Панченко Любов Михайлівна
Любо́в Миха́йлівна Па́нченко (2 лютого 1938, с. Буча, Київський район, Київська область — 30 квітня 2022, Київ, Україна) — українська художниця-модельєрка[3], почесна громадянка міста Бучі, лауреат премії ім. В. Стуса (2001)[4], член Союзу Українок[5]. Належала до групи мисткинь-шістдесятниць, які відроджували українську культуру в часи хрущовської відлиги[6]. Померла внаслідок окупації Бучі російськими військами у 2022 році. БіографіяНародилась художниця 2 лютого 1938 року в селищі Буча Київського району Київської області[7][8]. У кінці 1950-х закінчила Київське училище прикладного мистецтва (відділ вишивання)[3]. Згодом працювала у кравецькій майстерні й водночас розширювала свої обрії пізнання мистецтва, захопилася ліноритом. 1968 року вступила на вечірнє відділення факультету графіки Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова[3]. У 1960-ті роки відвідувала Клуб творчої молоді «Сучасник», стала членкинею літературної секції «Брама». Любов Панченко працювала в Проєктно-конструкторському технологічному інституті художницею-модельєркою та в Республіканському будинку моделей. На той час припадає розквіт її яскравого таланту: вона створює серію акварелей, моделі одягу, зразки вишивок, графічні заставки до книжок, живописні полотна. Чимало розробок її вишивок публікувалися у журналі «Радянська жінка»[5]. Любов Панченко обстоювала українську мову і культуру. Вона малювала писанки, вишивала національні строї для хорів, збирала гроші для допомоги політв'язням, що відбували покарання «за антирадянську агітацію та пропаганду». За її участі в Києві відродилася традиція різдвяного колядування та вертепу[9]. Мешкала в Лісовій Бучі. 30 квітня 2022 року, згідно з повідомленням міського голови міста-героя України Бучі Анатолія Федорука, Любов Михайлівна померла в лікарні на 85-му році життя, після місяця голодування в окупованій Бучі. «Жінка відійшла у вічність на 85-му році життя. Любов Панченко не змогли зламати в КДБ, але художниця дуже постраждала під час нової російської навали»[10]. Похована 2 травня 2022 року в Бучі, на Яблунському кладовищі, поряд з могилою свого чоловіка, художника Олексія Олійника. ВиставкиУ 2008 році у Національному музеї літератури України експонувалася ювілейна виставка Любові Панченко — понад 150 творів: живопис, графіка, аплікація. Євген Сверстюк, правозахисник, письменник тоді зауважив: «Ці роботи явно несуть печать геніальності. Вона живе у своєму світі, вона відкриває нам цей світ»[3]. 2014 року в музеї Грушевського в Києві була представлена експозиція «Світе мій!»[11]. Зараз роботи Панченко можна побачити у приватних колекціях її друзів, а також у Музеї шістдесятництва у Києві. Героїня арт-гри2021 року Спілка українських аніматорів створила серію інтерактивних новел «60. Втрачені скарби». Це проєкт про художниць-шістдесятниць, які протистояли тоталітарному режиму та зазнавали репресій з боку радянської влади. Українські аніматори створили гру проєкт з мінігри, головною героїнею якої стала Любов Михайлівна Панченко[12]. Героїня фотодокументальної виставки «Комунізм=Рашизм»Художниця є однією з героїнь фотодокументальної виставки «Комунізм=Рашизм», яку розробив Архів національної пам'яті[13]. Виставка «Комунізм = Рашизм» — це 13 історій про українців XX та XXI століть, які постраждали від радянської та російської влади. Історії вибрані не випадково — вони проводять паралель між злочинами комунізму та рашизму. Вшанування пам'яті
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
