Свій перший особистий мультфільм молодому режисерові Татарському було дозволено створити як виняток за допомогу столичному московському телебаченню в розробці анімаційних заставок для Олімпіади в Москві 1980 року[2].
Мультфільм у пісенній формі розповідає про жанри картинного живопису: пейзаж, натюрморт і портрет.
Гра
Ця частина мультфільму розповідає про дитячу гру[ru] з періодичним розплющенням і заплющенням очей. Усяк раз, розплющуючи очі, оповідач вражається якими-небудь новими побаченими деталями.
А може, а може…
Пародія на байку Крилова «Ворона і Лисиця». Мультфільм розповідає про оповідача, який забув сюжет байки і намагається згадати його за ходом розповіді. Так, замість ворони з'являються то собака, то корова (й одного разу навіть бегемот), а замість лисиці — спочатку страус, а потім двірник. Спотворивши сюжет байки, оповідачі спотворили і її мораль:
(рос.)
(укр.)
Не стойте и не прыгайте, Не пойте, не пляшите Там, где идёт строительство Или подвешен груз.
Не стійте і не стрибайте, Не співайте, не танцюйте Там, де йде будівництво Або підвішений вантаж.
Пісня третьої частини мультфільму спочатку мала звучати звичайним темпом, проте під час запису Татарський не простежив хронометраж звуку, через що замість необхідних 5 хвилин для створеної анімації вийшло 8 хвилин. Режисер не знав, як бути; поки не мали рішення, записали і голоси. У монтажній Татарський випадково почув, як відновлювався грамофонний запис виступу Леніна: швидкість звучання була то швидше, то повільніше. Режисер поцікавився у реставратора, як це виходить. Технологія була проста: на тонвал котушкового магнітофону намотувалася ізоляційна стрічка, через що плівка подавалася на відтворювальну головку швидше, і темп звучання також прискорювався. Зрозумівши, що це може бути вирішення ситуації, Олександр Татарський, заплативши реставраторові 70 рублів, стиснув 8-хвилинний запис до необхідних 5 хвилин, унаслідок чого пісня придбала своє відоме «мультяшне» звучання[4].
Леонід Бронєвой (разом із Олексою Павловим) заспівав у другій частині мультфільму («Гра») пісню «Заплющувати і розплющувати очі».
Основна частина мелодії в третій частині мультфільму («А може, а може…») — злегка змінений куплет ірландської народної пісні «Whiskey in the Jar», «бридж» у її середній частині («Аж тут лисиця бігла, а може, і не бігла…»[5]) — цитата пісні Джорджа Харрісона«My Sweet Lord»[ru]. Мелодія також була використана в пісеньці молодшого міністра до х/ф «Казки старого чарівника».
Олена Косарєва, Олександр Татарський, Олександр Распопов
оператор
Ернст Гаман
директор
Лідія Варенцова
композитор
Григорій Гладков
звукооператор
Неллі Кудріна
редактор
Валерія Коновалова
ролі озвучували
Григорій Гладков (Про картини), Альоша Павлов і Леонід Бронєвой (Гра), Лев Шимелов і Олександр Левенбук (А може, а може…)
монтажник
Любов Георгієва
тексти пісень (віршів)
Олександр Кушнер («Про картини»), Овсій Дріз («Гра»), Едуард Успенський («А може, а може…»)
Цензура
Після того як зйомку фільму було завершено, державна цензура його одразу ж заборонила, визнавши його «ідеологічно безідейним». Врятували картину Ксенія Марініна й Ельдар Рязанов, які показали наперекір цензорам «Ворону» в одному з випусків «Кінопанорами».[6]
Нагороди
Фільм «Пластилінова ворона» отримав понад 25 призів[7]
«Гран-прі» на Всесоюзному фестивалі телефільмів, 1981;
Диплом МКФ в Габрово, Болгарія, 1983 та ін.
Цікаві факти
Усі три частини мультфільму об'єднує один другорядний персонаж — старенька бабуся з вибивачкою для килимів.
На створення мультфільму пішло близько 800 кг радянського пластиліну, який через бляклі кольори довелося розфарбовувати фарбами.
Едуард Успенський в одному з телеінтерв'ю сказав, що текст про «А може, то ворона…»[8] він написав всього за півгодини.
Олександр Татарський спочатку хотів зробити мультфільм за віршем Успенського «Жило собі слоненя»[9], побудованим за принципом плутанини («Одне смішне слоненя, // А може, не слоненя, // А може, порося, // А може, крокодил…»[10]), напрочуд підходить для втілення у пластиліні. Однак мультфільм за цим віршем уже був відзнятий Борисом Ардовим. І тоді Успенський почав імпровізувати, дійсно придумавши нову версію «пластичної» казки протягом того часу, що потрібен був для її запису.
↑Сергей Капков. Александр Татарский // [1] / Арсений Мещеряков, Ирина Остаркова. — Интеррос, 2006. — ISBN 5-91105-007-2. Архівовано з джерела 31 серпня 2007
↑Пятачок в прошлом был сарделькой, а Шапокляк — тещей художника (рос.) . Комсомольская правда. 12 січня 2006. Архів оригіналу за 9 лютого 2012. Процитовано 11 грудня 2009Истории о том, как создавались известные мультфильмы{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки зі значенням параметра postscript, що збігається зі стандартним значенням в обраному режимі (посилання)
