Петренко Єлизавета Федорівна

Петренко Єлизавета Федорівна
Основна інформація
Дата народження	5 грудня 1880(1880-12-05) або 23 листопада 1880(1880-11-23)[1]
Місце народження	Охтирка, Харківська губернія, Російська імперія
Дата смерті	26 жовтня 1951(1951-10-26) (70 років) або 28 жовтня 1951(1951-10-28)[1] (70 років)
Місце смерті	Москва, СРСР
Громадянство	Російська імперія  СРСР
Професії	співачка, викладачка університету, музикантка
Освіта	Санкт-Петербурзька консерваторія (1905)
Співацький голос	мецо-сопрано
Жанри	опера
Заклад	Маріїнський театр і Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Нагороди

Петрѐнко Єлизавѐта Фѐдорівна (23 листопада (5 грудня) 1880, м. Охтирка, Харківська губернія, нині Сумська обл. — 26 жовтня 1951, Москва) — українська та російська оперна та концертно-камерна співачка (мецо-сопрано), педагогиня, професорка (1919), заслужений діяч мистецтв РРФСР (1944).

Народилася 1889 року в Охтирці в родині службовця земської управи Федора Авраамовича Петренка та його дружини Софії Єфимівни. В домі завжди звучала музика: батько грав на скрипці, мати — на фортепіано^[2].

Вчилася в охтирській прогімназії, потім — у харківській гімназії, брала участь у концертах та учнівських виставах.

Вокальну освіту здобула у Санкт-Петербурзькій консерваторії (1900—1905, клас Н. Ірецької та О. Палечека), яку закінчила із золотою медаллю. Удосконалювалася у К. Ферні-Джиральдоні, уроки ритміки і танцю брала у М. Фокіна.

1905—1915 рр.— солістка Маріїнської опери (Петербург), дебютувала в партії Даліли («Самсон і Даліла» К. Сен-Санса), виконала понад 40 партій у 621 спектаклі.

У 1907—1914 рр. гастролювала в «Російських сезонах» (рос. «Русские сезоны») Сергія Дягілєва у Парижі, Лондоні, Монте-Карло і Римі. Її постійними партнерами по сцені були Федір Шаляпін та Леонід Собінов.

У 1908 р. виступала на сцені «Гранд-Опера» (Париж) разом з Е. Карузо.

У 1913 і 1914 гастролювала у Великому театрі (рос. Большом театре) (Москва).

У 1915—1917 рр. виступала на сцені Народного дому, 1917—1918 рр. — Театру музичної драми (обидва Петроград).

Кожного літа, повертаючись із закордонних турне, співачка відвідувала рідну Охтирку, виступала перед земляками з благодійними концертами.

Багато років Єлизавета Петренко присвятила педагогічній роботі, виховала понад сто учнів.

• 1919—1921 рр. — професорка Єкатеринодарської консерваторії.
• 1922—1925 рр. — викладала в московському приватному училищі В. Зограф-Плаксиної.
• 1922—1948 рр. — у музичному училищі при Московській консерваторії.
• 1925 р. — працювала педагогинею-вокалісткою у студії ім. Ф. Шаляпіна.
• 1926—1927 рр. — у студії ім. А. Луначарського.
• 1927—1933 рр. — в Центральному технікумі театрального мистецтва.
• 1929—1950 рр. — провідна педагогиня, професорка Московської консерваторії (з 1935 очолювала вокальну кафедру), одночасно працювала в музичному технікумі ім. О. К. Глазунова (1935—1938 рр.), займалася з групою вокалістів на радіо (1932—1934)^[3].

В репертуарі співачки були 63 оперні партії, серед них:

• Марина Мнішек («Борис Годунов» М. Мусоргського)
• Марфа («Хованщина» М. Мусоргського)
• Солоха («Черевички» П. Чайковського)
• Амнеріс («Аїда» Дж. Верді)
• Кармен (однойменна опера Ж. Бізе)
• Фріка («Золото Рейну» Р. Вагнера) та інші.

Єлизавета Петренко була відомою камерною співачкою, гастролювала з концертами у Харкові, Ростові-на-Дону, Єкатеринодарі, Новоросійську, виконувала романси О. Даргомижського, М. Мусоргського, О. Бородіна, С. Рахманінова.

Шанобливо ставилася до української народної пісні, в її репертуарі були пісні та романси українських композиторів М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка. Брала участь в українських концертах у Петербурзі.

Записувалась на грамплатівки (понад 20 дисків).

• Орден Срібної Пальми Паризької академії (1907)
• Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1944)
• Орден Трудового Червоного Прапора (1947)

У 1906 році вийшла заміж за лікаря Імператорської військово-медичної академії Сергія Романовича Миротворцева (1878—1949), але цей шлюб тривав недовго^[4].

У 1914 році Єлизавета Петренко познайомилася з відомим письменником-сатириком Аркадієм Аверченком. Вони покохали один одного, багато спілкувалися, листувалися, проводили літо на батьківщині співачки, в Охтирці. Ці взаємини тривали до 1920 року, коли Аркадій Аверченко вимушений був емігрувати за кордон^[5].

• Воропаєва Т. Петренко Єлизавета Федорівна / Тетяна Воропаєва // Українці Санкт-Петербурга, Петрограда, Ленінграда… — Вишгород: ПП Сергійчук М. І., 2013. — С. 456 : фот. — ISBN 978-966-2911
• Лисенко І. Співаки України: енциклопедичне видання / Іван Лисенко. — Київ: Знання, 2012. — С. 429—430 : фот. — ISBN 978-617-07-0077-3
• Лисенко І. Українські співаки на зарубіжних сценах / Іван Лисенко // Лисенко І. Любові висока струна. — Київ: Рада, 2010. — С.284. — ISBN 978-966-7087-88-3
• Макарова В. Вона співала з Шаляпіним [Єлизавета Петренко] // Макарова В., Макарова Л. І слово в пісні відгукнеться… — Суми: Собор, 2003. —  283 с. : іл. — ISBN 966-7164-49-6
• Миленко В. Д. Письма А. Т. Аверченко к Е. Ф. Петренко: неизвестные факты личной жизни писателя. Ч. 1 [Электронный ресурс] // http://vika-milenko.narod.ru/index/averchenko_i_elizaveta_petrenko_ch_1/0-79 [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
• Миленко В. Д. Письма А. Т. Аверченко к Е. Ф. Петренко: неизвестные факты личной жизни писателя. Ч. 2 [Электронный ресурс] // http://vika-milenko.narod.ru/index/averchenko_i_elizaveta_petrenko_ch_2/0-80 [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.]