Ольга Олександрівна Романова

Ольга Олександрівна Романова
Народилася	1 (13) червня 1882[4][5]  Петергоф, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія[6]
Померла	24 листопада 1960(1960-11-24)[1][2][3] (78 років)  Торонто, Канада[6]
Поховання	Кладовище Йорк (Торонто)
Країна	Російська імперія
Місце проживання	Великий Гатчинський палац Санкт-Петербург Амалієнборг Hvidøred Торонто Halton Countyd Cooksvilled
Діяльність	художниця, філантропка, аристократка
Вчителі	Ivan Zhdanovd
Знання мов	російська[7][8], англійська і французька
Роки активності	1902[9] — 1960[9]
Суспільний стан	Член королівської родини
Титул	Grand Duchessd
Рід	Гольштейн-Готторп-Романови
Батько	Олександр III[4][5]
Мати	Марія Федорівна
Брати, сестри	Микола II, Олександр Олександрович, Георгій Олександрович, Ксенія Олександрівна і Михайло Олександрович
У шлюбі з	Ольденбургський Петро Олександровичd і Куликівський Микола Олександровичd
Діти	Guri Nikolaevich Kulikovskyd[3] і Tikhon Nikolaevich Kulikovskyd[3]
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Ольга Олександрівна Романова (1 (13) червня 1882 — 24 листопада 1960) — остання Велика княгиня, молодша дочка імператора Олександра III Олександровича і імператриці Марії Федорівни — після Миколи, Олександра, Георгія, Ксенії та Михайла. Художниця.

Виросла в Гатчинському палаці в передмісті Санкт-Петербурга. Відносини з матір'ю, імператрицею Марією Федорівною, були холодними.

У 1901 році одружилася з герцогом Ольденбурзьким. Шлюб був невдалим і закінчився розлученням. Згодом Ольга Олександрівна вийшла за Миколу Куликовського. Після падіння династії Романових поїхала до Криму з матір'ю, чоловіком і дітьми, де вони проживали в умовах, близьких до домашнього арешту. Її брати Микола з сім'єю і Михайло були страчені. В 1925 році в Берліні зустрічалася з найвідомішою лже-Анастасією — Анною Андерсон.

Одна з небагатьох членів Імператорської родини, які врятувалися після більшовицького перевороту (чому сприяв начальник охорони П. Л. Задорожний). В еміграції жила в Данії, потім Канаді, пережила всіх інших онуків (онук) імператора Олександра II. За своє життя написала понад 2000 картин, доходи від продажу яких дозволяли їй підтримувати сім'ю і займатися благодійністю. Померла у віці 78 років, за сім місяців після смерті старшої сестри.

• Манойленко Ю. Е., Манойленко А. С. «По беспредельному милосердию своему». К 110-летию образования Санкт-Петербургского Комитета помощи нижним чинам Маньчжурских армий // Военно-исторический журнал. — 2016. — № 7. — С. 48-50.