Подов Володимир Іванович

Володимир Подов
Володимир Подов
Народився	25 лютого 1924 (101 рік); Мхиничі, Білорусь
Помер	1 грудня 2014 (90 років)
Країна	СРСР → Україна
Національність	білорус
Діяльність	журналіст
Alma mater	РДУ
Галузь	історія
Заклад	ЛРНДЦ
Посада	директор
Членство	Національна спілка журналістів України
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За оборону Москви» Медаль «За оборону Кавказу»

Володи́мир Іва́нович Подов (нар. 25 лютого 1924(19240225), Мхиничі) — український історик, член НСЖУ. Кавалер ордена Вітчизняної війни 2-го ступеню, нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За оборону Кавказу».

Життєпис

Учасник Другої світової війни.

З січня 1957 року — на Донбасі, працював заступником редактора міської газети «Лисичанський робітник», редактором заводської багатотиражної газети.

Майже півстоліття займався краєзнавчою діяльністю, зокрема вивченням історії Донецького басейну.

Проводив дослідження архівних документів з питань заселення Донбасу та відкриття кам'яного вугілля в Донецькому басейні, інших питань історії краю в центральних архівах Києва, Ленінграду, Москви, обласних архівах Дніпропетровська, Донецька, Миколаєва, Одеси, Ростова-на-Дону, Харкова.

За результатами своїх досліджень написав понад 30 книг.

Дещо з творчого доробку

1991 — «Відкриття Донбасу»,
1992 — «Шлях довжиною в століття»,
1995 — «Біля витоків Донбасу»,
1995 — «Історія Лисичанська в документах» — у двох частинах,
1998 — «Слов'яносербія»,
1998 — «Легенди та билини Донбасу»,
1998 — «Первісток металургії України»,
1998 — «Донбас. XVIII сторіччя» — досліджував постаті Микити Вепрейського та Семена Чиркова,
2001 — «Історія Донбасу. XIX сторіччя» — у співавторстві з В. Курилом,
2003 — «Історія Луганського краю», у співавторстві,
2005 — «Історія міста Лисичанська»,
2007 — «Перші шахтарі та металурги Донбасу»,
2007 — «Донбас-Сибір».

Також досліджував життя та творчість В. М. Сосюри:

1995 — «Любов та сльози. Нове про В. М. Сосюру»,
1999 — «Сосюра відомий та невідомий»; за ці книги йому присуждено другу премію імені В. М. Сосюри за 2000 рік.

Присвятив свою увагу дослідженню антифашистської боротьби мешканців Донбасу в часи Другої світової війни:

2000 — «Соколине гніздо» — три документальні повісті: «Соколине гніздо», «Запас міцності» та «Синдикат діда „Панаса“».

Дослідженню діяльності «Молодої гвардії» присвятив книги:

2001 — «Віктор Третякевич — комісар „Молодої гвардії“»,
2002 — «За правду, за справедливість»,
2004 — «Змова в „Молодій гвардії“ та її наслідки»,
2007 — «Загадки та таємниці „Молодої гвардії“».

Багато часу приділив підготовці багатотомного видання «Історії Донбасу». Перші два томи «Донбас в XVII—XVIII сторіччях» та «Донбас у XIX сторіччі» — у співавторстві — вийшли наприкінці 2004 року. Третій том «Донбас в двадцятому сторіччі» вийшов у 2005 році.

Громадська діяльність

Займався громадською діяльністю, понад десять роки очолював Лисичанську міську організацію Української спілки охорони пам'ятників історії і культури. Обирався делегатом з'їзду цієї спілки.

Брав участь у роботі Всесоюзної наукової конференції по історії міст і сіл, в роботі установчого з'їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Був ініціатором та учасником Донецької і Міжнародної наукових конференцій, присвячених 275-річчю та 280-річчю відкриття кам'яного вугілля у Донбасі.

Створив та з 1995 року очолив Луганський регіональний науково-дослідний центр проблем історії Донбасу.

Встановив час та умови заснування понад сто населених пунктів краю.