of Renal Cell Carcinoma. Renal Cell Carcinoma. с. 23—41. doi:10.1007/978-1-62703-062-5_2. ISBN 978-1-62703-061-8.
  28. ↑ Robbins and Cotran pathologic basis of disease (вид. Ninth). Elsevier. 2015. с. 954. ISBN 9780808924500.
  29. ↑ Kumar, Vinay; Abbas, Abul K.; Aster, Jon C. (2015). Robbins and Cotran pathologic basis of disease (вид. Ninth). Elsevier/Saunders. с. 954. ISBN 9780808924500.
  30. ↑ Lopez-Beltran, Antonio; Scarpelli, Marina; Montironi, Rodolfo; Kirkali, Ziya (2006). 2004 WHO Classification of the Renal Tumors of the Adults. European Urology. 49 (5): 798—805. doi:10.1016/j.eururo.2005.11.035. PMID 16442207.
  31. ↑ Hagenkord, Jill M; Parwani, Anil V; Lyons-Weiler, Maureen A; Alvarez, Karla; Amato, Robert; Gatalica, Zoran; Gonzalez-Berjon, Jose M; Peterson, Leif; Dhir, Rajiv (2008). Virtual karyotyping with SNP microarrays reduces uncertainty in the diagnosis of renal epithelial tumors. Diagnostic Pathology. 3: 44. doi:10.1186/1746-1596-3-44. PMC 2588560. PMID 18990225.
  32. ↑ Monzon, Federico A; Hagenkord, Jill M; Lyons-Weiler, Maureen A; Balani, Jyoti P; Parwani, Anil V; Sciulli, Christin M; Li, Jia; Chandran, Uma R; Bastacky, Sheldon I (2008). Whole genome SNP arrays as a potential diagnostic tool for the detection of characteristic chromosomal aberrations in renal epithelial tumors. Modern Pathology. 21 (5): 599—608. doi:10.1038/modpathol.2008.20. PMID 18246049.
  33. ↑ Lyons-Weiler M, Hagenkord J, Sciulli C, Dhir R, Monzon FA (2008). Optimization of the Affymetrix GeneChip Mapping 10K 2.0 Assay for routine clinical use on formalin-fixed paraffin-embedded tissues. Diagn. Mol. Pathol. 17 (1): 3—13. doi:10.1097/PDM.0b013e31815aca30. PMID 18303412.
  34. ↑ а б в Crumley, S. M.; Divatia, M; Truong, L; Shen, S; Ayala, A. G.; Ro, J. Y. (2013). Renal cell carcinoma: Evolving and emerging subtypes. World Journal of Clinical Cases. 1 (9): 262—275. doi:10.12998/wjcc.v1.i9.262. PMC 3868710. PMID 24364021.
  35. ↑ Rohan, S. M.; Xiao, Y; Liang, Y; Dudas, M. E.; Al-Ahmadie, H. A.; Fine, S. W.; Gopalan, A; Reuter, V. E.; Rosenblum, M. K. (2011). Clear-cell papillary renal cell carcinoma: Molecular and immunohistochemical analysis with emphasis on the von Hippel-Lindau gene and hypoxia-inducible factor pathway-related proteins. Modern Pathology. 24 (9): 1207—20. doi:10.1038/modpathol.2011.80. PMID 21602815.
  36. ↑ Wood, Laura S. (30 листопада 2009). Renal Cell Carcinoma. Clinical Journal of Oncology Nursing. 13: 3—7. doi:10.1188/09.CJON.S2.3-7. PMID 19948453.
  37. ↑ Bonn, Dorothy (31 Jan 2004). Urine test for renal-cell carcinoma. The Lancet Oncology. 5 (2): 72. doi:10.1016/S1470-2045(04)01368-3. PMID 14974475.
  38. ↑ Johann, Donald J.; Wei, Bih-Rong; Prieto, Darue A.; Chan, King C.; Ye, Xiaying; Valera, Vladimir A.; Simpson, R. Mark; Rudnick, Paul A.; Xiao, Zhen (2010). Combined Blood/Tissue Analysis for Cancer Biomarker Discovery: Application to Renal Cell Carcinoma. Analytical Chemistry. 82 (5): 1584—8. doi:10.1021/ac902204k. PMC 3251958. PMID 20121140.
  39. ↑ Hatzaras, Ioannis; Gleisner, Ana L.; Pulitano, Carlo; Sandroussi, Charbel; Hirose, Kenzo; Hyder, Omar; Wolfgang, Christopher L.; Aldrighetti, Luca; Crawford, Michael (2012). A multi-institution analysis of outcomes of liver-directed surgery for metastatic renal cell cancer. HPB. 14 (8): 532—8. doi:10.1111/j.1477-2574.2012.00495.x. PMC 3406350. PMID 22762401.
  40. ↑ Motzer, RJ (Apr 1, 2003). Renal cell carcinoma: a priority malignancy for development and study of novel therapies. Journal of Clinical Oncology. 21 (7): 1193—4. doi:10.1200/JCO.2003.12.072. PMID 12663704.
  41. ↑ Sahni, V.A. (1 січня 2009). REVIEW: Biopsy of renal masses: when and why. Cancer Imaging. 9 (1): 44—55. doi:10.1102/1470-7330.2009.0005. PMC 2739685. PMID 19602467.
  42. ↑ Nakada, G; Machida, T; Masuda, F; Onishi, T; Yamazaki, H; Kiyota, H; Suzuki, M; Goto, H (1983). A case of arteriovenous fistulae secondary to renal cell carcinoma accompanied by congestive heart failure. Hinyokika Kiyo. Acta Urologica Japonica. 29 (8): 901—5. PMID 6675440.
  43. ↑ Pattamapaspong, Nuttaya; Muttarak, Malai; Sivasomboon, Chate (2011). Tuberculosis Arthritis and Tenosynovitis. Seminars in Musculoskeletal Radiology. 15 (5): 459—69. doi:10.1055/s-0031-1293492. PMID 22081281.
  44. ↑ Israel, Gary M.; Bosniak, Morton A. (2005). How I Do It: Evaluating Renal Masses1. Radiology. 236 (2): 441—50. doi:10.1148/radiol.2362040218. PMID 16040900.
  45. ↑ а б Jubelirer, SJ; Rubin, M (1993). The use of modern radiologic methods in identifying incidental renal cell carcinoma. The West Virginia Medical Journal. 89 (1): 21—3. PMID 8421912.
  46. ↑ а б Beck, AD (Oct 1997). Renal cell carcinoma involving the inferior vena cava: radiologic evaluation and surgical management. The Journal of Urology. 118 (4): 533—7. doi:10.1016/S0022-5347(17)58098-2. PMID 916043.
  47. ↑ а б Lane, Brian R.; Samplaski, Mary K.; Herts, Brian R.; Zhou, Ming; Novick, Andrew C.; Campbell, Steven C. (2008). Renal Mass Biopsy—A Renaissance?. The Journal of Urology. 179 (1): 20—7. doi:10.1016/j.juro.2007.08.124. PMID 17997455.
  48. ↑ Hricak, H; Demas, BE; Williams, RD; McNamara, MT; Hedgcock, MW; Amparo, EG; Tanagho, EA (1985). Magnetic resonance imaging in the diagnosis and staging of renal and perirenal neoplasms. Radiology. 154 (3): 709—15. doi:10.1148/radiology.154.3.3969475. PMID 3969475.
  49. ↑ Janus, CL; Mendelson, DS (1991). Comparison of MRI and CT for study of renal and perirenal masses. Critical Reviews in Diagnostic Imaging. 32 (2): 69—118. PMID 1863349.
  50. ↑ Nishimura, Kazuo; Hida, Shuichi; Okada, Kenichiro; Yoshida, Osamu; Nishimuara, Kazumasa (1988). Staging and differential diagnosis of renal cell carcinoma: A comparison of magnetic resonance imaging (MRI) and computed tomography (CT). Acta Urologica Japonica. 34 (8): 1323—31. PMID 3195400.
  51. ↑ Reznek, RH (Feb 14, 2004). CT/MRI in staging renal cell carcinoma. Cancer Imaging. 4 Spec No A (Spec No A): S25—32. doi:10.1102/1470-7330.2004.0012. PMC 1435344. PMID 18215972.
  52. ↑ Kocak, Mehmet; Sudakoff, Gary S.; Erickson, Scott; Begun, Frank; Datta, Milton (2001). Using MR Angiography for Surgical Planning in Pelvic Kidney Renal Cell Carcinoma. American Journal of Roentgenology. 177 (3): 659—60. doi:10.2214/ajr.177.3.1770659. PMID 11517066.
  53. ↑ а б Kidney Cancer / General Information [Архівовано 2011-11-01 у Wayback Machine.] at Weill Cornell Medical College, James Buchanan Brady Foundation, Department of Urology
  54. ↑ Oto, A; Herts, B R; Remer, E M; Novick, A C (1998). Inferior vena cava tumor thrombus in renal cell carcinoma: Staging by MR imaging and impact on surgical treatment. American Journal of Roentgenology. 171 (6): 1619—24. doi:10.2214/ajr.171.6.9843299. PMID 9843299.
  55. ↑ Clear-cell Carcinoma, Hypernephroid Tumour, or Hypernephroma. Архів оригіналу за 7 травня 2010. Процитовано 31 березня 2010.
  56. ↑ Vasil'Eva, NN; Koriakina, RF (1976). Morphological diagnosis of renal cell carcinoma. Histo-cytological parallels. Arkhiv Patologii. 38 (12): 12—7. PMID 1016084.
  57. ↑ Renal clear cell carcinoma (Grawitz tumor). Atlas of Pathology. 30 січня 2009. Архів оригіналу за 10 березня 2009.
  58. ↑ López, JI (Mar 2013). Renal tumors with clear cells. A review. Pathology, Research and Practice. 209 (3): 137—46. doi:10.1016/j.prp.2013.01.007. PMID 23433880.
  59. ↑ Rioux-Leclercq, Nathalie (November 2006). Le grade nucléaire de fuhrman, facteur pronostique du cancer du rein depuis 25 ans [The Fuhrman grading system for kidney cancer prognosis]. Progrès en Urologie (фр.). 16 (4): 5—8. PMID 17183964. INIST:18271804.
  60. ↑ Delahunt, Brett; Sika-Paotonu, Dianne; Bethwaite, Peter B.; McCredie, Margaret R. E.; Martignoni, Guido; Eble, John N.; Jordan, T. (2007). Fuhrman Grading is not Appropriate for Chromophobe Renal Cell Carcinoma. The American Journal of Surgical Pathology. 31 (6): 957—60. doi:10.1097/01.pas.0000249446.28713.53. PMID 17527087.
  61. ↑ Kovacs, Gyula; Akhtar, Mohammed; Beckwith, Bruce J.; Bugert, Peter; Cooper, Colin S.; Delahunt, Brett; Eble, John N.; Fleming, Stewart; Ljungberg, Börje (1997). The Heidelberg classification of renal cell tumours. The Journal of Pathology. 183 (2): 131—3. doi:10.1002/(SICI)1096-9896(199710)183:2<131::AID-PATH931>3.0.CO;2-G. PMID 9390023.
  62. ↑ Lauby-Secretan, B; Scoccianti, C; Loomis, D; Grosse, Y; Bianchini, F; Straif, K (25 серпня 2016). Body Fatness and Cancer—Viewpoint of the IARC Working Group. The New England Journal of Medicine. 375 (8): 794—798. doi:10.1056/nejmsr1606602. PMC 6754861. PMID 27557308.
  63. ↑ Simmons; Campbell (26 вересня 2012). Assessment of Oncologic Risk for Clinical Stage T1 Renal Tumours. Renal Cell Carcinoma Clinical Management. Humana Pr Inc. с. 105—118. ISBN 978-1-62703-061-8.
  64. ↑ а б Smaldone, Marc C.; Canter, Daniel; Kutikov, Alexander; Uzzo, Robert G. (2013). Active Surveillance of the Small Renal Mass. Renal Cell Carcinoma. с. 167—94. doi:10.1007/978-1-62703-062-5_10. ISBN 978-1-62703-061-8.
  65. ↑ Novick AC (September 1998). Nephron-sparing surgery for renal cell carcinoma. Br J Urol. 82 (3): 321—4. doi:10.1046/j.1464-410X.1998.00751.x. PMID 9772865.
  66. ↑ Herr HW (January 1999). Partial nephrectomy for unilateral renal carcinoma and a normal contralateral kidney: 10-year followup. J. Urol. 161 (1): 33—4, discussion 34–5. doi:10.1016/S0022-5347(01)62052-4. PMID 10037361.
  67. ↑ Van Poppel H, Bamelis B, Oyen R, Baert L (September 1998). Partial nephrectomy for renal cell carcinoma can achieve long-term tumor control. J. Urol. 160 (3 Pt 1): 674—8. doi:10.1016/S0022-5347(01)62751-4. PMID 9720519.
  68. ↑ Mattar K, Jewett MA (January 2008). Watchful waiting for small renal masses. Curr Urol Rep. 9 (1): 22—5. doi:10.1007/s11934-008-0006-3. PMID 18366970.
  69. ↑ Weight, Christopher J.; Larson, Benjamin T.; Fergany, Amr F.; Gao, Tianming; Lane, Brian R.; Campbell, Steven C.; Kaouk, Jihad H.; Klein, Eric A.; Novick, Andrew C. (2010). Nephrectomy Induced Chronic Renal Insufficiency is Associated with Increased Risk of Cardiovascular Death and Death from Any Cause in Patients with Localized cT1b Renal Masses. The Journal of Urology. 183 (4): 1317—23. doi:10.1016/j.juro.2009.12.030. PMID 20171688.
  70. ↑ Weight, Christopher J.; Crispen, Paul L.; Breau, Rodney H.; Kim, Simon P.; Lohse, Christine M.; Boorjian, Stephen A.; Thompson, R. Houston; Leibovich, Bradley C. (2013). Practice-setting and surgeon characteristics heavily influence the decision to perform partial nephrectomy among American Urologic Association surgeons. BJU International. 111 (5): 731—8. doi:10.1111/j.1464-410X.2012.11112.x. PMID 22502641.
  71. ↑ Casey, R.G.; Raheem, O.A.; Elmusharaf, E.; Madhavan, P.; Tolan, M.; Lynch, T.H. (2013). Renal cell carcinoma with IVC and atrial thrombus: A single centre's 10 year surgical experience. The Surgeon. 11 (6): 295—9. doi:10.1016/j.surge.2013.02.007. PMID 23510704.
  72. ↑ Ciancio, Gaetano; Livingstone, Alan S.; Soloway, Mark (2007). Surgical Management of Renal Cell Carcinoma with Tumor Thrombus in the Renal and Inferior Vena Cava: The University of Miami Experience in Using Liver Transplantation Techniques. European Urology. Elsevier BV. 51 (4): 988—995. doi:10.1016/j.eururo.2006.11.055. ISSN 0302-2838. PMID 17175095.
  73. ↑ Ciancio, Gaetano; Soloway, Mark S. (2005). Renal cell carcinoma with tumor thrombus extending above diaphragm: Avoiding cardiopulmonary bypass. Urology. Elsevier BV. 66 (2): 266—270. doi:10.1016/j.urology.2005.03.039. ISSN 0090-4295. PMID 16098354.
  74. ↑ Flanigan RC, Mickisch G, Sylvester R, Tangen C, Van Poppel H, Crawford ED (March 2004). Cytoreductive nephrectomy in patients with metastatic renal cancer: a combined analysis. J. Urol. 171 (3): 1071—6. CiteSeerX 10.1.1.469.2497. doi:10.1097/01.ju.0000110610.61545.ae. PMID 14767273.
  75. ↑ Mulders PF, Brouwers AH, Hulsbergen-van der Kaa CA, van Lin EN, Osanto S, de Mulder PH (February 2008). [Guideline 'Renal cell carcinoma']. Nederlands Tijdschrift voor Geneeskunde (нід.). 152 (7): 376—80. PMID 18380384.
  76. ↑ Mogami T, Harada J, Kishimoto K, Sumida S (April 2007). Percutaneous MR-guided cryoablation for malignancies, with a focus on renal cell carcinoma. Int. J. Clin. Oncol. 12 (2): 79—84. doi:10.1007/s10147-006-0654-6. PMID 17443274.
  77. ↑ Boss A, Clasen S, Kuczyk M, Schick F, Pereira PL (March 2007). Image-guided radiofrequency ablation of renal cell carcinoma. Eur Radiol. 17 (3): 725—33. doi:10.1007/s00330-006-0415-y. PMID 17021704.
  78. ↑ а б Davar; Fenton; Appleman (2013). Immunotherapy for Renal Cell Carcinoma. Renal Cell Carcinoma Clinical Management. Humana. с. 279—302. ISBN 978-1-62703-061-8.
  79. ↑ Santoni, M; De Tursi, M; Felici, A; Lo Re, G; Ricotta, R; Ruggeri, EM; Sabbatini, R; Santini, D; Vaccaro, V (June 2013). Management of metastatic renal cell carcinoma patients with poor-risk features: current status and future perspectives. Expert Review of Anticancer Therapy. 13 (6): 697—709. doi:10.1586/era.13.52. PMID 23773104.
  80. ↑ а б Stroup (2013). Neoadjuvant Targeted Therapy and Consolidative Surgery. Renal Cell Carcinoma Clinical Management. Humana. с. 219—230. ISBN 978-1-62703-061-8.
  81. ↑ Shoji, S; Nakano, M; Sato, H; Tang, XY; Osamura, YR; Terachi, T; Uchida, T; Takeya, K (January 2014). The current status of tailor-made medicine with molecular biomarkers for patients with clear cell renal cell carcinoma. Clinical & Experimental Metastasis. 31 (1): 111—34. doi:10.1007/s10585-013-9612-7. PMID 23959576.
  82. ↑ Jonasch, E; Futreal, PA; Davis, IJ; Bailey, ST; Kim, WY; Brugarolas, J; Giaccia, AJ; Kurban, G; Pause, A (July 2012). State of the science: an update on renal cell carcinoma. Molecular Cancer Research. 10 (7): 859—80. doi:10.1158/1541-7786.MCR-12-0117. PMC 3399969. PMID 22638109.
  83. ↑ а б в г Hofmann, Fabian; Hwang, Eu Chang; Lam, Thomas BL; Bex, Axel; Yuan, Yuhong; Marconi, Lorenzo SO; Ljungberg, Börje (14 жовтня 2020). Targeted therapy for metastatic renal cell carcinoma. Cochrane Database of Systematic Reviews. 2020 (10): CD012796. doi:10.1002/14651858.cd012796.pub2. ISSN 1465-1858. PMC 8094280. PMID 33058158. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  84. ↑ Yang JC, Hughes M, Kammula U, Royal R, Sherry RM, Topalian SL, Suri KB, Levy C, Allen T, Mavroukakis S, Lowy I, White DE, Rosenberg SA (2007). Ipilimumab (anti-CTLA4 antibody) causes regression of metastatic renal cell cancer associated with enteritis and hypophysitis. J. Immunother. 30 (8): 825—30. doi:10.1097/CJI.0b013e318156e47e. PMC 2134980. PMID 18049334.
  85. ↑ Archived copy (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 29 жовтня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  86. ↑ Kidney Cancer. Cancer Research Institute. Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 19 березня 2018.
  87. ↑ FDA approves pembrolizumab for adjuvant treatment of renal cell carcinoma. FDA. 17 листопада 2021.
  88. ↑ Lam, John S.; Leppert, John T.; Belldegrun, Arie S.; Figlin, Robert A. (2005). Novel approaches in the therapy of metastatic renal cell carcinoma. World Journal of Urology. 23 (3): 202—12. doi:10.1007/s00345-004-0466-0. PMID 15812574.
  89. ↑ Ljungberg, Börje; Hanbury, Damian C.; Kuczyk, Marcus A.; Merseburger, Axel S.; Mulders, Peter F.A.; Patard, Jean-Jacques; Sinescu, Ioanel C.; European Association of Urology Guideline Group for renal cell carcinoma (2007). Renal Cell Carcinoma Guideline. European Urology. 51 (6): 1502—10. doi:10.1016/j.eururo.2007.03.035. PMID 17408850.
  90. ↑ а б Gupta, Kiran; Miller, Jeffrey D.; Li, Jim Z.; Russell, Mason W.; Charbonneau, Claudie (2008). Epidemiologic and socioeconomic burden of metastatic renal cell carcinoma (mRCC): A literature review. Cancer Treatment Reviews. 34 (3): 193—205. doi:10.1016/j.ctrv.2007.12.001. PMID 18313224.
  91. ↑ а б в Buti, Sebastiano; Bersanelli, Melissa; Sikokis, Angelica; Maines, Francesca; Facchinetti, Francesco; Bria, Emilio; Ardizzoni, Andrea; Tortora, Giampaolo; Massari, Francesco (2013). Chemotherapy in metastatic renal cell carcinoma today? A systematic review. Anti-Cancer Drugs. 24 (6): 535—54. doi:10.1097/CAD.0b013e3283609ec1. PMID 23552469.
  92. ↑ Patil, Sujata; Manola, Judith; Elson, Paul; Negrier, Sylvie; Escudier, Bernard; Eisen, Tim; Atkins, Michael; Bukowski, Ronald; Motzer, Robert J. (2012). Improvement in Overall Survival of Patients with Advanced Renal Cell Carcinoma: Prognostic Factor Trend Analysis from an International Data Set of Clinical Trials. The Journal of Urology. 188 (6): 2095—100. doi:10.1016/j.juro.2012.08.026. PMID 23083849.
  93. ↑ Calvo, Emiliano; Ravaud, Alain; Bellmunt, Joaquim (2013). What is the optimal therapy for patients with metastatic renal cell carcinoma who progress on an initial VEGFr-TKI?. Cancer Treatment Reviews. 39 (4): 366—74. doi:10.1016/j.ctrv.2012.06.010. PMID 22832091.
  94. ↑ Alasker, Ahmed; Meskawi, Malek; Sun, Maxine; Ismail, Salima; Hanna, Nawar; Hansen, Jens; Tian, Zhe; Bianchi, Marco; Perrotte, Paul (2013). A contemporary update on rates and management of toxicities of targeted therapies for metastatic renal cell carcinoma. Cancer Treatment Reviews. 39 (4): 388—401. doi:10.1016/j.ctrv.2012.12.006. PMID 23317510.
  95. ↑ Kidney Cancer (Adult) – Renal Cell Carcinoma [Архівовано 2016-04-05 у Wayback Machine.] American Cancer Society. Retrieved on 2010-09-10
  96. ↑ IN THIS ISSUE. Japanese Journal of Clinical Oncology. 41 (1): NP. 2010. doi:10.1093/jjco/hyq238. ISSN 0368-2811.
  97. ↑ [1] [Архівовано 2015-12-05 у Wayback Machine.] Renal Cancer Causes, Symptoms, Treatment. eMedicine Health. Retrieved on 2010-09-10
  98. ↑ Tsui KH, Shvarts O, Smith RB, Figlin R, de Kernion JB, Belldegrun A (February 2000). Renal cell carcinoma: prognostic significance of incidentally detected tumors. The Journal of Urology. 163 (2): 426—30. doi:10.1016/s0022-5347(05)67892-5. PMID 10647646.
  99. ↑ Motzer, R. J.; Bacik, J; Schwartz, LH; Reuter, V; Russo, P; Marion, S; Mazumdar, M (2003). Prognostic Factors for Survival in Previously Treated Patients with Metastatic Renal Cell Carcinoma. Journal of Clinical Oncology. 22 (3): 454—63. doi:10.1200/JCO.2004.06.132. PMID 14752067.
  100. ↑ Motzer, RJ; Mazumdar, M; Bacik, J; Berg, W; Amsterdam, A; Ferrara, J (1999). Survival and prognostic stratification of 670 patients with advanced renal cell carcinoma. Journal of Clinical Oncology. 17 (8): 2530—40. doi:10.1200/jco.1999.17.8.2530. PMID 10561319.
  101. ↑ Leibovich, Bradley C.; Blute, Michael L.; Cheville, John C.; Lohse, Christine M.; Frank, Igor; Kwon, Eugene D.; Weaver, Amy L.; Parker, Alexander S.; Zincke, Horst (2003). Prediction of progression after radical nephrectomy for patients with clear cell renal cell carcinoma. Cancer. 97 (7): 1663—71. doi:10.1002/cncr.11234. PMID 12655523.
  102. ↑ а б Cohen, Herbert T.; McGovern, Francis J. (2005). Renal-Cell Carcinoma. New England Journal of Medicine. 353 (23): 2477—90. doi:10.1056/NEJMra043172. PMID 16339096.[недоступне посилання з 01.03.2022]
  103. ↑ Birkhäuser, Frédéric D.; Kroeger, Nils; Pantuck, Allan J. (2013). Etiology of Renal Cell Carcinoma: Incidence, Demographics, and Environmental Factors. Renal Cell Carcinoma. с. 3—22. doi:10.1007/978-1-62703-062-5_1. ISBN 978-1-62703-061-8.
  104. ↑ а б в г д Delahunt, Brett (8 березня 2009). History of Renal Neoplasia (PDF). United States and Canadian Academy of Pathology 2009 Annual Meeting. Архів оригіналу (PDF) за 29 березня 2020. Процитовано 27 квітня 2013.
  105. ↑ Delahunt, Brett; Thornton A (1996). Renal cell carcinoma. A historical perspective. J Urol Pathol. 4: 31—49.
  106. ↑ Delahunt, Brett; Eble, John N. (2005). History of the Development of the Classification of Renal Cell Neoplasia. Clinics in Laboratory Medicine. 25 (2): 231—46, v. doi:10.1016/j.cll.2005.01.007. PMID 15848734.
  107. ↑ Judd, E. Starr (1929). Carcinoma of the Renal Cortex with Factors Bearing on Prognosis. Archives of Internal Medicine. 44 (5): 746. doi:10.1001/archinte.1929.00140050123011.
  108. ↑ Foot, NC; Humphreys, GA; Whitmore, WF (1951). Renal tumors: Pathology and prognosis in 295 cases. The Journal of Urology. 66 (2): 190—200. doi:10.1016/S0022-5347(17)74326-1. PMID 14861941.
  109. ↑ Oberling, CH.; Rivière, M.; Haguenau, FR. (1960). Ultrastructure of the Clear Cells in Renal Carcinomas and its Importance for the Demonstration of their Renal Origin. Nature. 186 (4722): 402—403. Bibcode:1960Natur.186..402O. doi:10.1038/186402a0. PMID 14428164.
Index: pl ar de en es fr it arz nl ja pt ceb sv uk vi war zh ru af ast az bg zh-min-nan bn be ca cs cy da et el eo eu fa gl ko hi hr id he ka la lv lt hu mk ms min no nn ce uz kk ro simple sk sl sr sh fi ta tt th tg azb tr ur zh-yue hy my ace als am an hyw ban bjn map-bms ba be-tarask bcl bpy bar bs br cv nv eml hif fo fy ga gd gu hak ha hsb io ig ilo ia ie os is jv kn ht ku ckb ky mrj lb lij li lmo mai mg ml zh-classical mr xmf mzn cdo mn nap new ne frr oc mhr or as pa pnb ps pms nds crh qu sa sah sco sq scn si sd szl su sw tl shn te bug vec vo wa wuu yi yo diq bat-smg zu lad kbd ang smn ab roa-rup frp arc gn av ay bh bi bo bxr cbk-zam co za dag ary se pdc dv dsb myv ext fur gv gag inh ki glk gan guw xal haw rw kbp pam csb kw km kv koi kg gom ks gcr lo lbe ltg lez nia ln jbo lg mt mi tw mwl mdf mnw nqo fj nah na nds-nl nrm nov om pi pag pap pfl pcd krc kaa ksh rm rue sm sat sc trv stq nso sn cu so srn kab roa-tara tet tpi to chr tum tk tyv udm ug vep fiu-vro vls wo xh zea ty ak bm ch ny ee ff got iu ik kl mad cr pih ami pwn pnt dz rmy rn sg st tn ss ti din chy ts kcg ve
Prefix: a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Portal di Ensiklopedia Dunia

Portal : Agama
Agama
Portal : Bahasa
Bahasa
Portal : Biografi
Biografi
Portal : Budaya
Budaya
Portal : Ekonomi
Ekonomi
Portal : Elektronika
Elektronika
Portal : Film
Film
Portal : Filsafat
Filsafat
Portal : Geografi
Geografi
Portal : Indonesia
Indonesia
Portal : Ilmu
Ilmu
Portal : Lingkungan
Lingkungan
Portal : Masyarakat
Masyarakat
Portal : Matematika
Matematika
Portal : Militer
Militer
Portal : Mitologi
Mitologi
Portal : Musik
Musik
Portal : Olahraga
Olahraga
Portal : Pendidikan
Pendidikan
Portal : Politik
Politik
Portal : Sastra
Sastra
Portal : Sejarah
Sejarah
Portal : Seni
Seni
Portal : Teknologi
Teknologi

Kembali kehalaman sebelumnya