П'єр Жан Жув
П'єр Жан Жув (фр. Pierre Jean Jouve, 11 жовтня 1887, Аррас — 8 січня 1976, Париж[7]) — французький поет, прозаїк, есеїст, перекладач. БіографіяЗ народження був слабкий здоров'ям, дуже прив'язаний до матері, що була вчителькою музики, та до молодшої сестри. РолландизмНа початку XX століття був близький до унанімізму, групи Абатство. Як художник, Жув розвинувся під впливом Рене Гіля та Жуля Ромена, в оформленні віршів освоїв верлібрізм. Сенс і виправдання життя Жув вбачав у любові та співчутті до людей. У роки Першої світової війни був активним членом пацифістського руху на чолі з Роменом Роланом, про якого пізніше написав монографію «Живий Р. Роллан» (1920). Пацифістські настрої прозвучали в книгах «Трагічні поеми» (1922) та «Шпиталь» (1927). Як і всі ролландисти, був під великим впливом толстовства. Вітаючи російську революцію як провісницю «нової ери», він не закривав очі на репресії в Радянської Росії. Мотиви творчості Жува — любов та співчуття до принижених та ображених, іноді доходять до протесту проти несправедливості сучасного світу. Мрії про майбутнє поєднуються у нього з болісним песимізмом — як в збірках віршів від «Présence» (1912) до «Voyage sentimental» (1923). Релігійне навернення 1925 року пережив духовну кризу та релігійне навернення, викреслив з життя все написане до цього часу. Жув одним з перших письменників сприйняв відкриття психоаналізу, водночас цікавився одкровеннями європейських містиків (Святий Франциск Ассизький, Свята Тереза, Іван від Хреста, Свята Катерина Сієнська), шуканнями Гельдерліна, К'єркегора, Нерваля, Бодлера, Рембо, Стефан Малларме. Важливий наскрізний мотив поезій та прози Жува — міфологія жіночого, «пошуки потаємної Єлени»). Такі зацікавлення знайшли своє відображення в романах «Паоліна 1880», 1925, «Вагадю», 1931, «Криваві історії», 1932 та збірках віршів «Одруження», 1928, «Кривавий піт», 1934, «Небесна матерія», 1937, «Змилуйся, Господи», 1938. ЕміграціяРоки Другої світової війни провів у еміграції в Швейцарії, але його вірші (збірка «Паризька богоматір», 1944) та публіцистика становили серцевину інтелектуального Опору: недарма після закінчення війни Шарль де Голль в телеграмі за 12 травня 1945 року назвав його «унікальним виразником французької душі протягом усіх цих останніх років». Пізнішу творчість Жува пронизують роздуми про долю особистості, втягнутої в катастрофи століття, які видаються йому передвістям Апокаліпсису (збірки віршів «Діадема», 1949, «Ліричне», 1956). В останні роки писав мемуари. Літературна співпрацяЖув дружив та листувався з Роменом Ролланом, Стефаном Цвейгом, Жаном Поланом, П'єром Клоссовскі, Жое Буске, Жаном Валем, Жаком Лаканом, Еудженіо Монтале, Джузеппе Унгаретті та багатьма іншими сучасниками. Жув і образотворче мистецтвоДружив та співпрацював з Франсом Мазерелем, Андре Массоном, Бальтюсом, Жозефом Сіма (Йозеф Шима), Філіп Романом. Жув і музикаТоваришував з Бруно Вальтером, Артуро Тосканіні, співпрацював з композитором Мішелем Фано, протягом ряду років вів музичну хроніку у журналі Нувель ревю франсез. Присвятив розгорнуті есе творчості Моцарта та Берга. ПерекладацтвоПерекладав твори Франциска Ассизького, Терези Авільської, Шекспіра, Гельдерліна, Кіплінга, Чехова (Три сестри), Ведекінда, Рабіндраната Тагора, Джузеппе Унгаретті. Визнання та спадщинаТворча спадщина Жува доволі велика. У видавництві «Меркюр де Франс» було опубліковано два товсті томи, дбайливо підготовлені Жаном Старобінскі. Жуву присвячені есе та спогади Зигмунда Фрейда, Райнера Марія Рільке, Андре Жіда, Генріха Манна, Гастона Башляра, Жое Буске, Роже Бастіда, Жана Касу, П'єра Емманюеля, Корінни Бій, Іва Бонфуа, Жана Старобінскі та інших письменників та дослідників. Кілька його романів було екранізовано, про Жува знято документальні стрічки (1989, 1996). Вибрані твориВірші
Романи та повісті
Есе
Вибране
Українські перекладиДекілька творів Жува українською переклав Микола Терещенко. Література
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
