Нова Слобода (Конотопський район)

село Нова Слобода
	Михайлівська церкваМихайлівська церква
Країна	Україна
Область	Сумська область
Район	Конотопський район
Тер. громада	Новослобідська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA59020110010060342
Облікова картка	Нова Слобода
Основні дані
Населення	1568
Поштовий індекс	41530
Телефонний код	+380 5442
Географічні дані
Географічні координати	51°22′23″ пн. ш. 34°07′28″ сх. д.H G O
Середня висота; над рівнем моря	169 м
Відстань до; районного центру	22 км
Найближча залізнична станція	Шечкове
Відстань до; залізничної станції	11 км
Місцева влада
Адреса ради	41530, Сумська обл., Конотопський р-н, с. Нова Слобода, вул. Центральна, буд. 3
Карта
	Нова Слобода
	Нова Слобода
Мапа
	Нова Слобода у Вікісховищі

Нова́ Слобода́ — село в Україні, у Новослобідській сільській громаді Конотопського району Сумської області. Населення становить 300 осіб^[1]. До 2017 орган місцевого самоврядування — Новослобідська сільська рада.

Географія

Село Нова Слобода знаходиться біля витоків струмка, який переходить у розгалужену мережу іригаційних каналів. На струмку кілька загат. На відстані 1,5 км знаходиться село Бувалине. Село розташоване за 85 км від районного центру (Конотоп), за 22 км від Путивля і за 11 км від роз'їзду Шечкове на лінії Хутір-Михайлівський — Ворожба.

Назва

Назва села походить від слова «слобода», тому що воно було засновано переселенцями з Полісся в XVI ст. на незаселених землях та на кордоні Гетьманщини і Московської держави, але так як нові поселення звільнялися на певний час від податків, то і називалися вони за давньою українською традицією слободами. Про те що жителі села, дійсно були переселенцями поліських земель, свідчить і їх мова. Навіть зараз збереглося багато слів білоруського походження. Назва (Нова) Слобода з'явилося вже в середині XVIII ст., коли село поповнилось новими переселенцями і кількість їх значно збільшилася. Жителів нашого, а також сусідніх сіл називали «горюнами». Походження назви «горюни» пояснюють по–різному. Але найбільш правдивою є та, що переселенці з Полісся покинули свої рідні місця з горя і злиднів, але навіть переселившися на нові землі, вони продовжували жити в «горі».

Історія

Першу згадку про село знаходимо в грамоті царя Федора Івановича під 1593 роком, саме цією грамотою до Мовчанського монастиря міста Путивля було приписано селище Слобода, але після набігу орд кримських татар в 1592 р. в ньому залишилось лише «шесть дворов, да два двора бобыльских».

У XVII—XVIII ст. історія нашого села тісно пов'язана з монастирями: спочатку Мовчанським (м. Путивль), а потім Софронієвським (на території села). Попавши в залежність від Мовчанського монастиря, селяни обробляли монастирську землю, займались розробкою лісу і вели роботи по осушенню болота. Тяжка праця підштовхувала їх до боротьби, в 1606 р. частина слобідського населення приєдналася до антифеодального повстання під керівництвом І. Болотникова, за що були жорстоко покарані.

У 1653 цар Олексій Михайлович жалуваною грамотою приписав селян Слободи до Софронієвскої пустині, яка дуже скоро переросла в справжнє містечко. Щоб забезпечити себе робочою силою монастир купував кріпосних селян в Росії і Білорусі, поселяв їх в селі, навколишніх селах. Саме в цей час і з'явилася назва Нова Слобода. Більшість жителів села була зайнята в господарстві Софронієвського монастиря. Вони обробляли землю, займались скотарством, працювали на лісорозробках, виготовляли цеглу, будували монастирські споруди. Наприкінці XVIII ст. монастирські селяни перейшли в розряд державних. Але життя їх не стало особливо кращим. В XIX ст. відбувається процес розшарування на багатих і бідних. Уже в 90-і роки XIX ст. почалося переселення в Сибір. За 1903—1908 роки 50 сімей із Нової Слободи в пошуках кращої долі переселилися в Томську губернію.

За даними на 1862 у власницькому селі Путивльського повіту Курської губернії мешкало 1947 осіб (961 чоловік та 986 жінок), налічувалось 238 дворових господарств, існувала православна церква, відбувалось 2 ярмарки на рік^[2].

Станом на 1880 рік у колишньому власницькому селі, центрі Новослобідської волості, мешкало 2374 особи, налічувалось 364 дворових господарства, існували православна церква, школа, школа, 2 лавки, 2 постоялих двори, 40 вітряних млинів^[3]. За 4 версти — монастир, 4 православні церкви.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 14 жителів села^[4].

Село Нову Слободу називають «українською Хатинню». 7 липня 1942 року гітлерівські карателі знищили 586 мирних жителів. У пам'ять про жертви нацизму в центрі села відкрито меморіал із каплицею «Дзвін Скорботи».

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Новослобідської сільської громади^[5].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Путивльського району, увійшло до складу новоутвореного Конотопського району^[6].

Докладніше: Обстріли Новослобідської сільської громади

Увечері 25 квітня 2022 року з боку російського селища Тьоткіно з важкого озброєння стріляли між селами Бунякине та Нова Слобода Конотопського району^[7].

14 липня 2024 року село обстріляли російські агресори. Зафіксовано 2 вибухи, ймовірно скид НВП з БПЛа^[8].

28 липня 2024 року село знову обстріляли російські агресори. Зафіксовано 1 вибух, ймовірно ФПВ-дрон; 2 вибухи, ймовірно БПЛа типу «Оріон»^[9].

11 серпня 2024 року село обстріляв агресор. Як повідомили в оперативному командуванні “Північ” зафіксовано 6 вибухів, ймовірно КАБ^[10].

26 серпня 2024 року російські загарбники продовжували обстрілювати прикордонні території Сумської області. Зокрема в селі зафіксовано 1 вибух, ймовірно ФПВ-дрон^[11].

27 серпня 2024 року оперативне командування “Північ” інформує про обстріли села. Зафіксовано 1 вибух, ймовірно ФПВ-дрон^[12].

13 травня 2025 року була оголошена обов'язкова евакуація із села^[13].

Пам'ятки

Біля села Нова Слобода на мальовничому пагорбі знаходиться Софроніївський монастир, заснований у XI столітті. Тривалий час він був одним з найважливіших духовних центрів України і Росії. На жаль, у XX ст. більшу частину монастирських споруджень було зруйновано. Непогано зберігся печерний комплекс монастиря. Туристи можуть оглянути підземні келії і навіть підземну печерну церкву. Нині діючий чоловічий Софроніївський монастир відроджується.

У 2017 році в с. Нова Слобода було відкрито музей горюнської культури, експозиція якого відтворює садибу горюнів кінця XIX — початку XX ст.^[14]. Екскурсії проводять горюнською мовою. Цей особливий діалект поєднує в собі російську, українську і білоруську мови, так що зрозуміти його не складе труднощів.

Біля села знаходиться ландшафтний заказник Монастирський ліс.

Сьогодення

До 1994 року в селі існував колгосп «Міровая революція», перейменований в «Софронієве угіддя». В 1998 році відбулося розпаювання колгоспних земель і майна, а на його місці виникли приватні підприємства «Легенда», «Гудімов», «Троценко». На сьогоднішній день в селі працює одне ПП «Троценко», приватна пилорама (працює 5 робітників). Частина земель орендується кооперативом «Ярославна» на чолі з В. Волковим. Залишається проблема безробіття, працездатне населення від'їжджає на заробітки.

Найбільшою подією в житті села за роки незалежності стала його газифікація, яка розпочалася згідно указу президента Л. Д. Кучми. В лютому 2004 р. президент держави Л. Д. Кучма, перебуваючи на Сумщині з одноденною робочою поїздкою, завітав до села і до Софронієвського монастиря. Він спілкувався з мешканцями села і був вражений розповіддю про трагедію 7 липня 1942 р. (за один день було знищено 586 жителів села). Л. Кучма віддав розпорядження газифікувати село, прокласти асфальтову дорогу до села і спорудити новий пам'ятник жертвам Новослобідської трагедії. 7 липня 2004 року тодішній прем'єр-міністр В. Янукович запалив символічний газовий факел, — в оселі прийшов газ.

У цей же день було відкрито новий монумент Дзвін скорботи (архітектор А. Дейнека). Головною деталлю монументу став дзвін — символ тривоги і радості. Це часовня, куди кожен може прийти помолитися, поставити свічку. Купол виконаний у формі сльози, яка впала з неба. Всередині нього вогонь — душі загиблих людей. Висота монументу — 14 м. З дня відкриття його вже відвідали тисячі екскурсантів.

Відомі люди

Максим Федорович Берлинський (1764—1848 рр.) — видатний історик, археолог, педагог. Закінчивши знамениту Києво–Могилянську академію в 1786 р., він займався викладацькою діяльністю. В 1800 році вийшла в світ написана ним «Історія Російська для потреби юнацтву», яка була прийнята як підручник в Києво-Могилянській академії. Крім викладацької діяльності, Берлинський все своє життя займався науково–дослідницькою роботою. Він є автором ряду наукових праць з історії Києва: «История города Киева», «Историческое описание Малороссии и города Киева».
Іван Опанасович Гудимов (1928—1992) — став видатним церковним діячем — митрополитом Леонтієм. В чотирнадцять років Іван Гудимов пішов в монастир — Глинську пустинь. У двадцять п'ять років закінчив Одеську духовну семінарію, а потім Московську духовну академію. В 1960 р. наш земляк одержав сан архімандрита і призначений намісником Одеського Успенського монастиря і ректором Одеської духовної семінарії. В 1968 р. одержав сан архієпископа. Потім владика Леонтій був архієпископом Сімферопольським і Кримським. З лютого 1990 р. став митрополитом Одеським і Херсонським, а через рік митрополитом Херсонським і Таврійським. Скоро призначений митрополитом Донецьким і Слов'янським. В 1992 році на 64 році життя раптово помер.
Подшивайлов Денис Протасович (1898—1962) — радянський воєначальник, гвардії генерал-майор.
Попов Михайло Федорович (1854—1919) — російський вчений-медик, професор, декан медичного факультету і ректор (1913—1916) Імператорського Томського університету.
Черняков Іван Тихонович (1936—2011) — видатний вчений–археолог. Професійна діяльність від студентських років була пов'язана з найдавнішим в Україні Одеським археологічним музеєм, який він очолював майже 10 років. Подальша наукова і творча діяльність відбувалася в інституті археології НАН України. У його науковому доробку понад 300 статей, монографії, підручники для студентів — істориків, незліченна кількість статей у періодичних виданнях, науково-популярні книги про історію України.
Костров Микола Михайлович (1950—2021) — український військовий і громадський діяч, заступник командувача Військово-Морських Сил України, начальник штабу ВМС України (1993—1996), контрадмірал.

Цікаві факти

Попри свою малочисельність горюни й досі плекають давні традиції — збирають лікарські трави, плоди та квіти. Збір супроводжується виконанням горюнських пісень. Місцева влада має бізнес-проєкт з виробництва чаїв під брендом «Горюнські чаї». Горюнські чаї мають лікувальні та чудодійні властивості. Ними лікують не тільки тілесні хвороби, а й душевні.^[15]
У Новослобідському лісі ростуть два дуби, вік яких оцінюється понад 450 років.
Село завжди славилося багатодітними сім'ями, особливо в 50-і — 80-і роки минулого століття. Тоді рідко в кого в родині було 2 дитини. В основному родини мали 3—5 дітей, а вісім жительок села були удостоєні почесного звання «Мати-героїня», бо народили і виховали по 10—12 дітей.
У серпні 2021 року на території села проведено всеукраїнський фестиваль субетносів України «На гостини до горюнів» у межах святкування 30-ї річниці незалежності України та започатковано традицію щорічного проведення фестивалю в селі Нова Слобода.