Покровський Володимир Миколайович

Покровський Володимир Миколайович
Народження	1863  Кам'янець-Подільськ, Російська імперія
Смерть	1924  Харків, Українська СРР
Поховання	13-е міське кладовище
Країна (підданство)	Російська імперія  УНР  Українська СРР
Навчання	Петербурзька академія мистецтв
Діяльність	архітектор, викладач університету
Праця в містах	Харків, Варшава, Москва і Київ
Архітектурний стиль	модерн і еклектика (архітектура)
Найважливіші споруди	Будинок з химерами, Трьохсвятительський храм, Прибутковий будинок Покровського і Казанський храм
Вчене звання	професор[d]
Заклад	НТУ «ХПІ» і Харківський художній інститут
Нагороди
Покровський Володимир Миколайович у Вікісховищі

Володи́мир Микола́йович Покро́вський (1864, Кам'янець-Подільський — 4 квітня 1924, Харків) — український архітектор, єпархіальний архітектор Харківської єпархії (1907—1917), педагог, професор.

Володимир Миколайович Покровський народився 1864 року у місті Кам'янець-Подільський^[1]. Закінчив Імператорську Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі у 1888 році із золотою медаллю. За роботу «Посольський дім» отримав звання класного художника І ступеня (1890)^[1]. Після завершення навчання певний час працював у Варшаві. Спочатку обіймав посаду архітектора Варшавсько-Холмської єпархії, однак залишив її після революційних подій 1905 року через загрозу безпеці своєї родини^[2]. Деякий час працював у московській межовій канцелярії^[2]. У 1906 році звернувся до харківського архієпископа Арсенія з проханням про призначення єпархіальним архітектором. Після затяжної хвороби, а згодом і смерти, попередника — архітектора Володимира Християновича Нємкіна — у 1907 році отримав цю посаду.

З початку діяльности в Харкові Покровський став активним учасником містобудівного життя міста. Його першим проєктом стала Трьохсвятительська (Гольбергівська) церква при Курязькому чоловічому монастирі^[2]. Згодом за його проєктами звели дзвіницю Мироносицької церкви, будівлі Єпархіального музею, бібліотеки, готелю, приватної жіночої гімназії, а також низку особняків і прибуткових будинків^[2]. Покровський мав репутацію активного та вимогливого архітектора: для поїздок по губернії придбав автомобіль і був членом Південноросійського автомобільного клубу^[2]. Він став одним із перших харківців, оштрафованих за порушення правил дорожнього руху^[2].

У 1909 році архітектор вирішив звести прибутковий будинок, в якому мешкав зі своєю родиною. Будівництво завершили в 1911 році, а в 1913-му через фінансові труднощі він продав будинок Георгію Пітрі, залишивши за собою одну з квартир як орендар^[2][3].

З 1917 року Покровський залишив посаду єпархіального архітектора і почав працювати разом з академіком Олексієм Миколайовичем Бекетовим у Споживчому товаристві Півдня Росії^[2]. Під час влади Добровольчої армії входив до складу Харківської міської думи від партії прогресистів^[1]. Восени 1919 року читав лекції («Основи кам'яної конструкції») на Вільному факультеті мистецтв (головою якого був професор Ф. Шміт). У 1921 році його звинуватили у співпраці з Добровольчою армією, але згодом усі обвинувачення були зняті^[1]. За участі Покровського було відкрито архітектурний факультет Харківського художнього інституту, професором якого він був обраний з 1922 року. З 1917 і до своєї смерті також був викладачем Харківського Технологічного інституту.

Володимир Покровський помер 4 квітня 1924 р., первісно його поховали на Івано-Усікновенському кладовищі, а після його знищення могилу перенесли на 13-те міське кладовище. Його могила є пам'яткою історії місцевого значення (охоронний №.

За проєктами Покровського зведено низку цікавих будівель Харкова, зокрема — будинок Історичного музею (передано нині монастирю). Окрім цього, за його проєктами побудовано храми в багатьох населених пунктах Харківської губернії, зокрема Вознесенську церкву в селі Борщівка в 1913 році. Також його роботи є у Сумській, Київській та Луганській областях.

• 1889 — Магазин Жирардовської мануфактури (нині частина Покровського монастиря), вулиця Університетська, 10, охоронний  № 7454-Ха^[4]. Реконструкція з В. Х. Нємкіним.
• 1912 — Готель, вул. Різдвяна, 7, охоронний  № 7361-Ха
• 1912 — Єпархіальний музей старожитностей (нині Радіоастрономічний інститут НАН України), вулиця Мистецтв, 4, охоронний  № 7227-Ха
• 1913 — Єпархіальне жіноче училище, вулиця Григорія Сковороди, 79^[5][6]
• 1914 — Приватна жіноча гімназія або Будинок з химерами (нині Навчальний корпус академії мистецтв), вулиця Чернишевська, 79, охоронний  № 7491-Ха

• 1911—1913 — Житлові будинки, вулиця Ґарета Джонса, 8/1, 8/2, охоронний  № 7388-Ха. Співавтор Л. Т. Леневич^[7].
• 1913 — Житловий будинок, вулиця Конторська, 7, охоронний  № 7131-Ха
• 1913 — Власний житловий будинок, вулиця Чернишевська, 66, охоронний № 7490-Ха

• 
  Магазин (1889) вул. Університетська, 10
• 
  Готель (1912) вул. Різдвяна, 7
• 
  Єпархіальний музей старожитностей (1912) вул. Мистецтв, 4
• 
  Будинок з химерами (1914) вул. Чернишевська, 79
• 
  Житловий будинок (1913) вул. Чернишевська, 66

• 1912 — Церква Казанської ікони Божої Матері (Серафімівська), вулиця Курилівська, 78, охоронний № 7181-Ха. Проєкт В. Х. Нємкіна.
• 1914 — Трьохсвятительська Церква, вулиця Гольдбергівська, 101, охоронний № 7052-Ха. Проєкт М. І. Ловцова

• 
  Церква Казанської ікони Божої матері (1912)
• 
  Трьохсвятительська церква (1914) вул. Гольберівська, 101

• А. Ю. Лейбфрейд. Владимир Николаевич Покровский // Круг. — Харків, 1995. — № 3. (рос.)
• Л. Е. Розвадовский. Архитектор Владимир Николаевич Покровский (1864—1924) // журнал «Ватерпас» (Харьков). — 1995. — № 1 (сс. 42—45), № 2 (сс. 37—39).
• Жемчужина архитектуры Харькова // Новый день [Архівовано 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.]

• В. Г. Яськов. Косарев. Синяковы. Хлебников [Архівовано 16 квітня 2008 у Wayback Machine.]
• Видатні архітектори Харкова [Архівовано 12 вересня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
• Заархівована копія ПОКРОВСЬКИЙ Володимир Миколайовичзі сторінки ПОКРОВСЬКИЙ Володимир Миколайович

Це незавершена стаття про архітектора чи архітекторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Покровський Володимир Миколайович