У 1881 р., продовжуючи кар'єру в СПБУ, захистив наукову працю «Зразки народної літератури монгольських племен» на здобуття ступеня магістра монгольської словесності і був затверджений штатним доцентом на кафедрі монгольської словесності. У тому ж році успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Монгольський літопис „Ерденійн Еріхе“» та отримав ступінь доктора монгольської словесності[3].
З 1884 р. був професором монгольської словесності в СПБУ; з 1889 р. викладав і маньчжурську мову. Першим в Росії відкрив курс читань з історії літератури монгольських говірок і ввів у викладання читання офіційних документів, написаних монгольською мовою.
У 1888 р. отримав від Російського географічного товариства Костянтинівську медаль за наукову працю «Нариси побуту буддійських монастирів і буддійського духовенства в Монголії».
У 1892 р. перебував у відрядженні від Міністерства закордонних справ у Монголії «для дослідження її положення і адміністративного устрою, а також для вивчення наших торгових відносин з Китаєм». У цьому монгольському відрядженні (як і в першому в 1876 р.) Позднєєвим були зібрані для бібліотеки СПБУ великі колекції рукописних і друкованих китайських, монгольських і маньчжурських творів, а також колекція бурханів (буддійських скульптур) та інших релігійних предметів. Результати поїздки були викладені в книзі «Монголія і монголи», виданій РГТ в 1896—1898 рр..
На рубежі XIX—XX століть активно займався проблемами калмицької освіти[4].
1899—1903 рр. — займав пост директора в новоствореному Східному інституті[5] .
О. М. Позднєєв став автором першого наукового калмицько-російського словника, опублікованого в 1911 р..
Брат вченого, Дмитро Матвійович Позднєєв, також був великим сходознавцем — японістом і синологом. У 1904 р. він змінив Олексія Матвійовича на посаді директора Східного інституту.
Найвідомішим учнем Позднєєва був Г. Ц. Цибіков. У 1898 р. Цибіков, будучи студентом Східного факультету СПБУ, ознайомив свого викладача з рукописом співвітчизника, бурятського лами Л.-М. Доржи (Лобсан Міджід-Доржи), що оповідає про подорож останнього в Тибет і Непал. Розглянувши рукопис, Позднєєв порадив студенту особисто відвідати Тибет з метою вивчення культури цього недоступного на той час для європейців регіону Центральної Азії[8]. У 1899—1902 рр. Цибіков справді побував у «забороненій країні», зробив перший її опис з позицій західної науки і став одним із перших фотографів тибетської столиці Лхаси.
Позднєєв одним з перших російських монголознавців проявив інтерес до т. зв. «ходіння» — традиційного жанру монгольської літератури, що представляв собою художньо оформлені шляхові записки буддійських пілігримів. В середині 1890-х рр. він познайомився з калмицьким ченцем Б. Менкеджуєвим, незадовго до цього відвідав святині Тибету, і у співпраці з ним переклав його «ходіння» зі старокалмицької на російську мову. Виданий у 1897 р. в Петербурзі[9], цей твір викликав сенсацію серед російських вчених, які присвятили роботу Менкеджуєва і Позднєєва XI міжнародному з'їзду орієнталістів в Парижі.
Багата колекція предметів буддійського мистецтва, зібрана вченим в ході експедицій, нині зберігається в музеях Росії.
Бібліографія
О. М. Позднєєв є автором 122 наукових праць (з них 17 монографій)[10], серед яких зокрема:
Астраханські калмики та їхнє ставлення до Росії до початку нинішнього століття // Журнал Міністерства народної освіти. Ч. CCXLIV. Від. 2. 1886.
Міста Північної Монголії. — СПб.: Тип. BC Балашева, 1880.
Лекції з історії монгольської літератури [читані в 1895/96 академічному році]. — Владивосток, 1908.
Монголія і монголи. [Результати поїздки в Монголію, здійсненої в 1892—1893 рр.: в 2 т. Т. 1. Щоденник і маршрут 1892 р.; Т. 2. Щоденник і маршрут 1893 р.] — СПб.: Тип. Імп. акад. наук, 1896—1898.
↑Див. про це: Сартикова Е. В. Роль А. М. Позднеева в развитии системы образования Калмыкии // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. — Тамбов: Грамота, 2011. № 2 (8): в 3-х ч. Ч. I. C. 158—160.
Олексій Матвійович Позднєєв. Список осіб, які служать у відомстві Міністерства народної освіти на 1917 рік. — Сенатська типографія, 1917. — С. 19.
Баркова О. Л. Виставка із зібрання А. М. Позднєєва в державному музеї мистецтв народів Сходу // Схід (Oriens). 2001. № 1. С. 155—156.
Войтов В. Є.,Тіхменьова-Позднєєва Н. А. Олексій Матвійович Позднєєв і його східна колекція. — Самара: Агні, 2001. — ISBN 5-89850-044-8
Герасимович Л. К. О. М. Позднєєв (1851—1920) // Російські монголознавці (XVIII — початок XX ст.) — Улан-Уде, 1997. С. 79-86.
Єрмакова Т.В. Буддійський світ очима російських дослідників XIX — першої третини XX ст. (Росія і суміжні країни). — СПб.: Наука, 1998. — ISBN 5-02-028317-7
Іоріш І. Й. О. М. Позднєєв — калмикознавець // Записки КНІІЯЛІ. Вип. 1. — Еліста, 1960. С. 207—217.
Уланов М.С. О. М. Позднєєв про буддизм в Центральній Азії // Світ Центральної Азії. Т. III. Культурологія. Філософія. Джерелознавство: мат. міжнар. наук. конф. — Улан-Уде: БНЦ СО РАН, 2002. С. 219—221. — ISBN 5-7925-0110-6
Улимжієв Д. Б. О. М. Позднєєв (1851—1920) — дослідник «Таємної оповіді монголів» // Мат. наук. конф. «Цибіковські читання — 7». — Улан-Уде: БНЦ СО РАН, 1998. С. 33-35. — ISBN 5-7925-0016-9
Улимжієв Д.Б. Невтомний дослідник Монголії Олексій Матвійович Позднєєв // Улимжієв Д. Б. Монголознавство в Росії в другій половині XIX — початку XX ст.: Петербурзька школа монголознавців. — Улан-Уде: БДУ, 1997. С. 76-106.
.svg){kind=small}
