Оболенська Віра Аполлонівна

Оболенська Віра Аполлонівна
Оболенська Віра Аполлонівна
фр. Véra Obolensky
	Файл:Vera Obolenskaya.jpg
Ім'я при народженні	Віра Аполлонівна Макарова
Народилася	11 (24) червня 1911; Баку, Російська імперія
Померла	4 серпня 1944 (33 роки); Пльотцензеє, Берлін; ·обезголовлення
Поховання	Сент-Женев'єв-де-Буа
Громадянство
Діяльність	Учасниця Паризького підпілля
Галузь	Рух Опору[d]
Знання мов	французька
Учасник	Друга світова війна
Членство	Q3456552?
Батько	Аполлон Аполлонович Макаров
Діти	Аполлон Миколайович Оболенський
Нагороди
	; ; ;

|нагороди і премії= |опис зображення=

Віра Аполлонівна Макарова, у шлюбі Оболенська (Вікі (фр. Vicky); нар. 11 (24) червня 1911, Баку — пом. 4 серпня 1944, Пльотцензеє, Берлін) — героїня антифашистського руху Опору у Франції.

Ранні роки

Народилася 1911 року в Баку в родині Аполлона Аполлоновича Макарова, сина Аполлона Аполлоновича Макарова.

З 1920 року жила в еміграції у Франції. Після закінчення школи працювала моделлю, потім секретаркою.

У 1924 році українська художниця Зінаїда Серебрякова написала її портрет^[3].

У 1937 році стала дружиною князя Миколи Олександровича Оболенського (1900—1979), сина генерал-майора Олександра Оболенського, градоначальника Петрограда в роки Першої світової війни^[4]. У 1938 році Віра народила сина, названого Аполлоном на честь дідуся.

Участь у Русі Опору

З початку окупації Франції Німеччиною в 1940 році Віра Оболенська спільно з чоловіком вступила до Руху Опору і увійшла до одного з підпільних гуртків. Цей гурток після об'єднання з іншою групою отримав назву «Цивільна і військова організація» (Organisation Civile et Militaire; скорочено OCM).

Віра Оболенська, відома в підпіллі як Вікі, стала однією з найближчих соратниць гуртка Жака Артю, а після його арешту в грудні 1941 року — нового лідера OCM полковника Альфреда Туні, займаючи пост генеральної секретарки організації.

«Працюючи в підпільній організації, вона збирала інформацію про сили окупантів, допомагала радянським військовополоненим, спрямованим німцями на будівництво Атлантичного валу…
Вона проявила проникливість, далекоглядність і рідкісну холоднокровність, яка не раз рятувало підпільників. Її пам'ять була феноменальною: вона нічого не записувала, але пам'ятала все імена, адреси, паролі.
До літа 1943 року підпільна "Цивільна й військова організація" нараховувала в своїх рядах уже 63 тисяч чоловік. Вони діяли в контакті з підпільним „ Братством Нотр-Дам“ і силами „ Вільної Франції“, очолюваними генералом де Голлем»^[4].

ОСМ також займалася розвідувальною діяльністю, організацією втеч і вивезенням за кордон британських військовополонених.

Віра Оболенська опікувалася зв'язками з іншими підпільними групами та координацією спільних дій. Нацисти намагалися впровадити свого агента до організації, але завдяки Вірі Оболенській ця спроба була зірвана.

Арешт та смерть

Віра Оболенська була заарештована 17 грудня 1943 року на конспіративній квартирі.

У в'язниці їй довгий час вдавалося вводити гестапівських слідчих в оману, а потім вона відмовилася давати будь-які свідчення. Слідчі гестапо прозвали її «Prinzessin — ich weiß nicht» («Княгиня — я не знаю»)^[5].

Збереглися свідчення про такий епізод: німецький слідчий з удаваним подивом запитав її, як це російські емігранти-антикомуністи можуть чинити опір Німеччині, котра воює проти комунізму: «Вони з глузду з'їхали, чи що? Який їм сенс бути з голлістами, в цьому комуністичному гнізді? Послухайте, мадам, допоможіть нам краще боротися з нашим спільним ворогом на Сході». На це Оболенська заявила: «Мета, яку ви переслідуєте в Радянському Союзі, — руйнування країни і знищення слов'янської раси. Я росіянка, але виросла у Франції і тут провела все своє життя. Я не зраджу своєї батьківщини, ні країни, яка мене прихистила». Тоді німці взялися за її «антисемітську лінію». «Я християнка, — відповіла їм на це Віра, — і тому не можу бути расисткою».

Після винесення смертного вироку Вірі Оболенський було запропоновано написати прохання про помилування, але вона відмовилася.

В липні 1944 року після висадки союзників у Нормандії Віру Оболенську перевезли до Берліну, де 4 серпня 1944 року о 13 годин стратили на гільйотині у в'язниці Пльотцензеє.

Могили Оболенської немає, але на російському цвинтарі під Парижем в Сент-Женев'єв-де-Буа на честь її пам'ять встановлений кенотаф^[4]. Згідно з волею генерала Зиновія Пєшкова, він похований біля підніжжя кенотафа Віри Оболенської на знак поваги до неї та її подвигу.