Пападжанов Михайло Іванович
Михайло Іванович Пападжанов варіант написання Мікаел Ованесович Пападжанян (7 вересня 1868 БіографіяЗа національністю вірменин. З дворян Еріванської губернії. Випускник 1-ї Тифліської гімназії. У 1890 закінчив юридичний факультет Новоросійського університету. Протягом приблизно року працював у Тифліському окружному суді[2]. Надалі став присяжним повіреним; займався адвокатською практикою в Ерівані, Олександрополі та Тифлісі[2]. Обраний гласним Олександропольської міської думи. З 1899 проживав у Баку; служив присяжним повіреним у Бакинському окружному суді. Обіймав низку громадських посад: голова Бакинського комітету присяжних повірених, голова Опікунської ради вірменських шкіл у Баку та шкіл Вірменського людинолюбного товариства (перший Католикос усіх вірмен)[2]. У 1907 році одружився зі спадкоємицею нафтових копалень. У квітні 1912, за даними російської поліції, був членом Східного Бюро партії «Дашнакцутюн», у цій ролі вів переговори з П. М. Мілюковим. Незабаром після цих переговорів Пападжанов виїхав до Константинополя, де провів численні наради з вірменськими суспільно-політичними діячами, як передбачається, для того, щоб змінити позицію партії Дашнакцутюн по відношенню до Російської імперії[3]. 20 жовтня 1912 р. обраний до Державної думи IV скликання від загального складу виборців трьох закавказьких губерній. Приступив до участі у думських засіданнях 23 січня 1913 року. Передбачається, що приїхати на початок 1-ї сесії (а саме до 15 () Пападжанов не зміг через хворобу[4], проте відомо, що наприкінці 1912 року Пападжанов разом з Миколою Адонцем все ще перебував у Константинополі[5]. Увійшов до складу Конституційно-демократичної фракції. Складався членом багатьох думських комісій: за народною освітою, земельною, продовольчою, за запитами, у напрямку законодавчих пропозицій, про заміну сервітутів, про обов'язкове право, у військових та морських справах. У продовольчій комісії з другої половини 1-ї сесії товариш секретаря. 20 липня 1915 року виступив із трибуни Державної Думи з повідомленням про звірства, що чиняться над вірменами на території Туреччини. Входив до складу Прогресивного блоку Думи. Активний учасник Лютневої революції. З 27 лютого 1917 року призначений Тимчасовим комітетом Державної думи до осіб «для реєстрації опитування, затримання чи звільнення», обраний головою Комісії для прийняття затриманих військових і вищих цивільних чинів. С. П. Мансирєв згадував:
Організатор та учасник Нижчої слідчої комісії. Мав залишити її, оскільки був відряджений на Кавказ. Починаючи з 9 березня 1917 року комісар ТКДД та Тимчасового уряду в Особливому Закавказькому комітеті. Підтримував колегіальність у діяльності комітету, принципи рівного партійного та національного представництва у його складі. У вересні 1917 року брав участь в Установчому з'їзді Вірменської народної партії, став одним із її керівників. З червня 1917 багаторазово намагався відмовитися від повноважень комісара Тимчасового уряду, але керівництво Вірменської народної партії чинило опір заміні Пападжанова, вважаючи його «найкомпетентнішою і найавторитетнішою особою». 12 жовтня 1917 року все ж таки відмовився від членства в Особливому Закавказькому комітеті. Був членом Закавказького комісаріату. 4 червня 1918 року підписав Батумський договір «про мир і дружбу» з урядом Османської імперії від імені Республіки Вірменія[7]. У грудні 1918 р. брав участь у переговорах з Грузинським урядом у Тифлісі для врегулювання вірмено-грузинського конфлікту. У січні 1919 вів переговори в Баку з головою уряду Ханом-Хойським про участь представників вірменської громади в уряді та парламенті та з главою англійського експедиційного корпусу генералом Вільямом М. Томсоном[8]. У лютому 1919 виїхав на Паризьку мирну конференцію у складі делегації Республіки Вірменії[9]. У Парижі в липні 1919 року редагував спільно Г. Норатункяном «Проект про допомогу», згідно з яким Республіка Вірменія повинна була перебувати під 10-річним мандатом США[10]. У 1920 на Другому національному конгресі західних вірмен була прийнята резолюція за проектом, складеним Пападжановим[3]. У 1925 році в Парижі був кандидатом у масонську ложу[11]. Член Об'єднання російських адвокатів у Франції[12]. В 1929 році був направлений його партією в Радянський Союз для того, щоб обговорити з урядом Радянської Вірменії проблему відновлення зв'язків між східними і західними вірменами[джерело?]. Помер під час цієї поїздки, за одними відомостями в Тифлісі[джерело?], за іншими в Єревані[13]. У 1930 році Об'єднання російських адвокатів у Франції провело вечір пам'яті Пападжанова[12]. Примітки
Література
Рекомендовані джерела
Архіви
|
Portal di Ensiklopedia Dunia