Полканов Олександр Іванович

Полканов Олександр Іванович
Народився	4 (16) серпня 1884 або 1884[1]  Сали, Феодосійський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер	7 серпня 1971(1971-08-07) або 1971[1]  Сімферополь, Українська РСР, СРСР
Поховання	Абдал
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	історик, краєзнавець, громадський діяч, мистецтвознавець, правник
Alma mater	Таврійська духовна семінарія (1905) Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d] (1910)
Галузь	краєзнавство, мистецтвознавство і історія
Заклад	Кримський республіканський краєзнавчий музей Кримське художнє училище імені Миколи Самокиша
Членство	Спілка радянських художників України
Партія	Російська соціал-демократична робітнича партія
Діти	Полканов Юрій Олександрович

Олександр Іванович Полканов (16 серпня 1884, Сали — 7 серпня 1971, Сімферополь) — радянський історик, археолог, етнограф, мистецтвознавець, правник, громадський діяч; організатор науки, музейної справи, охорони та вивчення пам'яток історії та культури Криму; член Спілки радянських художників України. Батько геолога Юрія Полканова.

Народився 4 [16] серпня 1884(18840816) року в селі Салах (нині село Грушівка Феодосійського району, Автономна Республіка Крим) у сім'ї священника. Закінчив духовне училище; протягом 1899—1905 років навчався у Таврійській духовній семінарії в Сімферополі; 1910 року закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету^[2].

З 1911 року майже безвиїзно жив у Криму. Займався адвокатською практикою. Після Жовтневої революції надавав юридичну допомогу населенню. З 1921 по 1931 рік обіймав посаду директора Центрального музею Тавриди, одночасно упродовж 1921—1927 років очолював Кримський обласний комітет у справах музеїв та охорони пам'яток мистецтва, історії, старовини і народного побуту. Створив першу мережу радянських музеїв, налагодив облік, вивчення та охорону пам'яток у Криму. Певний час викладав історію мистецтв у Сімферопольському художньому училищі^[2].

У роки німецько-радянської війни обіймав посаду директора Кримського краєзнавчого музею. Бувши в окупації, з ризиком для життя зберіг у схованках музейні цінності, за що після визволення Сімферополя був відзначений командуванням Червоної армії і владою. Після закінчення війни репресований як «колабораціоніст». Реабілітований 1956 року^[2].

З 1949 року займався паспортизацією пам'яток історії, працював у Севастопольській і Сімферопольській картинних галереях. У 1959 році вийшов на пенсію, але до кінця життя вів активне творче життя^[2].

Мешкав у Сімферополі в будинку на вулиці Пушкіна № 30^[3]. Помер у Сімферополі 7 серпня 1971 року. На прохання старійшин караїмського народу вченого поховано в караїмському секторі Сімферопольського кладовища Абдал^[2].

Працював в галузі історії мистецтва та художньої критики. Почав друкуватися з 1905 року і є автором понад 130 публікацій^[2]. Серед них:

монографії

• «М. М. Щеглов — художник-публіцист» (Сімферополь, 1957);
• «М. С. Самокиш. Життя, творчість» (Сімферополь, 1960);

статті

• «Кримські художники» (1940);
• «Кримські художники на ювілейній виставці» (1958).

Автор передмов до каталогів, путівника «Судак», що витримав кілька видань^[2]. Читав лекції з питань образотворчого мистецтва.

У Державному архіві Автономної Республіки Крим у Сімферополі є особистий фонд ученого Р-3814, що налічує понад 600 одиниць зберігання^[2].

На будівлі Таврійської духовної семінарії в Сімферополі, де навчався вчений, встановлена меморіальна дошка^[2].

• Полканов Олександр Іванович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 368.