Плотницький Ігор Венедиктович
Ігор Венедиктович Плотницький (нар. 24 червня 1964, смт Кельменці, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР) — український колабораціоніст з Росією, політичний, військовий діяч та самопроголошений очільник і голова ради «міністрів» маріонеткового терористичного утворення Луганської Народної Республіки у 2014—2017 роках. Представник ради міністрів ЛНР (20—26 серпня 2014), міністр оборони ЛНР (травень—серпень 2014). В Україні визнаний терористом. Був змушений переховуватися в Росії після заколоту в ЛНР та зміщення його з посади Леонідом Пасічником. ЖиттєписЗ 1982 по 1991 рік проходив службу в армії СРСР у Пензі, де залишився після служби. 1987 закінчив Пензенське артилерійське інженерне училище. Звільнився 1991 року у званні майора. З 1992 року працював у різних фірмах на посадах менеджера і заступника директора з комерційних питань, 1996 року створив приватне підприємство «ТФ Скарабей» з гуртово-роздрібної торгівлі ПММ. 2004 року почав роботу в обласній інспекції у справах захисту прав споживачів. Брав активну участь у діяльності терористичної організації ЛНР. З 21 травня 2014 — «міністр оборони» ЛНР[1]. Батьки Плотницького телефонували, щоб присоромити сина, проте він похвалився захмарними заробітками. З Кельменців, звідки родом ватажок ЛНР, його батьки виїхали в кінці серпня 2014 року[2]. Російсько-українська війнаУ квітні 2014 року став першим командиром батальйону «Зоря». 21 травня 2014 «Республіканські збори» ЛНР обрали його міністром оборони республіки[джерело?]. 14 серпня 2014 «голова ЛНР» Валерій Болотов оголосив про свою відставку та призначення на цей пост Плотницького[3]. Плотницький спланував операцію зі знищення частин української армії під Зеленопіллям[4]. У жовтні подав документи до невизнаного Центрвиборчкому ЛНР як кандидат на пост «глави ЛНР». «Вибори» глави ЛНР3 листопада, після виборів у ЛНР, «ЦВК республіки» оголосив, що Плотницький переміг на них з 63,17 % голосів. Вибори визнала тільки Росія, порушивши тим самим Мінські домовленості.[5] 4 листопада 2014 року під час інавгурації, яка відбулась у колонному залі Луганської обласної ради, Плотницького благословив митрополит УПЦ (МП) Іоанникій, що перебував на пенсії.[6][7] Справа Савченко30 жовтня 2014 Генпрокуратура України звинуватила Ігоря Плотницького та громадянина РФ Олександра Попова у викраденні української льотчиці Надії Савченко. За даними відомства, 17 червня 2014 вони вчинили напад на батальйон «Айдар», захопивши Савченко та вивезли її до Луганська, де кілька днів допитували її в будівлі обласного військового комісаріату, а 23 червня зі збройним супроводом вивезли з України. Справу порушено за частиною 3 статті 146 КК України («незаконне позбавлення волі або викрадення людини»), частиною 2 статті 258 («терористичний акт») та частиною 3 статті 332 («незаконне переправлення осіб через державний кордон України»)[8]. Адвокат Надії Савченко Микола Полозов повідомив, що його підзахисна, дивлячись телевізор, упізнала Ігоря Плотницького як керівника групи, яка вивезла її з Луганська для передачі співробітникам ФСБ Росії на кордоні України та Росії[9]. За версією Слідчого комітету Росії, Савченко перетнула українсько-російський кордон самостійно під виглядом біженця без документів і була затримана на території РФ відповідно до російського законодавства, як підозрювана у кримінальній справі про вбивство російських журналістів[10][11]. 23 червня 2016 року, вже на волі, на засіданні ПАРЄ Надія Савченко заявила, що готова вести перемовини про звільнення заручників з терористами Захарченком та Плотницьким.[12] Замах на життяВранці 6 серпня 2016 року на перетині вулиці Ватутіна і вулиці Карпінського в Луганську направленим фугасом, прикріпленим до придорожнього стовпа, був підірваний позашляховик ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького[13]. У результаті вибуху нібито один з його охоронців загинув і ще двоє отримали поранення, а сам Плотницький потрапив в реанімацію у важкому стані[14][15][16][17]. Через день після замаху був виписаний з лікарні, що сприяло поширенню версії про замах як «самопіар»[18]. Також незабаром, переважно серед українських ЗМІ[19], було поширено відомості про нібито вбивство Миколи Мініна, одного з поплічників покійного Дрьомова (з котрим «голова ЛНР» свого часу мав конфліктні стосунки), як підозрюваного у замаху на Плотницького. Заколот, втеча до Росії та ув'язнення24 листопада 2017 року «міністр державної безпеки» ЛНР Леонід Пасічник повідомив, що «глава» ЛНР Плотницький написав заяву про відставку за станом здоров'я[20]. Так Плотницький був усунений з посади у наслідку перевороту, внаслідок чого був змушений втекти до РФ. У лютому 2018 року бойовик Владлен Заруба, соратник першого ватажка ЛНР Валерія Болотова, повідомив, що Плотницький в Росії був заарештований за крадіжку 1 млрд $, виділених Росією, і утримується в петербурзькому СІЗО «Хрести» (після переїзду з центру Петербурга до Колпіна — «Хрести-2»)[21][22]. Вирок за причетність до збиття українського Іл-76 у Луганську (2014)У березні 2021 року Плотницького було визнано винним у збитті українського літака Іл-76 2014 року в Луганську. Суд у Дніпрі заочно засудив його до довічного ув'язнення. Окрім нього, довічний термін без конфіскації майна отримали ватажки бойовиків «ЛНР» Олександр Гурєєв і Андрій Патрушев[23]. Цитати
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
