Олександрівська дзвіниця
Олександрівська дзвіниця — дзвіниця Свято-Успенського собору в місті Харків, побудована у 1821—1844 роках. Має висоту 89,5 м, та є другою за висотою дзвіницею в Україні та найвищою у Харкові[3][4]. До 2006 року Олександрівська дзвіниця була найвищою будівлею Харкова[5][6][7][8][9]. Пам'ятка архітектури національного значення № 1603[10]. Історія Перша згадка про Успенський собор в писемних джерелах зустрічається в донесенні 1658 року воєводи Офросімова до Москви.[11][12] У 1685—1687 роках була побудована нова кам'яна будівля Успенського собору з окремою дзвіницею, її дата будівництва невідома[13]. У 1733 році собор постраждав від великої міської пожежі. Від храму залишились тільки кам'яні стіни, але за рік храм був відбудований. Коли в стінах храму виявили тріщини, стало зрозуміло, що навіть капітальний ремонт будівлю не врятує. Було прийнято рішення побудувати на цьому місці новий собор.[14][15][16] Будівництво нового собору тривало з 1771 по 1777 рік[17], а стара дзвіниця була залишена. 13 лютого 1819 року на зборах було вирішено демонтувати стару дзвіницю, бо вона не відповідала пишному стилю храму, а також було ухвалене рішення про зведення нової дуже високої дзвіниці на честь перемоги над Наполеоном у війні 1812 року[13]. Дзвіницю вирішено назвати Олександрівською[18][19]. У квітні 1819 року стара дзвіниця знесена, а 1821 року розпочалося зведення нової за проєктом професора архітектури Харківського університету Євгена Олексійовича Васильєва.  Будівництво тривало з 1821 по 1844 рік. Було зібрано багато пожертв, але роботи велись без поспіху і з перервами. 1833 року помер Євген Васильєв, тому з 1837 року роботи очолював архітектор Андрій Андрійович Тон, відомий своїми проєктами церков і будівель в стилі класицизм[20]. Дзвіницю намагались зробити наскільки можливо міцною, тому фундамент дзвіниці заглиблений у твердий ґрунт на 10 м, стіни завтовшки понад 6 м[19]. При будівництві було використано 3,5 млн цеглин і 65,5 тонн зв'язного заліза. На дзвіниці було встановлено 12 дзвонів, найменший дзвін важив 8 кг, а найбільший — понад 3 тонни.[20][21] 4 листопада 1846 отримав статус катедрального, а Покровський собор, який до цього був катедральним, став просто монастирським храмом.[21] Оскільки дзвіниця собору зводилась «въ память избавления отечества отъ нашествія иноплеменныхъ въ 1812 году», на дзвіниці було зроблено надпис:[19] «Богу Спасителю за избавленіе отечества отъ нашествія галловъ и съ ними двадесяти языкъ».  У 1855 Харківське міське зібрання ухвалило рішення за міські кошти встановити на дзвіниці баштовий годинник і утримувати коштом міста годинникаря. Влітку 1862 року годинник французького виробництва, зроблений паризькою фірмою «Борель», встановили.[19][20] У вересні 1863 року колишній найбільший 200 пудовий дзвін був замінений коштом промисловців братів Рижових, набагато більшим дзвоном вагою понад 16,1 тону. Його підняття і встановлення на першому ярусі дзвіниці зібрало велику кількість глядачів.[19] Невдовзі до дзвіниці прибудували каплицю, яку посвятили на честь Святого Миколая. У 1889 році в ній був встановлений відлитий зі срібла так званий Царський дзвін вагою 300 кг. На дзвоні серед орнаментів зображена монограма з ініціалами імператора, оточена гірляндою з рельєфним зображенням імен імператорських дітей.[19] У 1924 на дзвіниці була встановлена антена першої української радіостанції. День першого виходу радіостанції в ефір — 16 листопада — став професійним святом працівників радіо та зв'язку[22]. Студія розміщувалась поблизу і для того, щоб дзвін не заважав трансляціям, а також у рамках антирелігійної кампанії, собор в цьому ж році закрили[22]. Пізніше передавальний пристрій встановили всередині собору, знищивши при цьому цінні фрески. Радіостанція працювала до 1941 року.[23] Наприкінці 1950-х років в соборі провели ремонтні роботи за проєктом архітектора В. Коржа і мистецтвознавця Р. Кутепової. Була перекрита стеля, обтинькований і пофарбований фасад.[24] У 1959 році була частково відреставрована Олександрівська дзвіниця:[25] перекритий і позолочений купол. Також були замінені сходи,[24] на дзвіниці встановлений новий годинник з діаметром циферблата 3,7 м і довжиною хвилинної стрілки понад 1,5 м.[25] Роботи з відновлення автентичного вигляду собору і дзвіниці почались у 1970-х роках і тривали 12 років.[24]. Керувала роботами Корнеєва Валентина Іванівна. Після укріплення фундаменту і стін, були зведені п'ять куполів, їх покрили міддю, позолотили й встановили хрести. Було реставровано фасад: розібрані пізніші прибудови, відтворені карнизи, наличники вікон і втрачені архітектурні елементи. Також були реставровані інтер'єри.[24] У 1985 році ураган пошкодив оточену лісами дзвіницю.[26] До 350-річчя Харкова Укрпоштою у 2004 році виготовлена поштова марка, на якій зображена дзвіниця Успенського собору[27], а НБУ випустив монету номіналом 5 гривень, із зображенням дзвіниці собору на аверсі[28]. Дзвіниця Успенського собору є окремою від собору пам'яткою архітектури національного значення з охоронним номером № 1603[10]. Наразі й дзвіниця і храм належать Українській православній церкві Московського патріархату[29]. Московським патріархатом на дзвіниці встановлено велику дошку із зображення герба Росії, зброї та написом російською мовою «Александро-Невская колокольня построена усердиями горожан в ознаменование победы в отечественной войне 1812 года, признательности Богу в спасении России от нашествия Наполеона и входа русских войск в Париж.». До 2006 року Олександрівська дзвіниця була найвищою будівлею Харкова[5][6][7][8][9]. У 2006—2007 роках цей статус перейняв ряд житлових комплексів, зокрема ЖК «Піонер» і «Світлий будинок»[30][31]. У 2022 під час Російського вторгнення в Україну собор постраждав від обстрілу російських військ[32]. ОписПерша дзвіниця являла собою невелику двоярусну чотириповерхову прямокутну споруду з арковими вікнами. Ймовірно, майже без деталей. Нагорі шатровий дах з невеликим хрестом. Нова дзвіниця виконана у стилі класицизм, як і більшість інших споруд Євгена Васильєва. Дзвіниця розділена на 5 ярусів: перший двоповерховий ярус з арковими вікнами, частина з яких глухі. Над вікнами другого поверху — трикутні сандрики. В центрі, навколо головного входу в храм, чотири пілястри тосканського ордера, які підтримують фронтон, де був напис. Другий ярус квадратний у плані з чотириколонним портиком. В центрі розташована арка, яку також підтримують менші колони. Третій ярус — круглий, має двоколонні портики й чотири арки, й чотири глухі вікна. Четвертий — розділено півколонами, зроблено чотири арки у всю висоту поверху. П'ятий прикрашено карнизами над циферблатами годинників. Нагорі ярусу — ще один карниз, що відокремлює купол з золотим покриттям. Колони й півколони другого, третього і четвертого ярусів — коринфського ордера. В центрах їх капітелей є маленькі маскарони янголів. Дзвіниця є домінантою усього центру міста, її видно з багатьох місць у Харкові. З верхнього ярусу дзвіниці відкривається панорамний краєвид на центр міста і Залопань. Наразі вона не використовується як оглядовий майданчик. Галерея
Див. також
Примітки
 Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Свято-Успенський собор
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_28.jpg)
_17.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
