Осіннє рівнодення в українській культуріОсіннє рівнодення в українській культурі — корпус уявлень про осінній час, коли довжина світлового дня у добі дорівняє довжині ночі. Ці уявлення зафіксовані в фольклорі, містичних течіях, популярній культурі тощо. Складність класифікації полягає в тому, що неоязичницькі тексти, присвячені осінньому рівноденню, без належної критичної оцінки інтегруються у наукові розвідки та активно експлуатуються медіа як достовірні повідомлення. Внаслідок мультикультурності інформаційного суспільства сучасне трактування осіннього рівнодення в українській традиції забарвлене численними запозиченими мотивами.  Осіннє рівнодення в традиційній культуріОскільки у давніх слов’ян язичницький рік складався із двох циклів: весняно-літнього і осінньо-зимового, то відлік року відзначався відповідно до початку (пора весняного рівнодення — 21 березня) і закінчення польових робіт (осіннього рівнодення — 23 вересня)[1]. Дохристиянську обрядовість осіннього рівнодення пов’язують із двома божествами: Світовидом[2] та Авсеном (Овсеном, Таусеном)[3]. Дослідник Володимир Конопка припускає, що звичаї та обряди в цей період мали сезонний характер. З утвердженням християнства з його структурою церковних свят більшість з цих обрядів та звичаїв отримали прив’язку до конкретної дати народного календаря. Враховуючи географічні та кліматичні особливості, вони розподілилися за такими святами як Семена, Друга Пречиста, Воздвиження, Івана Богослова, Покрови. Відтак, ці практики отримали тяглість майже в місяць[4]. Після календарної реформи осіннє рівнодення наблизилося до дати Різдва Пресвятої Богородиці (Другої Пречистої), що в окремих українських селах разом із Різдвом та Великоднем прирівнювалася до головних «дванадесятих свят» у році[5]. Дослідниця Наталія Стішова зазначає, що із цим днем пов’язана дохристиянська традиція, у якій збереглася обрядодія культу «Рожениць», або свята «Роду-Рожаниць»:
Також науковиця говорить, що це був останній період у році для збору чарівного зілля, яке мало приворотні властивості. До його складу входила калина та барвінок. На Другу Пречисту заборонялося виходити на дороги, де можна було зустріти «нечистих» (плазунів)[6]. Уявлення в неоязичництвіПредставники громади «Вінець Бога» підкреслюють, що святкування осіннього рівнодення пов’язане зі Світовидом і називають його при цьому іменем Сивояр. Вони дотримуються обряду Свято свічки, або Весілля Свічки — обрядового запалення вогню в домівці від освяченої свічі. Уточнюється:
Ще один обряд цієї громади на осіннє рівнодення — випікання короваю з пшениці цьогорічного врожаю, як символ добробуту і достатку[7]. Галина Лозко розповідає, що сучасна громада Рідної Віри в цей день ходять до статуї Світовида, де з піснями й хороводами покладають йому на голову вінок з квітів та колосся. Після цього «Коло Свароже вступає в період Корочуна, найкоротшого дня, найтемнішої частини року»[8]. Посилаючись на працю Галини Лозко «Українське народознавство» та інші джерела, інтернет-портал «Аратта» пише, що під час осіннього рівнодення на землю приходять пращури. Необхідними атрибутами свята є останній сніп жита, зібраний в полі (Дідух), також згадуються обрядові дії із короваєм, що спечений з нового врожаю. У цей день влаштовують великі братчини — бенкети, на які сходиться вся громада, кожен приносить найкраще від свого столу до столу родовому. На третій день після рівнодення святкують Овсеня, під час якого прощаються зі Світлим Богом Семиярилою, активність якого випадала на літній період[9]. На сайті громади «Полум'я Роду» Руського Православного Кола йдеться про те, що 24 вересня — це Овсень Великий, або ж Різдво Миробога — найбільше осіннє свято врожаю[10]. Волхв Руського православного кола Світовит Пашник, посилаючись на свій переклад Велесової книги, стверджує, що осіннє рівнодення має божественного покровителя на ім’я Лад[11], [12]. Під назвою «Світовид осінній», або ж «свято Врожаю» входить із шістьма іншими основними святами до Кола Сварожого. Згідно з повідомленням[13] Миколи Кравченка осіннє рівнодення стало для полку «Азов» меморіальним святом, а містерії, що виконують на нього, отримали назву «День Мертвих», оскілки представниками цієї спільноти вважається, що в цей час померлі воїни стають до військового строю своїх живих побратимів. Згідно з цією традицією Свято Свічки перетворилося на Свято Смолоскипа. Медіа-культураВ матеріалах українських мас-медіа в темі осіннього рівнодення факти традиційної народної обрядовості часто переплітаються із порадами від представників містичних традицій (вітчизняних неоязичників, вікканів, магів, астрологів тощо). Де рекомендують практикувати медитації, афірмації, прийоми симпатичної магії та ін. Здебільшого мета таких дій — закликати у своє життя кохання, гроші, позитивні ситуації. Для прикладу:
Також у медіа можна зустріти різноманітні трактування дня осіннього рівнодення із посиланням на традиції, що називаються «слов’янськими». Зокрема особливого поширення набула назва цього дня Осеніни (або варіант написання «Осинини»), що можливо запозичена з російської культури[15] (принаймні саме там зустрічаються також такі назви як «Вторые осенины» та «Осенние оспожинки»). Серед іншого трапляється і таке трактування:
Ще одна медіазгадка[17] розвиває вже згадану рідновірську концепцію про осіннє рівнодення як день, коли літнє сонце на ім’я «Семиярило» змінюється осіннім сонцем «Сивояром». Все це є «сезонними» іменами бога Ярила, який влітку стає всемеро сильнішим, а взимку сивим і мудрим. МистецтвоЗгадується у двох віршах Павла Мовчана: в творі «Світовид — збруцький ідол» [18] наводиться побічно, але стає наскрізним образом в поезії «Осіннє рівнодення»[19]. Також цьому явищу присвячена пейзажна лірика Василя Мойсишина, де описуються гора Смотрич[20]. Див. такожПримітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
