Передмістя (Чортківський район)

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (травень 2018)

село Передмістя
Церква святого Архистратига Михаїла
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Тер. громада	Бучацька міська громада
Код КАТОТТГ	UA61060070260069932
Облікова картка	Передмістя
Основні дані
Населення	370
Територія	1,130 км²
Густота населення	327,43 осіб/км²
Поштовий індекс	48467
Телефонний код	+380 3544
Географічні дані
Географічні координати	48°58′25″ пн. ш. 25°28′23″ сх. д. / 48.97361° пн. ш. 25.47306° сх. д. / 48.97361; 25.47306
Водойми	Потічок
Найближча залізнична станція	Бучач
Відстань до залізничної станції	17 км
Місцева влада
Адреса ради	48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі, 1
Сільський голова	Басараба Марія Петрівна
Карта
Передмістя
Передмістя
Мапа
Передмістя у Вікісховищі

Передмі́стя — село в Україні, у Бучацькій міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на півдні району, на річці Потічок. Центр колишньої сільської ради^[1].

Населення 359 осіб (станом на 2007 рік).

Назва походить від того, що тривалий час село було складовою частиною Язловця.

За даними, наведеними в «Географічному словнику Королівства Польського», метричні книги села мали записи, починаючи з 1721 року.^[2]

Власником маєтку в селі був граф Владислав Кшиштоф^[3] Волянський.^[2] — зять графа Мавриція Дідушицького,^[4]

1880 року діяла греко-католицька церква Святого Михайла — філіяльна від церкви у Язловці. Храм був дерев'яним^[2].

Перед І-ю світовою війною діяла філія товариства «Просвіта». 1908 року філія налічувала 116 членів, бібліотека — 137 книжок, мала крамницю. Голова філії — Максим Лоґуш.^[5]

Близько 1913 р. було зведено будівлю Народного Дому (згорів під час І-ї світової війни; 1917 р. — відбудований).
До 1919 р. в сільській школі велось українською мовою; після окупації, з 1920 р. — польською.
Діяли філії українських товариств «Просвіта», «Січ», «Сільський господар», «Рідна школа»; Каса Райффайзена, хор.

1914 р. було відсвятковано 100-у річницю з дня народження Т. Г. Шевченка.^[6]

Переписи:
1841 р. в селі проживало 256 українців.
1880 р.: всього — 579 жителів. з них: 471 (81,3 %) українець, 78 (13,5 %) поляків, 30 (5,2 %) жидів.
1900 р.: всього — 738 жителів. з них: 604 (81,9 %) українці, 77 (10,4 %) поляків, 57 (7,7 %) жидів.^[7]
1914 р. мешкали 808 осіб.^[8]

На заробітки виїжджали: до Німеччини, США, Канади, Боснії.
Була 1 корчма.^[6]

У лавах УСС було 4 чоловіків.
В рядах армії Австро-Угорщини загинуло 12 осіб, 5 — повернулись інвалідами.
Через село проходила лінія фронту. Половина села була знищена, 50 господарств спалені.

У роки визвольної війни 1918—1920 років у лавах УГА служили представники наступних родин: Саранчуків, Ваславських, Кривовичів, Лоґушів, Пастущаків, Дідухів. Загинули 8 осіб.^[6]

Діяли: філії товариств «Просвіта», «Луг», гуртки товариств «Рідна школа», «Сільський господар», Секція Господинь.
Господарську діяльність вели кооператива, кредитівка (кредитна каса), молочарня.
Мешканці села організували хор, аматорський гурток. Працював дитячий садок.
Вся громадська робота проводилась в приміщенні Народного Дому.

Відзначили 70-річчя Матірного Товариства «Просвіта», проведено шкільний плебісцит, протиалкогольна акція, насипана символічна могила в честь полеглих за волю України. Під час пацифікації у Галичині 1930 року постраждали 5 осіб.

На заробітки виїжджали: до США — 3, Канади — 8, Франції — 3, Латвії — 3 осіб. На еміґрацію виїхали до 150 осіб.^[6]

Середню та вищу освіту осягнули: Володимир Лоґуш — адвокат, Омелян Лоґуш — інженер-агроном, Ярослав Лоґуш — агроном, дві дочки Кривовича — учительки.

Жителі села не допустили відновлення роботи корчми.

Мешкальних домів: 1921 р. — 111, 1931 р. — 204.^[7]
Перепис 1921 р.: всього — 741 жителів, з них: 396 (53,4 %) українців, 345 (46,6 %) поляків; греко-католиків — 492, римокатоликів 241, юдеїв — 8.
Перепис 1931 р.: всього 979 мешканців.^[9]
Перепис 1939 р.: всього — 1060 осіб, з них: 920 (87,0 %) українців, 130 (12,2 %) поляків, 10 (0,8 %) жидів.^[7]

Після приходу других «совітів»:

• частина мешканців були репресовані:
  • Дідух Антон, Дідух Михайло (вояк УПА, заарештований НКВД 1944 р., загинув у тюрмі Чорткова 1945 р.), Коженьовська Евгенія, Лоґуш Григорій (закатований у тюрмі Чорткова 1940 року), Павлишин Теодозія, Лоґуш Дмитро Іванович, Пастушак Ієронім (розстріляний без суду 20 липня 1941 р. в тюрмі Умані), Ралько Ганна, Ралько Дмитро.^[10]
• церкву було перетворено на магазин збіжжя.

Частина жителів еміґрували (зокрема, Омелян Лоґуш — член проводу ОУН(б)).

На землях села було організовано колгосп «Золотий колос».

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Бучацької міської громади^[11].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бучацького району, увійшло до складу новоутвореного Чортківського району^[12].

З 11 грудня 2020 р. належить до Бучацької міської громади^[13].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[14]:

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610175, розташована у приміщенні будинку культури.

Результати

• зареєстрований 251 виборець, явка 58,96%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 30,61%, за «Європейську Солідарність» — 20,41%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 15,65%.^[15] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 39,58%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 20,14%, за Володимира Бліхаря (Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина») — 11,81%^[16].

Працюють загальноосвітня школа І ступеня, клуб, бібліотека.

У селі побутує закличка «Зозуленько золота», записана у 1984 році і поміщена до збірника «Дитячий фольклор» (1986)^[17][18]:

Зозуленько золота,

Покажи мні ворота,

Куди милий надійде,

Черевички наднесе.

Є футбольне поле.

• Церква святого Архистратига Михаїла (1928 р., кам'яна, мурована)
• капличка (1995 р., мурована)
• «фігура» (статуя) Божої Матері з Ісусом (2000 р.).

На місці теперішньої церкви святого Архистратига Михаїла була дерев'яна, старовинна; рік побудови невідомий.^[6] Метричні книги парафії мали записи з 1721 року.

Опікуном греко-католицької парафії був граф Владислав Маврицій Волянський, розстріляний більшовиками у Києві^[19] (його дружина — графиня Юлія Пінінська,^[20] небога намісника Галичина Леона Пінінського).

• Лоґуш Омелян — член проводу ОУН(б)
• Елеонора Вербицька (до шлюбу Ґодзінська) — українська громадська діячка в Арґентині.^[21]
• Лоґуш Володимир — адвокат, громадський діяч, доктор права^[22].

• Вовк Василь — український та радянський господарник, громадський діяч; головний агроном, голова колгоспу «Золотий колос».

• Ружицький І. За горілкою йшла і корова, йшла і… жінка // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 215—216. — ISBN 978-966-528-289-1.
• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
• Таняк Б., Уніят В. Передмістя // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 48. — ISBN 978-966-528-318-8.
• Таняк Б., Уніят В. Передмістя // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 633—634. — ISBN 978-966-457-228-3.
• Передмістя [Текст] // Бучач і Бучаччина : іст.-мемуар. зб. — Ню Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1972. — С. 616-617 : фот.
• Bigo J. Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju. — Lwów : nakł. i drukiem I. Jaegera, 1914. — S. 134. (пол.)
• Przedmieście, wś, pow. buczacki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 137. (пол.) — S. 137—138.

• «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.