Перша Українська дивізія Української національної армії
Перша Українська дивізія Української національної армії (I УД УНА) — військове формування, створене німецьким командуванням у травні 1943 з назвою «Добровольча дивізія СС Галичина». Протягом 1943-1945 дивізія чотири рази міняла назву, з 25 квітня 1945 — у складі Української національної армії. Припинила існування 8 травня 1945 року. Історія Під час набору добровольців (травень 1943) дивізію називали Галицькою стрілецькою дивізією СС (нім. SS-Schützendivision „Galizien“). У пронацистській пропаганді на окупованій українській території «СС» розшифровували як «Січові стрільці», що на думку історика Миколи Посівнича сприяло вступу деяких українців до дивізії «з патріотичних міркувань».[1]
Слово у назві «військова», або «збройна», нім. Waffen означало, що частина є фронтовою. Наприкінці 1944 р. німці запропонували українцям створити Український національний комітет як представника українського народу у складі російського «Комітету визволення народів Росії», який очолювався генералом Андрієм Власовим, однак від цього українці відмовилися. 12 березня 1945 р. німецький уряд визнав Український національний комітет (УНК) на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командувачем УНА 15 березня був призначений Павло Шандрук, начальником штабу — генерал Аркадій Валійський, а 17 березня стало початком формування УНА. До складу регулярних частин УНА повинні були увійти:
7 квітня 1945, коли Радянська Армія вже захопила східні передмістя Берліна, генерал Шандрук виїхав у 1-шу УД, яка знаходилася на фронті в районі Фельдбаху і прибув туди 18 квітня. Він представив штабу майбутнього нового командира дивізії, а поки — начальника штабу, генерала Михайла Крата. 25 квітня частини дивізії були приведені до присяги на вірність Україні. 7 травня, дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини о 1-й годині ночі, генерал Шандрук наказав дивізії відійти з лінії фронту. 8 травня о 14 годині дивізія форсованим маршем перейти за р. Мур в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через ріку, яким скористалася не тільки дивізія, а й відступаючі німецькі та угорські частини. Радянські війська в районі Юденбургу танковим ударом відрізали від Дивізії близько 2000 вояків[5]. Попри це, основна частина дивізії опинилася в англійській окупаційній зоні в районі Тамсвеґа, а командування УНА та менша частина 1-ї УД були інтерновані американцями у Радштадті. Близько 12 тис. осіб зі складу дивізії «Галичина» були переміщені англійцями в табір для інтернованих у м. Шпиталь, а звідти — в Італію, де вони знаходилися у таборах в Белларії, а з листопада 1945 по травень 1947 — в Ріміні.[6] У травні-червні 1947 всі українці, за винятком 1052 осіб, що виявили бажання повернутися до СРСР, і 176, що перейшли у 2-й польський корпус генерала Андерса, були перевезені до Англії. Там їх розмістили у таборах військовополонених, де задіяли до сільськогосподарських робіт до повного звільнення наприкінці 1948. Колишні вояки дивізії після звільнення роз'їхалися по всьому світу — у США, Канаду, Австралію, Аргентину. На відміну від інших підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці «Галичини» не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану. 1949 року в Новому Ульмі (Баварія, Західна Німеччина) було засноване Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії. Головна управа спочатку містилася в Мюнхені, а наприкінці 1950-х перенесена до Нью-Йорка, у середині 1960-х — до Торонто. При Братстві діяло видавництво.[7] Після здобуття Україною незалежності на заході України було засноване Галицьке братство колишніх вояків 1-ої Української дивізії Галичина Української національної армії. Братство, зокрема, відкрило Цвинтар вояків СС Галичина в селі Ляцьке-Червоне.[8] Євген Куцик був головою Львівського крайового братства Першої Української дивізії Української національної армії та написав книгу спогадів «Від Мальти до Магадану». Чтиво. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Див. такожПримітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
